Одна із найзатишніших та найдоглянутіших вулиць Станіслава – Вишнева – веде нас до майданчика на мальовничій кручі.Не випадково, хазяйновиті та далекоглядні керівники агрофірми «Лиман» у 1970-х роках обрали це місце для будівництва готелю: Дніпровський лиман зі своїми чудовими краєвидами та «настроями» чарує та лікує; село зі своїм потужним господарським життям на той час було на підйомі, приймало багато гостей.
Нині капітальна «коробка» готелю на кручі – одне із матеріальних свідчень славетного минулого агрофірми. Бездоглядна споруда невблаганно руйнується. Зсередини винесено все, що можна було винести. Що далі? На даху почалася розбирання шиферу, потім черга може дійти до дерев'яної обрешітки, крокв, балок тощо, потім цегли, будівельних блоків...
Як не прикро, а цей об'єкт, в якому відлунює будівнича праця дідів та прадідів станіславців, став сумним та сороміцьким майданчиком «вправ» зі сільського вандалізму, руйнівних розваг підлітків. Сумно, що ми всі вже до цього поступово звикаємо...
Спробу розглянути один із варіантів використання споруди колишнього готелю я виклав у кореспонденції, розміщеній 22.01.2016 р. на сайті «Херсонці».Кілька років тому запитав у сільського голови Володимира Желуденка, а чи не можна якимось чином зберегти цю споруду? Може колись згодиться? Адже місце перспективне, ефектне. Почув: «А що ми можемо зробити? Це приватна власність...».
Дійсно, хіба мало клопотів у громади, особливо на нинішньому, складному етапі децентралізації, якщо займатись ще й збереженням чужої власності?А може якраз нинішній реформаторський час і примушує по-новому поглянути на проблему бездоглядної приватної власності на сільських теренах, збереження її від руйнації для потенційного використання громадою, впливу на недбайливих власників?
А то виходить мов у відомій приказці – «Як не з'їм, то хоча б понадкушую»... Свої думки з цього приводу я викладав у кореспонденціях «Каменоломні» на березі лиману» та «Потенціал сільської громади на Херсонщині: не акваторія, а мрія».Навряд чи громада може бути байдужою до захаращення своєї території. Про це зобов'язує турбуватись, зокрема, Закон України «Про благоустрій населених пунктів». Юридичним підґрунтям впливу на недбайливих власників може бути стаття 322 («Тягар утримання майна» Цивільного кодексу України, за якою власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, тим більше, що недоглянута споруда може нести загрозу для населення.
Чому б керівникам Станіславської ОТГ не запросити на одну зі своїх сесій власника колишнього готелю та запитати, чому кинув напризволяще споруду, не турбується про її збереження, внаслідок чого виникла загроза появи в селі ще однієї руїни?
Нині важливо запобігти руйнуванню об'єкту: відремонтувати дах, замурувати входи до будинку, щоб унеможливити його подальше "розкурочення, проникнення сторонніх.Можливо, навіть запропонувати власникові співробітництво чи домовитись про певну матеріальну компенсацію за майно, аніж чекати, поки споруда остаточно та безславно зруйнується.
Такі ж дії мали б бути застосованими і до власників капітальних споруд колишнього рибколгоспу «Шлях Леніна», особливо тих, що знаходяться біля контори господарства: вони могли б ще послужити селу та громаді. А що ж виходить насправді? В останні роки власники та громада спокійно спостерігають, як «розкурочується» капітальна огорожа біля контори, нині тут прохідний двір, є загроза поступової руйнації та «демонтажу».Нині одним із важливих векторів розвитку Херсонщини стає туризм, рекреація. Розмаїтий та багатий природно-оздоровчий потенціал, прадавня історія області стають привабливим «товаром».
Схвально, що виникають цікаві та перспективні ініціативи громад, зокрема із поєднання своїх економічних та інтелектуальних зусиль (так, цими днями повідомлено, що реалізується туристично-інвестиційний проект «Соляна дорога», що об'єднує 15 населених пунктів, 36 туристичних локацій, 15 інвестиційних пропозицій; створюється туристичний шлях, що пролягатиме від центральної частини Херсонщини до своїх водних просторів).Напевно, і потенціал Прилимання не буде обійдено увагою. Без розвитку відповідної інфраструктури, зокрема, умов для дозвілля, готелів, ці наміри непросто буде втілити в життя. Отже, слід по-господарськи використовувати всі потенційні можливості.
У цьому контексті не хочеться вірити, що споруди колишнього готелю, колишнього рибколгоспу не вдасться зберегти, що через якийсь час вони перетворяться на купи каміння та цегли. Хочеться вірити: цей спадок минулого ще послужить Станіславу та громаді.
Олександр ГОЛОБОРОДЬКО
