Наразі Україні вдалось ідентифікувати майже 16 тисяч свавільно затриманих українців на окупованих територіях. Щодо понад 1800 людей є підтверджені дані про утримання на території РФ, але з них лише близько 880 осіб верифіковано через Міжнародний комітет Червоного Хреста.За даними Координаційного штабу, на сьогодні в російській неволі утримується 403 українки, серед яких є як військові, так і цивільні. Майже 80% утримуваних у ворожих в’язницях потерпають від сексуального насильства, і майже 100% – від жорстоких тортур.
Сексуального насильства та катування з боку росіян зазнала й мешканка Нової Каховки Наталя Кожемʼяцька, яку росіяни викрали навесні 2024 року. Спочатку окупанти її обвинувачували в замаху на вбивство колаборанта, але потім її справу перекваліфікували на “Тероризм”. У провадженні, окрім неї, фігурує ще три людини.
Деякий час жінку утримували в окупованому селі Тавричанка, потім – у селі Новотроїцьке, а пізніше перевезли до російського Ростова-на-Дону, де вона перебуває досі. Через знущання та умови утримання стан здоров’я Наталії значно погіршився.
Сестра бранки Тетяна розповіла виданню ZMINA про обставини викрадення росіянами Наталі, її пошуки, катування, постійне переміщення між різними в’язницями та відкриття кримінальної справи проти українки.
Тетяна у квітні 2022 року разом з родиною переїхала з лівого на правий берег Херсона. Однак її сестра Наталя із сім’єю – чоловіком та батьками – залишились у Новій Каховці на лівому березі.
Після початку повномасштабного вторгнення магазин, де працювала Наталя, зачинився. Тож вона влаштувалася продавчинею до цигаркового кіоску, щоб мати хоч якісь кошти для виживання в окупації. На новій роботі жінка працювала не одна, а з напарницею. Кожем’яцьку призначили старшою, тому вона щовечора зачиняла кіоск та забирала весь товар додому.
“Ми з Наталею щодня спілкувалися телефоном про різні дрібниці та хатні справи. Знаю, що в неї не було жодних проблем з окупаційною владою”, – розповідає сестра Тетяна.
За її словами, 17 травня 2024 року озброєні росіяни викрали Наталю, коли вона йшла зачиняти кіоск. Батькам жінок про це розповів чоловік Наталі.
А ввечері 18 травня 2024 року окупанти привезли Наталю Кожем’яцьку додому. За словами рідних, вона мала переляканий вигляд та розповідала про катування електричним струмом, якого зазнала під час незаконного затримання. Тоді ж вона домовилася з мамою, що та прийде завтра.
Того ж дня, близько 22-ї години, до квартири Наталі знову прийшли росіяни та наказали їй одягнутися тепліше, оскільки “вона їде з ними надовго”. Після цього родина довгий час не могла дізнатися про її місце перебування.
Сама Тетяна після цього незаконного затримання сестри написала заяви про її зникнення до української поліції та всіх державних органів, які дотичні до пошуку та звільнення цивільних.
31 травня 2024 року мама Наталії повідомила окупаційну поліцію про викрадення доньки. Офіційно “правоохоронці” розповідали жінці, що вони таку не затримували, але в приватних розмовах говорили, що її забрали ефесбівці.
“Поліцейські” призначили мамі зустріч біля її будинку. Вони просто побалакали, але нічого не заповнювали. Взяли в мами зразок ДНК, і все”, – пригадує Тетяна.
У червні 2024 року росіяни провели в присутності рідних Наталії обшук у її помешканні. Окупанти конфіскували її паспорт, особисті речі, зубну щітку та гребінець.
“Мати їздила і до СІЗО Чонгара, і до поліції в Генічеськ. На одне зі звернень від окупаційної прокуратури Херсонської області надійшла відповідь, що місце перебування Наталі відоме. Що до неї не застосовувалися протиправні дії і вона не є жертвою злочину, тому вона начебто просить припинити її пошуки. Також вона нібито не має претензій до поліції РФ. Ми знали, що її не вивезли з області, але нам не було відомо, де саме вона перебуває”, – пригадує Тетяна.
Мати Кожем’яцької їздила до слідчого відділу в селі Тавричанка, де спілкувалася з одним зі слідчих. Він розпитував її про Наталю, її сімейний стан, чим вона займається та її ставлення до “СВО”. Жінка звернулася до “поліцейського” з проханням дозволити їй передати речі доньці, але той відмовив.
5 серпня 2024 року матері Наталі зателефонував інший слідчий та повідомив, що вона може приїхати на побачення з донькою до поліцейського відділку в селі Тавричанка. Там вона мала двохвилинну зустріч з донькою під пильним наглядом охоронців та слідчого. Також жінці дозволили залишити доньці передачу.
“Сестра сказала, що з нею все добре, щоб мати не переживала. Що під наглядом скажеш? Нічого не скажеш – ані про себе, ані про те, як ти себе почуваєш. І все, мама поїхала”, – розповідає Тетяна.
Після цього слідчий постійно відмовляв рідним у побаченнях та передачах. І лише у вересні матері дозволили передати Наталії теплі речі.
10 листопада 2024 року матері зателефонував адвокат Наталії та запропонував їй укласти з ним договір про надання правової допомоги під час досудового слідства.
“Вона погодилась і поїхала до нього на зустріч у місто Генічеськ. Після підписання договору мати довідалась, що доньку утримують у відділку села Новотроїцьке і що туди можна передати передачу. Ще він повідомив про те, що Наталю звинувачують як громадянку РФ у замаху на вбивство голови Новокаховської муніципальної охорони, водія Ківи Максима Карого. І в неї в телефоні нібито знайшли фото спаленого авто”, – каже Тетяна.
Рідних здивував той факт, що Наталю вважають громадянкою Росії, попри те що вона не отримала ворожого паспорта, оскільки їй мали вклеїти фотографію після досягнення 45 років. Натомість окупаційна влада видала їй довідку про переоформлення документів, яку вони забрали.
25 листопада 2024 року в Новотроїцьку мати зустрілася з Наталією, яка їй розповіла, що в перший день затримання її жорстоко зґвалтували. Жінка помітила, що її донька мала жахливий вигляд і дуже схудла.
“Мама каже, що вона стала вся чорна і взагалі мала поганий вигляд. Сестра скаржилась, що в неї немає апетиту. Не знаю, може, ставлення (у в’язниці. – Ред.) змінилося”, – припускає Тетяна.
Пізніше знайомі розповідали Тетяні, що після 18 травня бачили її сестру в лікарні.
За словами матері, 4 грудня 2024 року відбувся суд про обрання для Наталі запобіжного заходу. На ньому адвокат просив відпустити його підзахисну під домашній арешт замість тримання під вартою. На засіданні мала бути присутня мати, але її ніхто не запросив.
24 грудня 2024 року окупаційний “суд” відхилив усі клопотання адвоката щодо домашнього арешту, залишивши Наталю під вартою. “Суд” мотивував це тим, що нібито вони розглядають тяжкий злочин.
Наступного дня рідні мали в Новотроїцькому передати Наталі посилку, але їм повідомили, що вона там більше не утримується. У грудні того ж року вони дізналися, що її перевезли до СІЗО в Чонгарі.
9 січня 2025 року на черговому засіданні Наталі продовжили тримання під вартою до 10 лютого 2025 року. Тоді ж її близькі звернули увагу, що в цьому рішенні, окрім замаху на вбивство за частиною 3 статті 30 та статті 105 Кримінального кодексу РФ, жінці інкримінують ще й зазіхання на життя “правоохоронця” за ст. 317 КК РФ.
“Також у цій постанові суду були прізвища трьох співучасників. Навіть колишній адвокат казав, що Наталю підставили”, – пригадує сестра.
За словами Тетяни, 10 травня 2024 року так званий Новокаховський слідчий відділ СК Росії в Херсонській області порушив дві кримінальні справи проти Наталі начебто за фактом смерті майора та старшого вибухотехніка оперативно-технічного відділення ФСБ РФ Свердлякова М. І. та за фактом замаху на вбивство співробітника Новокаховської військової цивільної адміністрації Максима Карого.
“У першому випадку їй інкримінують статтю 317, а в другому – ч. 3. ст. 105. Спочатку це були різні кримінальні провадження, але 11 травня 2024 року їх об’єднали в одну справу, яку пізніше перекваліфікували за ч. 3 ст. 205.1 про “тероризм”, – каже жінка.
Згодом рідні з’ясували, що в день арешту Наталі росіяни затримали її сусідку та декількох містян, які під час допиту її обмовили, після чого Кожем’яцьку знову забрали.
“Дехто зі знайомих спробував щось дізнатися про мою сестру, але окупанти їх сильно побили та відпустили”, – додає Тетяна.
На початку січня 2025 року адвокат надіслав матері фото заяви Наталі про те, що вона відмовляється оскаржувати міру запобіжного заходу – тримання під вартою. Також донька передала список речей та продуктів для передачі.
“Після цього адвокат перестав деякий час виходити на зв’язок, поки не написав, що мама може приїхати до Чонгара та сама все передати Наталі”, – розповідає Тетяна.
7 травня 2025 року Наталю перевезли до Сімферопольського СІЗО, де її протримали два тижні. Там у неї зникли особисті речі, але близькі не знають, які саме. 19 травня її доправили на тиждень до Краснодара, а пізніше етапували до Ростова, де вона наразі перебуває.
“У своїх листах вона розповідала, що в Ростові їх годують тричі на день, а в лазню водять два рази на тиждень. Гуляти їх не виводили. Загалом тут кращі умови ніж у попередніх тюрмах. Посилку від рідних вона отримала, а от листи – ні. Вона просила персонал в’язниці віддати їх, але вони відмовилися це зробити”, – каже сестра.
За словами рідних, стан здоров’я Наталі погіршився – у неї зник апетит і почалися проблеми з тиском.
Тетяна зазначає, що Наталя має алергію на будь-які ліки. Крім того, у неї на двох руках – від запʼястка до ліктя – стоять металеві пластини для з’єднання зламаних кісток.
“Наших близьких насильно забрали з власних домівок, і зараз ми не можемо їх повернути. Їх не звільняють, і через це нам стає ще болячіше. Щоразу, коли під час обмінів немає цивільних, ми плачемо від горя та безсилля. Добре, що мене у всьому підтримують діти, вони завжди поряд, коли потрібно. І ми разом боремося за Наталю”, – каже Тетяна.
