На початку літа друзі херсонського свободівця Едуарда Бехарського з подивом побачили його пости у Facebook, в яких відомий в місті патріот закликав українське підпілля здаватися та співпрацювати із окупаційною “владою”. В його профілі навіть з?явилися “відверті” пости про бажання отримати російський паспорт та жити в Росії.
Для багатьох стало зрозуміло — Едуард в полоні, а з його гаджетів записи роблять росіяни. Не міг ексдепутат Суворовської районої ради від Свободи та учасник Революції Гідності таке писати.
Але в полон Бехарський, на щастя, не потрапив. Ми поспілкувалися з ним, випадково зустрівшись на площі Свободи. І ось його історія.
Вас шукали?
Фактично навіть один раз затримали – 14 травня, у мене не було при собі паспорта. Зупинили, наказали розблокувати телефон, я відмовився, дуже побили – до безтями, це було в обід, я прийшов в себе о пів на третю ночі на перехресті Олександрівської та Філатова.
Може подумали, шо бомж, чи шо сам здохне, то не забрали мене нікуди.
Добрався додому, додзвонився командиру бригади, з іншого телефона, бо мій забрали. Попередив, що можуть телефонувати або щось писати.
Потім пішов на квартиру, про яку майже ніхто не знав. Якийсь час там ховався. Але прийшла інформація, що одного нашого хлопця затримали, і можливо та квартира теж «спалена». Довелось іти додому. І 3 червня, коли я більш-менш став на ноги, вийшов за будинок зранку покурить, чую «Відчиніть хвіртку, військова поліція».
Мати була у дворі, я не довго думаючи через городи – в чому був – сланці, шорти, футболка – втік. Попередив хлопців, що до мене приходили. О 6 вечера прийшов, подивився – нікого нема. Мати каже «Вони тільки що ще раз приїжджали, забрали всю оргтехніку, флешки, телефон». Порізали дивани, подушки, шукали зброю. Я швиденько взяв необхідні речі і пішов з дому. І потім переховувався. Потім зник зв’язок, я максимально намагався вийти на керівництво бригади тероборони 124-ї…
Так. З 3 червня пішла ця вся інформація…
Ні, в мене не було доступу до інтернету. Один раз я вийшов на Фейсбук, взявся за голову, написав «Хлопці, це не моє. З 3 червня пости не приймайте». В цей час зв’язався з Віталіком Урбанським (ексдепутат міської ради, теж член ТРО, – МОСТ), кажу заблокуй мою сторінку, бо я не можу. Він заблокував і постів наче не було.
Влітку щось було.
Я всіх, кого бачив, попереджував. На мене дивились такими очима. Орки приходили разів 6. Останній раз були 28 червня – приїжджали з ФСБшниками, тоді вже тотальний обшук зробили, підлогу вскривали. Тоді вони забрали все, що хотіли. Вже знайшли форму мою, зброю не знайшли. Я разів 6-8 тікав з квартир – переховувався. Останнього разу, 8 червня, з 3-го поверху довелося стрибати – он нога, рука (показує). Ну нічого. Тільки з’явилася можливість – прийшов у бригаду. Командир віддав мене у розпорядження контррозвідки, зараз проходжу контррозвідку і намагаюсь відновити документи.
А від вас комусь писали?
У мене такої інформації немає.
Публічно тільки?
А, від мого імені вони ж писали на сторінці у Фейсбуці.
А так людям не писали від вашого імені?
Мені поки що не повідомляв ніхто.
Вам вдалося зв’язатися з бригадою ТРО?
Так – тільки з’явилася можливість. Довелося втридорога купляти рашистські сімки, аби паспорт їм не показувати. Я вийшов на гарячу лінію Ощадбанку, аби мої картки заблокували, додзвонився в ДБР, сказав, що під моїми документами можуть працювати інші люди, щоб всі мої документи анулювали (свідоцтво про народження, диплом, паспорт і тд).
Ощадбанк заблокував рахунки. ДБР мене, м’яко кажучи, послали, сказали звертайтеся в установленій формі з електронним підписом, але я такої можливості не мав. Тільки заїхали наші війська, я звернувся до поліції, написав заяву. Орки передавали через маму, що якщо він хоче все повернути, хай звертається на Кірова, 4 – ми все віддамо. Але я туди не пішов – це самогубство.
А що таке Кірова,4?
– Обласне управління поліції (наразі Лютеранська, 4, -МОСТ). Яка у них структура – я не знаю. До мене і поліція приходила, і військова поліція, і комендатура, і ФСБ. У мене ж повний набір – націоналіст, у першу чергу.
То їм було цікаво, писали від мого імені усілякі гадості, списки ТРОшників викладали.
А чим ви займалися весь цей час, поки в Херсоні ховалися?
Та багато чим, нас тут багато було. Кожен дивися, хто з росіян де, передавали нашим координати, допомагали орієнтуватися по місту.
І небезпечно?
Так, небезпека скрізь була. І виїхати не міг. Бо списки “сам опублікував”. Висять досі в тому акаунті, видалити не можу.
Але зараз пройду вже цю перевірку і до наших (ТРО) подамся. Трохи рани залікую.
А як місто звільняли, що відчули?
Та що відчув… досі як згадаю, як побачив український прапор та наші БТРи…
Мост
