Зображення: Вгору
Автор тексту Віктор Тютюн здійснив поїздку автобусом з Херсона до Києва, яка тривала 10 годин і виявилася доволі дорогою. Цю дорогу, відому своєю вибоїстістю до війни, він пам’ятав як красиву, щедру на сади та врожайні поля.
Проте, за його словами, війна спотворила все навколо. Попри збільшення кількості асфальту, кількість жителів суттєво зменшилася. Уже за Херсоном, аж до Миколаєва, краєвиди вражають: золотий ріпак сяє до горизонту, зливаючись із синім небом, що відбивається у Дніпро-Бузькому лимані.
Посад-Покровське: контрасти руїн і нового життя
Найбільш контрастним населеним пунктом автор назвав Посад-Покровське. Поряд з розбитими будинками там постають нові, вже з грядками часнику та посадженої картоплі. На майданчику зібрана купа решток ракет, що розірвалися або залишилися цілими, зберігаючи корпус з оперенням стабілізаторів.
Далі на шляху лежав зранений Миколаїв, а Нова Одеса помітно постаріла. Автор також згадав, що не повторив би свій переможний рафтинг у Мигії, на закрутах і вирвах Південного Бугу. У Мертвоводі він побачив рибалку з двома вудками.
«Нікому рибалити в Південноукраїнську, Єланці, Голованівську, Доманівці, Благовіщеннську — до Умані видно, як, майже, через двір, ніхто не живе» — Віктор Тютюн
Протягом поїздки Віктор Тютюн спостерігав за птахами: милувався польотом кібця над очеретами, поставою сторожового фазана та діловою ходою бусла вздовж озимини й лісосмуги. Він не робив фотографій, але привіз додому вишневу зав’язь та кілька нових квіток, зазначивши, що «краще погано їхати ніж гарно йти». Цей допис автор зробив 11 травня 2026 року.
За матеріалами: Вгору
Коментарів ще немає