Суд в Ростові-на-Дону 27 червня 2025 року засудив до 20 та 11 років колонії суворого режиму двох херсонців – 30-річного Олександра Газду і 35-річного Андрія Матієнка. Їх звинуватили у підготовці теракту, зберіганні вибухівки та участі в “терористичній спільноті”.
Оксана Газда – мати Олександра – всі звинувачення на адресу сина заперечує. Каже: їх безпідставно затримали в Херсоні, погрожували, маніпулювали, аби ті зізналися в скоєному. І зараз, коли вони мають змогу подати апеляцію на результати вироку, чоловіки не вбачають у цьому сенсу.
“Вгору” поспілкувалося з Оксаною Газдою та розповідає, як Олександра Газду та Андрія Матієнка викрали, тримали без зв’язку, катували, а потім засудили на десятки років колонії.
Оксана Газда. Фото з особистої сторінки у фейсбуці
Машина з тонованими вікнами
Після початку окупації Херсона Олександр Газда і його друг Андрій Матієнко, які працювали в таксі, почали допомагати охочим виїхати на підконтрольну Україні територію: до Кривого Рогу, Миколаєва та Запоріжжя. Це були переважно жінки з дітьми та люди старшого віку. Через складність і тривалість очікування на блокпостах чоловіки навіть придбали намет для пасажирів. Перед виїздом кожного попереджали: що говорити, чого не брати, як поводитися на блокпостах.
Однак уже наприкінці вересня друзів затримали за нібито терористичну діяльність. Як припускає Оксана, хтось міг повідомити росіянам про те, що її син мав військове минуле. Олександр із 2013 по 2019 рік служив у війську.
26 вересня, повертаючись додому, Оксана помітила біля під’їзду машину з тонованими вікнами. Сім’ю вже попереджали, що за ними можуть стежити, тому ця автівка здалася їй підозрілою.
Оксана залишилася неподалік будинку – подивитися, що буде далі. Спочатку до підʼїзду зайшли двоє чоловіків у спортивному одязі. Вона зрозуміла, що відбувається: чула від інших, як росіяни приходять по херсонців. Потім під’їхала повністю тонована ГАЗель, з якої вискочили близько 10 силовиків у повному спорядженні та з металевими ломами для зламу. Коли Оксана підійшла ближче, її схопили, заламали руки й почали розпитувати – хто вона, де квартира, хто ще вдома. Двері у помешкання на той момент уже виламали.
“У квартирі був жах. Мене затягли туди, посадили на кухні. Почали допитувати – шукали сина. Потім приставили до мене патруль: двоє з автоматами, ще троє охороняли. Не можна було підходити до вікон, до дверей, забрали телефон. А вже наступного ранку дізналася, що сина схопили. Я не могла повірити, тому мені включили його аудіозапис. Син сказав: “Мамо, не нервуй, не переживай, усе буде добре”.
Під час обшуку силовики знайшли стару військову форму Олександра. Вона залишилась у квартирі після його служби в армії. Цей факт, імовірно, посилив підозри з боку ФСБ.
Олександр Газда. Фото з особистої сторінки у фейсбуці
Упродовж 24 днів її утримували вдома, не дозволяючи вийти, попри інвалідність третьої групи. Щодня допити проводили то одні, то інші співробітники ФСБ. Вони шукали свідчення чи підтвердження на користь вини Олександра, однак, як каже жінка, вона не могла нічим допомогти.
“Мій син у свої справи мене не посвячував, а я в його не втручалась. Я сиділа вдома, не працювала, бо на росіян працювати не хотіла”, – пояснює вона.
Жінка переконана: її й надалі б утримували в заручниках, якби росіянам не довелося терміново покидати Херсон. Їй навіть пощастило, адже не вивозили “на яму”, а допитували вдома.
За три дні до того, 24 вересня, затримали й Андрія – друга Олександра. За його будинком теж спочатку стежили, а потім викрали, ймовірно, рано-вранці. Як і Андрія, вивезли на “яму” – підвальне приміщення, де утримували без зв’язку із зовнішнім світом та допитували.
“Його дружину теж забирали та знущалися з неї. У них маленький син, зараз вже ходить у другий клас. Їм погрожували: “Якщо не скажете, що треба – і сина заберемо”, – розповідає Оксана. Так, за її словами, відбувався психологічний тиск на родину.
Андрій Матієнко з сином у 2019 році. Фото з особистої сторінки у фейсбуці
Упродовж восьми місяців після затримання сина жінка не мала жодної інформації про його місцеперебування. Лише після короткого дзвінка на кілька секунд, зʼясувалося, що Олександра утримують у Чаплинці.
Оксані відомо, що чоловіків катували електричним струмом та водою: “Задніх зубів у них немає – усі розкришилися після струму”.
Про катування Олександра вона дізнавалася від інших. Син не розповідає мамі про пережите з міркувань безпеки.
“Коли я вперше побачила сина по відеозв’язку, було дуже страшно. Він був зарослий, худий. Хоч він у мене ніколи не був кремезним, але тоді це було жахливе видовище”, – згадує жінка.
Від Херсонщини до Ростова
Як стало відомо Оксані пізніше, 23 жовтня 2022 року Олександра вивезли до селища Чаплинка на Херсонщині, де він пробув пів року. Потім тиждень утримували в Новотроїцьку, а далі перевели до СІЗО в Чонгарі. Там він провів понад 15 місяців. На судові засідання Олександра етапували до Генічеська і Скадовська. Після першого вироку його перевезли до Сімферополя, а 21 травня 2024 року – до Краснодара, де він провів 21 добу. Звідти – у колонію у Волгограді, а вже в серпні того ж року – до слідчого ізолятора в Ростові-на-Дону. Саме там його та Андрія остаточно засудили, і наразі чоловіки залишаються там, чекаючи на завершення судового процесу.
У Чонгарі Оксану про хід судового процесу інформувала українська адвокатка. Та після етапування до Ростова-на-Дону з нею ніхто більше не зв’язувався. Вона не отримувала жодної інформації про подальший перебіг суду.
Загалом незаконний суд над Олександром та Андрієм тривав майже рік, хоча жодних доказів їхньої причетності до “терористичної діяльності”, за словами жінки, не було.
“Не було доказів. Якщо немає доказів, навіщо їх тримати? Але їм просто треба було когось знайти. Як кажуть: зробити з них козлів відпущення”.
Чоловікам пообіцяли пом’якшення покарання в обмін на повне визнання провини. Та це була не більше ніж маніпуляція. Їм погрожували: якщо не визнають провину – все одно засудять, а строк буде ще більшим. Натомість пообіцяли, що в разі визнання провини з’явиться шанс на обмін, а родини знатимуть, де їх тримають. Так чоловіків змусили взяти всю вину на себе.
Південний окружний військовий суд, де до колонії суворого режиму засудили Андрія Матієнка та Олександра Газду. Фото: "Зміна"
Після оголошення вироку
Андрієві Матієнку та Олександрі Газді оголосили вирок 27 червня. Ще деякий час у чоловіків є можливість подати апеляції та спробувати зменшити собі строк. Однак вони не бачать у цьому сенсу. Олександр говорив матері: “Тут сидять хлопці ще з 2014 року. І нікому вони не потрібні”.
У СІЗО в Ростові-на-Дону, де дотепер перебуває Олександр, увʼязнених не виводять на свіже повітря, а в камері перебуває щонайменше 11 осіб. Після підготовки документів їх переведуть у колонію суворого режиму і зв’язку з ними вже не буде.
“А я саме цього і боюсь – загубити з ним звʼязок. Невідомо, куди саме його повезуть і в яких умовах він опиниться”, – ділиться мама Олександра.
Попри це, вона не полишає спроб скоріше повернути сина: подала заяви про його зникнення до Координаційного штабу, Уповноваженого з питань поводження з військовополоненими, Міжнародного Червоного Хреста. У Координаційному штабі Оксана запитувала, чому сина не подають на обмін і чому немає жодного зв’язку з того боку. Там відповіли: доти, доки російська сторона офіційно не підтвердить, що він у них – обміну не буде.
Остаточний вирок Олександра має понад 350 сторінок. Оксана сподівається, що зможе отримати його копію, щоби використати як аргумент для подальших звернень. Уже готує заяву на президентському сайті.
“Писати треба всюди, стукати треба всюди”, – переконана Оксана.
Оксана КривіцькаНа фото зверху: Андрій Матієнко (ліворуч) та Олександр Газда (праворуч). Колаж "Вгору"