Якщо казати про південь України, то для початку треба допомогти громадським організаціям (далі - ГО, - ред.). Майже в кожній з них через війну виникли серйозна криза: частина команди за кордон, частина залишається в Україні. Й в цій непростій ситуації перш за все треба, щоб організації на втратили людей.
Я зараз працюю в проекті суть якого: посилювати спроможність ГО, допомагати їм подолати цю кризу. Зараз організаціям треба зберігати свої команди, щоби вони продовжували свою діяльність. Я говорила і буду говорити, що основне, що зараз може зробити третій сектор і ГО - це допомагати державі, бути тим штиком, який поряд, який може закривати велику частку питань - від гуманітарних до допомоги ЗСУ.
Як це робити?
Залучати ресурси. На даному етапі саме це - найцінніше. Громадські організацій мають величезний досвід роботи із залучанням грантових та спонсорських коштів з різних джерел.
Зараз вирішення багатьох проблем нашої держави в різних сферах залежить значною мірою саме від залучення ресурсів: фінансових та інших. Війна - такий час, ресурси витрачаються значно швидше, ніж поповнюються. А громадські організації - юридичні особи, які мають право залучати ресурси й давно працюють на цій царині.
І тому задача третього сектору - зберегтися, зберегти свою здатність залучати ресурси, залучати їх іу будь-який спосіб, працювати на перемогу. Цим ми можемо дуже допомогти своїй країні.
Що це за організації? З Херсона є?
От саме в цьому проекті ми працюємо з жіночими правозахисними організаціями. У Херсонській області це організації "Успішна жінка", "Живая", "Позитивні жінки", "Свята Ольга", "Усі свої", "Едельвейс".
Яка там ситуація зараз?
Частина активістів виїхала за кордон, частина, як ми, виїхали на підконтрольну Україні територію. А частина команд залишається на окупованій території, в підпіллі з фактичною загрозою для життя. І навіть в тих нелюдських умовах вони продовжують працювати, допомагаючи своїм цільовим групам.
Я думаю, що і так, і ні, бо мені здається, що вони ще недооцінюють значення третього сектора на Херсонщині зокрема. З іншого боку, я думаю, що вони все прекрасно про нас знають. Ті, кому було абсолютно небезпечно залишатися - виїхали, хтось ще продовжує переховуватися. Я думаю, що про них знають, але поки що не чіпають.
Мабуть, вони не бачать в цих організаціях конкурентів. Зараз окупанти намагаються активно "закохати" в себе.
Так, в Херсонській області вони (росіяни, - ред.) намагаються справити враження «хороших русскіх», намагаються показати, що вони там назавжди і, відповідно, у будь-який спосіб намагаються знайти собі прихильників. Ну і поки що не чіпають ті ініціативи, які займаються соціально-гуманітарними питаннями. Як довго це триватиме? Невідомо. Але всі вони (ГО, - ред.) під загрозою. Ну і так, з розмов я знаю, що більшість думає про те, як виїхати, бо умови життя нестерпні, легально працювати неможливо, підпільно поки що можуть допомагати, але як довго це буде - невідомо. Фактично у нас уже виїхали ГО зі Скадовська, Чаплинки, Херсона. Залишаються [на окупованих територіях] деякі активістки.
І саме тут починаються проблеми. Як продовжувати працювати, якщо така ситуація? Команда розірвана. Які проекти планувати? Що робити? Але робота все одно триває. По Миколаївській області інша ситуація. Там - постійні обстріли. Ті організації, з якими ми співпрацюємо - це три ГО - вони не можуть фізично продовжувати працювати через постійну небезпеку. Одна організація у Вознесенську продовжує працювати, але за рахунок того, що це місто не так обстрілюється, як Миколаїв.
Всі ГО, які займались так чи інакше громадською діяльністю, залучають і надають тим, хто потребує, гуманітарну допомогу?
Якоюсь мірою зараз цим займаються всі. У життя кожної ГО увійшла гуманітарка.
Не можна узагальнювати. Робота ГО в кожному регіоні значною мірою залежить від дій влади. Зараз кожна громада в своїй унікальній ситуації, дії [кожного] місцевого органу влади в тих самих законодавчих рамках, але вони абсолютно різні. Наприклад, Миколаївська, Запорізька ОВА і Херсонська ОВА - це абсолютно різні органи влади, і діяльність їхня абсолютно різниться в цих умовах теж.
До речі, якась співпраця із Херсонською ОВА у вас була, є чи, може, буде?
Поки був Лагута (ексголова Херсонської ОВА, - ред.) - у нас не було співпраці.
Як і у всіх.
Так. Якщо порівнювати третій сектор і органи влади, то третій сектор більш мобільний. За рахунок того, що в нас менше рамок, ми можемо більш гнучко реагувати на потреби. Ну от наприклад наша ГО. Ми не займаємося гуманітаркою, в нас ніколи цього не було в стратегії і в наших реаліях. Але коли в березні ми опинилися в окупації, у нас виявилися залишки коштів по проектах. По факту ми заходи не можемо проводити. Кому в березні потрібні тренінги та консультації? А гроші на це є. У той же час в Херсоні утворився величезний дефіцит засобів гігієни. Ми знали, що частина міських магазинів не працювала, але там були товарні залишки. І от ми домовилися з донорами про перенаправлення грошей. Донори пішли нам назустріч. Потім ми знайшли знайомих...
Держава б таке ніколи не зробила.
...Знайшли людей, які вийшли на адміністрації магазинів, з якими цей весь процес погодили. І фактично ми змогли перерахувати наші кошти на київські мережі, а вони домовилися з місцевими директорами, які нам відкрили магазини і ми змогли вибрати там засоби гігієни, потім розподілити її на ДБСТ у Херсоні і волонтерські центри.
Це така нереальна схема в позитивному сенсі, бо треба було швидко реагувати на ситуацію. Якщо взяти орган влади і їхні ланцюжки погодження, то, звісно, ми б ніколи не встигли цього зробити.
Наш сектор сьогодні - це якраз сектор, куди будуть заходити кошти міжнародних програм. Тому всім треба зараз зібрати себе в купку і йти писати проекти, залучати людей, забезпечувати робочі місця і працювати, працювати, працювати. Це те, що ми можемо і маємо робити. ГО можуть на цьому етапі зняти соціальну напругу і забезпечити приток фінансового ресурсу в громади.
Я спостерігаю за нашими місцевими органами влади. Поки спостерігаю. Вони так само як і ми - розірвані. При тому, що нібито держава готувалася до війни, здається, що Херсонська область була абсолютно або не готова або ж не готувалась, тому що в них (органів влади, - ред.) не було навіть внутрішніх комунікаційних домовленостей. І, відповідно, частина адміністрації виїхала, частина залишилась.
Потім один із працівників пише, що кадрові справи залишилися в "білому домі", і коли окупанти зайшли [до будівлі Херсонської ОВА] - бери читай кадрові справи.
Як можна було евакуюватися і залишити частину документів в ОДА? І ще - жодна соціальна установа не була евакуйована - ні інтернати, ні дитячі будинки - вони всі залишились в окупації.
Тобто Лагута себе евакуював з частиною адміністрації, а все, за що вони відповідальні - все залишилось в Херсоні.
Так само по сільським радам, місцевим громадам - хтось виїхав, хтось залишився. Хтось виїхав і вирішив - я буду робити штаб, хтось виїхав в якесь інше місто - о, а я теж буду робити штаб. І тепер штаби плодяться по Україні.
Чи потрібні вони? Я не знаю. Чи є якась внутрішня координація? Які рішення приймає Галина Лугова (т.в.о. Херсонського міського голови, - ред.), а що робить Роман Головня (в.о.заступника Херсонського міського голови, - ред.)? Якийсь хаос. Я розумію, що Миколаївська і Запорізька ОВА в інших умовах. Вони не були в окупації, їм було легше перелаштуватися на військові рейки. Але по Херсонській ОВА немає чіткої координації, комунікації, якісь хаотичні дії окремих чиновників.
Ситуація, коли Сергій Хлань (ексрадник голови Херсонської ОВА, - ред.) є єдиним спікером по Херсонщині - це взагалі на голову не натягнеш. На всю Херсонську ОВА не знайшлося адекватної людини, яка була би спікером від місцевого органу влади, що цю функцію на себе взяв Хлань з власної ініціативи?
З власної політичної ініціативи.
Я розумію, що він політик, але те, що в якийсь момент з'явилася людина, що почала говорити про Херсощину, хоч якось комунікувати системно - ну це було потрібно. Але чому не хтось від ОВА?
Я мав розмову з Лагутою 3 чи 4 березня - я тоді зрозумів, що він цього робити не буде.
Бо він неспроможний. І це ми повертаємося в довоєнний період - оці політичні договорняки, коли в стратегічну область...
А чого всі мовчали? Я не хочу махати зараз кулаками після драки, але все-таки - чого всі промовчали?
А чого зараз всі мовчать, коли Янушевича (новопризначений голова Херсонської ОВА, - ред.) призначили?
Ми говоримо, що у нас є потужне громадянське суспільство - чому всі мовчать, бачачи це?
Я не знаю. Моє особисто суб'єктивне - це якесь тотальне розчарування в цих каналах комунікації. Усі наші спроби якимось чином впливати на це в попередні роки - воно якось завершилось нічим.
Я пригадую наші спроби, коли ми намагались не допустити призначення Євгена Криницького (керівник департаменту освіти і науки Херсонської ОВА, - ред.) на посаду. Це ще було за призедентства Порошенка. Була достатньо потужна громадська кампанія, щоб не допустити його призначення, бо він виступав на антимайдані.Його призначили. Ми писали звернення на Міносвіти, на губернатора - всі легальні способи були включені. Але це було проігноровано.
Кожного разу, коли ми намагалися консолідуватися, це було ігноровано. І може це - ставлення до Херсонщини загалом як до...д*пи світу...депресивного регіону, який насправді особливо нікому не потрібен. Я не розумію, як в 2020 чи в 2021 році можна було робити ось такий договорняк і розмінювати посади. І на таку стратегічну область призначати Лагуту. У мене це в голові не вкладається.
Чи можемо ми собі дозволити це розчарування зараз?
Ні, не можемо. По-хорошому, ми не маємо права це робити. Зараз треба збиратися і думати, як на це реагувати. Але тут теж - а раптом він (новопризначений очільник Херсонської ОВА, - ред) виявиться гарним економістом, який витягне область? Я не знаю. Але призначення, м'яко кажучи, дивне. Людина, яка була люстрована, через суд зняла цю люстрацію...З одного боку, говорять, що це стратегічно важлива область, з іншого - призначають... людину, яка не знає наш регіон. Він хоч раз був у Херсонській області?
Все ж таки, де голос третього сектору?
Якщо говорити про дієві ГО, у нас їх як було не багато, так і залишається небагато. І всі ці організації - на розрив. У добі 24 години, і всі, хто працюють, вони працюють...Це певний шмат роботи, який треба взяти, об'єднати навколо себе однодумців. І налагоджувати співпрацю з владою або пропонувати альтернативу...
Може бути. Ми трохи не встигли. Ми якраз доросли до цього, і от під час кожних наступних виборів люди з третього сектору намагалися йти у владу. Але ми залишалися або слабкими, або чогось не доробляли, щоб нас зрозуміли і підтримали...
Або ці представники ставали не нашими представниками...
Але я думаю, що ми б доросли до цього.
У нас від ГО навіть кілька депутатів пройшло і виявилося, що вони не представляли інтереси третього сектору - взагалі не представляли нічиї, окрім своїх особистих.
На все потрібен час.
А вже його немає.
Місточки довіри будувати - тут дуже непросто. Наша ГО - це організація, яка багато часу приділяє мережевим проектам і діяльності - це надзвичайно складна робота, тому що вона на дві третини залишається невидимою, а та одна видима третина - вона дуже непроста. Тому ярлик «міських божевільних» на нас завжди хотітимуть чіпляти.
Ви багато працювали з громадами, а що зараз? Ваша робота у цьому напрямку порушена чи якісь паростки залишились?
Насправді, якщо не брати лише деяких колаборантів, я дуже пишаюсь Херсонською областю, тому що дві третини тих людей, з ким ми працювали - вони залишились вірними Україні і вони працюють, незважаючи ні на що. Лише по деяких [громадах] - Чаплинка, Григорівка - відомо про факти колаборації. Ми працювали з 10 громадами і всі ті люди, з якими ми працювали - вони, крім окремих представників, продовжують працювати в підпіллі, творять дива - забезпечують життєдіяльність і соціальну інфраструктуру цих громад.
Фактично ті паростки, які ми заклали по самоорганізації, по залученню громадян - ота невидима робота, яку ми робили 30 років попередньо - вона зараз дуже ефективна в умовах окупації. Вдумайтесь - 5 місяців окупації - а воно все працює.
Це найкраща ілюстрація сталості.
Ми виростили ціле покоління людей, які зараз працюють, у яких ефективна комунікація з мешканцями, є довіра. Окупанти намагаються придушити спротив, а воно все тримається. Цього б не сталося, якби ми над цим не працювали. Ми усі вкладалися, а зараз - маємо результат, бо якби не було цієї роботи, ми усі б уже "схлопнулись" на другому місяці.
Росіяни не прорахували це.
Ми працювали перш за все з людьми. Людина в цю ситуацію (повномасштабне вторгнення Росії в Україну, - ред.) прийшла більш-менш підготовленою. І зараз некоректно порівнювати Донецьку, Луганську області, Крим 2014 року з Херсоном сьогоднішнім. Тоді ми були неготові до того всього, зараз же ми пройшли велику школу. Шостий місяць окупації, а є об'єднання третього сектору, бізнесу, держави. Про це будуть писати в підручниках. Але найперше, звісно, треба вижити.
Так. Вижити, перемогти і повернутись додому.
Мост