Сергій та Настя в дитячій обласній лікарні.Сергій та Настя Рибальченко – волонтери у фронтовому Херсоні. Сьогодні вони розвозять гуманітарну допомогу, не зважаючи на постійні обстріли й прильоти по житлових кварталах Херсона. Допомагають зокрема й медичним закладам міста.
Якщо не я, то хто
Історія волонтерства сім'ї Рибальченків починається майже з перших днів війни, відколи в Херсоні з'явилися перші біженці з прифронтових сіл.Селяни-втікачі інколи навіть пішки діставалися до Херсона, але не мали де жити й що їсти.
Сергієві вдалося розмістити людей, серед яких були переважно жінки з дітьми, в одному з місцевих готелів, де він сам працює. Згодом готель став центром допомоги біженцям у Херсоні.
Великдень в центрі.- Я бачила, як для нього важливо допомагати людям. Він просто горить цим, – розповідає Настя.
За допомогою знайомих і просто небайдужих херсонців, які почали приносити продукти, одяг, постільну білизну, у готелі організували триразове харчування та забезпечили людей усім необхідним.
На кухні центру.Він відповідав просто: "Хтось має це робити, якщо не я, то хто?".
Склалося так, що своєрідним рупором потреб центру став режисер херсонського драматичного театру Сергій Павлюк. Щодня на своїй сторінці у Фейсбук він публікував прохання допомогти людям і звітував, що вдалося зробити на зібрані кошти.
Закуплені продукти.Пізніше, домовившись з надійними перевізниками, Сергій допоміг багатодітній родині режисера та деяким співробітникам театру виїхати на підконтрольну Україні територію.
- Ми неймовірно вдячні Сергію та всім причетним, що змогли безплатно дістатися до вільної України, і за можливість перебувати в готелі, коли через непередбачувані обставини виїзд перенесли, – розповідає помічниця режисера Ольга Щидловська.
Ольга та її мама стали свідками візиту до готелю рашистів. За розповіддю жінок, чоловіки в цивільному, деякі – у бронежилетах і зі зброєю – викликали усіх дорослих до холу й змусили писати пояснювальні, що люди тут роблять. Після чого всіх фотографували й знімали відбитки пальців, як у злочинців.
- Можна лише уявити, як перенервували Сергій із дружиною та весь персонал, – каже Ольга.
Це був перший і, на жаль, не останній візит окупантів. Не зважаючи на небезпечну цікавість із боку рашистів, у центрі не припинили приймати нових біженців і сумлінно дбали про них.
За весь час через центр пройшло понад п'ять тисяч людей.
Маленькі біженці в центрі.Допомога під обстрілами
Після звільнення Херсона, коли місто почали жорстко обстрілювати з лівого берега, Сергій із Настею сконцентрувалися на допомозі херсонцям.Сьогодні, фактично під обстрілами, вони розвозять продуктові набори й матеріали для відновлювальних робіт по найбільш небезпечних районах міста.
Наслідки обстрілів.- Ми допомагаємо адресно, розповідає Сергій, – дізнаємося, кому потрібна допомога завдяки сарафанному радіо. Сьогодні допомагаємо мешканцям району, де живемо самі.
За словами Сергія, у багатьох його сусідів ще до війни було дуже погане фінансове становище, а зараз вони взагалі не мають коштів. Люди, що залишилися, здебільшого пенсіонери, чиї діти виїхали за кордон або на підконтрольну територію.
- Якби кожен узяв під контроль своїх сусідів, усе було б набагато простіше, – переконаний Сергій
Люди отримують допомогу.- Потрібно допомагати, потрібно виховувати в собі людяність, я навіть не збираюся пояснювати цю потребу, – каже Настя.
Вони з чоловіком, захищені бронежилетами, розносять продуктові набори по хатах, але, на жаль, це не гарантує їм безпеки.
Уламок снаряда и фото машини Сергія.Дехто отримує гуманітарну допомогу вперше, бо страшно навіть виходити на вулицю.
Одна жіночка зі сльозами говорить, що не виїжджає через сина, який служить у МНС.
- Я не можу його залишити, він у мене єдиний син.
На питання, у чому сьогодні херсонці мають найбільшу потребу, Сергій із Настею розповідають, що людям зараз дуже потрібні будівельні матеріали для відновлення пошкоджених будинків, а також кровоспинні засоби, джгути й турнікети.
Волонтери вчаться надавати першу домедичну допомогу.Питаємо в Насті, що допомагає їй триматися в таких важких умовах.
- Напевно мій чоловік, – відповідає вона
А Сергій зізнається, що не може думати про евакуацію, поки в його центрі залишаються люди, яким немає куди йти.
Сергій з командою центра допомагає усувати наслідки обстрілів.P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.
Шерифи для нових громад