Дуже скоро, вже 17 липня набирає чинності закон, коротко відомий як “Закон про мову” (2704), а точніше – деякі статті з нього. І це перемога. Вперше за 28 років є дієвий правовий інструмент для впровадження українізації нашої держави. Вперше є адміністративна відповідальність за порушення мовних норм, за невикористання державної мови, за зневажливе ставлення до української. Це величезний прорив наших законотворців і усіх небайдужих, хто доклав до цього руку.
Закон поки не вступив в силу, а набрання чинності більшісті з його статей відкладене на різні терміни: від півроку до 11 років. Юридично відкладене.
Проте соціум за 28 років так і не навчився читати закони. Не навчився відрізняти суть повідомлень ЗМІ від маніпулятивних заголовків. А за роки війни ще й забув розуміння чітких меж між правами та обов’язками, між булінгом та самозахистом, між дозволеним та злочином.
Безконтрольність соцмереж, а точніше Фейсбуку, зробила нормальною нову культуру спілкування (а точніше відсутність культури). Агресивні коментарі, образи, приниження, заклики до агресії та, навіть, актів тероризму – користувачі соцмереж відтепер виправдовують багато чого Законом “Про мову”.
“Ви пишете російською? – Ви зрадник”.
“Ви захищаєте пенсіонерів, що не вивчили українську? – Ватні колоради”
“Маєте вивіску магазину російською? – Отримайте цеглу у вікно”
“Не в захваті від закону про мову? – Ловіть коктейль Молотова і тремтіть від погроз”
“Закликаєте бути терпимими до російськомовної частини українських громадян? – Ви російський націоналіст. Чемодан, вокзал, москва”.
Якщо хтось посміхнувся і думає, що це художній прийом перебільшення, то – ні. Це цитати з соцмережі – лише крапля в морі агресії і бруду у який поринає наш соціум. Ця агресія культивується різноманітними тематичними групами і записами, де в обговореннях заборонений хіба що мат, а потім поступово виливається у реальне життя, на вулиці у повсякденне спілкування.
Вже нормально, прикрившись законом про мову, зайти в кондитерську з назвою російською мовою і крити матом відвідувачів та продавців, погрожувати насиллям та хуліганством. Потім похвалитися цим на своїй сторінці в соцмережі і збирати “лайки”.
Війна зробила нас більш черствими, більш жорстокими, загартованими, прагматичними. Проте виправдовувати війною агресію українця до українця, втрату культури поведінки, нехтування ввічливістю, етикетом, а іноді й нехтування законом – це занадто.
Звірячі інстинкти – це простіше, ніж чемність та вихованість. Але це не те, заради чого гинуть наші воїни, не те, заради чого ми боремося вже стільки важких і кривавих років.
Закон поки не вступив в силу, а набрання чинності більшісті з його статей відкладене на різні терміни: від півроку до 11 років. Юридично відкладене.
Проте соціум за 28 років так і не навчився читати закони. Не навчився відрізняти суть повідомлень ЗМІ від маніпулятивних заголовків. А за роки війни ще й забув розуміння чітких меж між правами та обов’язками, між булінгом та самозахистом, між дозволеним та злочином.
Безконтрольність соцмереж, а точніше Фейсбуку, зробила нормальною нову культуру спілкування (а точніше відсутність культури). Агресивні коментарі, образи, приниження, заклики до агресії та, навіть, актів тероризму – користувачі соцмереж відтепер виправдовують багато чого Законом “Про мову”.
“Ви пишете російською? – Ви зрадник”.
“Ви захищаєте пенсіонерів, що не вивчили українську? – Ватні колоради”
“Маєте вивіску магазину російською? – Отримайте цеглу у вікно”
“Не в захваті від закону про мову? – Ловіть коктейль Молотова і тремтіть від погроз”
“Закликаєте бути терпимими до російськомовної частини українських громадян? – Ви російський націоналіст. Чемодан, вокзал, москва”.
Якщо хтось посміхнувся і думає, що це художній прийом перебільшення, то – ні. Це цитати з соцмережі – лише крапля в морі агресії і бруду у який поринає наш соціум. Ця агресія культивується різноманітними тематичними групами і записами, де в обговореннях заборонений хіба що мат, а потім поступово виливається у реальне життя, на вулиці у повсякденне спілкування.
Вже нормально, прикрившись законом про мову, зайти в кондитерську з назвою російською мовою і крити матом відвідувачів та продавців, погрожувати насиллям та хуліганством. Потім похвалитися цим на своїй сторінці в соцмережі і збирати “лайки”.
Війна зробила нас більш черствими, більш жорстокими, загартованими, прагматичними. Проте виправдовувати війною агресію українця до українця, втрату культури поведінки, нехтування ввічливістю, етикетом, а іноді й нехтування законом – це занадто.
Звірячі інстинкти – це простіше, ніж чемність та вихованість. Але це не те, заради чого гинуть наші воїни, не те, заради чого ми боремося вже стільки важких і кривавих років.