На залізничному вокзалі, просто в залі очікування, побачив на табло сповіщення про пасажирський поїзд Львів-Херсон, що має відходити о 16.30. Якраз устигав, тож радості на було меж. Попрямував до довідкової служби, аби дізнатися деталі. І отримав «холодний душ на голову»: жіночка у віконечку повідомила, що ніяких поїздів до Херсона та Миколаєва зі Львова наразі не відходить. А на табло буцімто «помилка».
Одеса-Херсон
Але ж перекус-перекусом, а надалі верстати шлях треба. Тож подався на автовокзал поруч. Прямих рейсів до Херсона і звідти не знайшов. Натомість жіночка у касі ненав’язливо порадила походити пероном сусідньої автостанції на Старосінній. І саме там я надибав старезний, іржавий та побитий «ПАЗик», водій якого їхав саме в Херсон. За поїздку на цьому одороблі (мабуть, вибирали такий, що його не шкода), перевізник брав сімсот гривень з людини. Тобто подорож з Одеси до Херсона цим замученим життям автобусом обійшлася навіть дорожче, ніж комфортабельна поїздка купейним вагоном зі Львова в Одесу (трохи більше 660 гривень).
Про саму дорогу: від Одеси до Миколаєва зупинки на блокпостах були радше побіжні, документів у пасажирів не перевіряли. За Миколаєвом блокпостів, природно, побільшало, але бійці ЗСУ та Нацгвардії тривалими перевірками пасажирів тут теж не мучили – тільки паспорти переглядали. Траса у цих краях, звичайно, побита розривами, є об’їзди, але вони не тривалі. Та є проблема: села аж до Чорнобаївки кляті окупанти порозносили вщент. У зв’язку з цим – пересторога друга: від Посад-Покровського до Чорнобаївки води, пального, продуктів, ліків ви поки що ніде не купите. Тож запаси майте із собою. Хороша новина: дорогою не потрапили під обстріли. Погана новина: це, як ви розумієте, не правило, а щаслива випадковість.
У кінцевій точці подорожі
І нарешті, от він, дорогенький Херсон – зустрічає гостей «салютом» від окупантів з потужних вибухів снарядів крупнокаліберної артилерії. Гримить так, що під ногами земля трясеться, хоча канонада не близько. Побиті будинки, у асфальті – вирви. Попри це, доволі часто ходять пасажирські автобуси, та й приватне таксі викликати не проблема. Дістатися можна навіть до найбільш обстрілюваного житлового масиву «Корабел». Тільки будьте готові, що сума оплати буде ну дуже «договірна». А втім, як пощастить: можна попросити допомоги волонтерів.
З цінами на продукти у Херсоні досі повний розгардіяш: у маленькому магазинчику «за рогом» за дволітрову пляшку негазованої води можна віддати 90 гривень. У супермаркеті великої торгової мережі вона коштуватиме вже вдвічі менше. А у пунктах гуманітарної допомоги навіть не пляшку, а цілий пак тої води вам дадуть безкоштовно. Хіба що чергу доведеться відстояти.
У житлових багатоповерхівках міста (звісно, там де мережі не пошкодив черговий обстріл з лівого берега Дніпра) є вода, газ, електрика. Причому за два дні мого перебування у Херсоні світло не вимикали ні разу, попри те, що в «тилових» регіонах України 8-12 годинний блекаут – звичне явище. Однак усі ті плюси переважує один прикрий мінус: жити у Херсоні зараз – це щогодини й щомиті чекати, що тобі в квартиру влетить міна, ракета чи снаряд, і ти опинишся на руїнах власного житла. І чи залишишся при цьому живий – хтозна. Відтак, пересторога третя й остання: аби вивезти рідних або по теплі речі до Херсона з’їздити можна, враховуючи певну долю ризику. Але повертатися туди остаточно ЗАРАНО.
Сергій ЯНОВСЬКИЙ, newdayua.net
Нововолинськ-Львів-Одеса-Херсон.
Фото автора.
Від редакції. Хто міг знати, що це було останнє побачення журналіста Сергія Яновського з рідним Херсоном. Та й взагалі – остання подорож життя відомого репортера, який так любив мандрувати… Немов прощатися їздив. Така гірка іронія долі: вцілів під обстрілами у місті, де загроза життю існує щосекунди, та вже за лічені дні після щасливого повернення у безпечне місце підступна хвороба зупинила серце нашого колеги. Так несподівано. Так невчасно. Нам буде дуже тебе не вистачати, Сергію!
