- Ким є 120 цивільних, яких погодилася відпустити Росія?
- Чому фігуранти списку політв’язнів опинилися поза обміном 1000 на 1000?
- Яких жителів українського півдня досі чекають з неволі рідні?
- Що кажуть правозахисники про результати обміну?
- Та як відповідають на критику проведеного обміну в Координаційному штабі?
Максим Долженко – житель Мелітополя, який до повномасштабного вторгнення був помітною фігурою у місті. Він брав участь у Євромайдані, виходив на акції протесту, підтримував проукраїнські ініціативи.
В грудні 2022 року російські державні агенції поширили відео з Долженком в українському військовому однострої. Хоча він за станом здоров’я не був військовозобов’язаним та ніколи не служив в армії. На момент, коли російські медіа поширили таке відео, Долженко вже пів року перебував у полоні, розповіла його мати Тетяна.
«2 травня 2022 року додому прийшли, витягнули на вулицю, роздягали, все, як вони роблять. А потім, коли виводили, пакет на голову і в машину – це їхня практика. Як тільки його забрали, тримали у колишньому місцевому відділку поліції. Звідти його перевезли до так званого гаража. Це звичайний гараж, кооперативний, металевий. Там було багато і дівчат, і хлопців.
Мені розповідали, що у нього відібрало мову, він не міг розмовляти. Його отак заберуть на три-чотири дні, потім притягують, кидають на підлогу. І він так лежав, не рухався. Що вони з ним робили? Я навіть не хочу уявляти. Він не розмовляв, він не міг розмовляти. Його наново вчили розмовляти хлопці, які були з ним», – повідомила «Новинам Приазов’я» мати полоненого мелітопольця.
«Закидають «пособництво в тероризмі»
Зараз Тетяна мусить по крупицях збирати інформацію про сина. Знає, що ще у 2022 році окупанти вивезли його з Мелітополя – за неперевіреною інформацією, до російського Краснодару. У РФ йому закидають «пособництво в тероризмі». Усі три роки, поки Максим у полоні, його мати надсилає звернення до українських та міжнародних організацій.«В перші дні його полону я зверталася до СБУ. Хоч тоді неможливо було, не було зв’язку – я була в Мелітополі. Я через інтернет написала заяву. Вони передали всі ці дані до Координаційного штабу. Тобто я вже з 2022 року спілкуюся з Координаційним штабом і Службою безпеки.
Коли я виїхала у 2024 році до Запоріжжя, я пішла до поліції, там написала заяву. Я навіть написала заяву і відправляла до ООН. Вони зі мною у квітні спілкувалися», – розповіла жінка.
Із 23 до 25 травня Україна і Росія провели масштабний обмін полоненими, про який делегації двох країн домовилися на перемовинах у Стамбулі. Серед 1000 людей, яких відпустила кожна зі сторін, на волю вийшли по 120 цивільних. Максима Долженка серед звільнених не було.
- Повідомлення про вбивства, тортури й жорстоке поводження з українськими військовополоненими надходять регулярно. У листопаді 2024 року Незалежна міжнародна комісія з розслідування в Україні опублікувала доповідь, в якій стверджувала, що російська влада і військові багаторазово застосовували і продовжують застосовувати тортури щодо українських військових і цивільних осіб на територіях України, які перебувають або побували під російським контролем.
- Женевські конвенції зобов’язують воюючі сторони забезпечити нормальне утримання полонених, забороняють жорстоке поводження, зобов’язують надавати зв’язок із родичами і можливість звернення в міжнародні гуманітарні організації.
Доля голови Херсону: «Перевезли углиб РФ»
Не потрапив на волю і міський голова Херсону Ігор Колихаєв. Посадовець залишився в окупованому місті в перші місяці повномасштабного вторгнення РФ. 28 червня 2022 року радниця Колихаєва Галина Ляшевська повідомила, що міського голову забрали російські окупанти. Син Ігоря Колихаєва Святослав переповів «Новинам Приазов’я» останню інформацію, яка йому відома про батька.
«Після Чонгару він вже був у Таганрозі. Останнє, що відомо – його вже перевезли углиб Росії. Виходили люди з новорічних обмінів: у грудні, у лютому, вони розповідали про нього, що бачили його там.
Стосовно здоров’я, кажуть воно в нього у такому критичному стані. Є проблеми з ногою, у нього якесь там захворювання виявилось зі шкірою. Кажуть, що він майже не ходить. Ставлення теж дуже погане», – розповів він.
Святослав Колихаєв каже, що надсилає листи посадовцям, які відповідають за перемовини щодо звільнення. Але поки не отримав ніякої конкретики, додав він.
«Продовжую писати листи Координаційному штабу і отримувати ті ж самі відповіді формальні. Відчуваю, чесно кажучи, розпач, байдужість. Не можу зрозуміти це ставлення. Не розумію та не хочу розумію, чому з ним так поводяться. Чому до його ситуації така відкрита байдужість? Чому не хочуть зі мною комунікувати? Чому не дають розголосу цієї ситуації?» – зауважив він.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
«Засекречені списки»
Українська влада не розголошує списки 120 цивільних, яких вдалося звільнити під час обміну 1000 на 1000. Єдине прізвище, яке відоме журналістам – це громадський активіст і тренер з пейнтболу з Каховки Павло Зозуляк.Інформацію про звільнення Зозуляка «Суспільному Херсон» підтвердила його сестра Наталія Лукашенко. Російські військові вперше затримали його в жовтні 2022 року на 12 днів, а потім схопили повторно влітку 2023 року. Слідчі РФ закидали йому участь в організації «Правий сектор».
Докладніше про Зозуляка «Новинам Приазов’я» розповіла виконавча директорка «Медійної ініціативи за права людини» Тетяна Катриченко.
За її словами, чоловіка тримали у підвалах, потім окупаційний суд засудив його до двох років ув’язнення.
«Він відбував покарання на території РФ. В лютому 2025 року термін цього покарання вже закінчився. Його випустили з колонії, але виїхати на територію третіх країн або України йому не дозволили. Він перебував у спеціальних центрах для мігрантів на території РФ.
Оскільки він не мав російського паспорта, російського громадянства, в затриманні він принципово не брав ці документи, в Росії його не випускали, попри те, що все-таки було російське рішення про його депортацію. Відповідно, іншого шляху, як повернути його через обмін, не було», – пояснила вона.
«Цілеспрямована політика РФ»
Рідні цивільних заручників та організації, які їм допомагають, мали великі очікування перед обміном 1000 на 1000, говорить Катриченко. Одразу після того, як триденний обмін закінчився, в українських медіа з’явилися кілька повідомлень про тих, хто не потрапив до списків звільнених.Зокрема, колишній політв’язень Станіслав Асєєв зазначив, що на волю не вийшов жоден з цивільних, яких Росія тримає вже 8 років. Переважна більшість з них перебуває в 32-й колонії суворого режиму в окупованій Макіївці.
Об’єднання родичів політв’язнів Кремля додало, що не обміняли жодного цивільного заручника зі списку правозахисників. Також немає серед звільнених жодного кримського татарина, заявила дружина бранця Кремля Тофіка Абдулгазієва Аліє Куртаметова.
Катриченко пояснює: відсутність політв’язнів серед звільнених – наслідок цілеспрямованої політики Росії.
«Вона нав’язує тих громадян, які не є фокусом для повернення в першу чергу. Але якщо Україна відмовиться забрати цих громадян, Росія буде далі маніпулювати й буде говорити, що Україна відмовилась від своїх громадян. Я думаю, що були б потім певні інтерв’ю на російських телеканалах, а пропаганда б працювала не тільки в Росії, а й на території третіх країн», – зазначила вона.
«Маємо забрати і врятувати всіх українців»
Речник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко каже: зараз українські посадовці вивчають, хто ці 120 цивільних, кого Росія погодилася передати.
«Це різні категорії. Як тільки завершимо нашу аналітичну роботу, зможемо надати якісь довідки чи розказати про них докладніше. Зараз робота триває. В будь-якому випадку це українці, більшість з них потрапила в російську неволю, не в полон, а, власне, були незаконно затримані на території, тимчасово окупованій, і вони утримувалися незаконно і не мали можливості вільного пересування», – зауважив він.
Петро Яценко констатує: суспільство очікувало, що в списку звільнених будуть відомі активісти і журналісти, але цього не сталося.
«Кожен обмін є унікальним, його підготовка триває по-різному. Цей обмін був унікальний тим, що підготовка і повернення такої великої кількості людей тривала дуже короткий час. Україна не проводила перемовин щодо осіб тих, хто повертається, щодо підрозділів як таких, тому що інакше це не було реально в такий короткий час.
Тобто були передані списки російською стороною, і це було напередодні обміну. Україна забрала всіх тих людей, кого нам передавала російська сторона. Бо ми повинні їх забрати, ми повинні їх врятувати», – наголосив він.
Як працює «Хочу к своим»
За словами Яценка, українські переговорники постійно шукають механізми, як домогтися звільнення цивільних заручників. Одним з таких варіантів став проєкт «Хочу к своим».«Ми розробили спеціальну програму, яка називається російською «Хочу к своим». Це коли ті громадяни України, які є колаборантами, затримані за зраду, за допомогу ворогу, мають тюремні терміни, перебувають в місцях ув’язнення. Вони можуть написати відповідні заяви для того, щоб бути переданими російській стороні, а натомість ми отримаємо тих цивільних, які перебувають в російській неволі. Це не обмін, це взаємна передача» – повідомив Яценко.
Російська сторона тривалий час ігнорувала цей проєкт, каже він.
«Ігнорувала тих, хто їй допомагав – колаборантів. Зараз нарешті цей процес зрушив з місця і ми бачимо перші результати. Ми сподіваємося на те, що нам вдасться завдяки цьому повернути з російської неволі ще більше наших як цивільних, так і військовослужбовців», – пояснив представник Коордштабу.
За інформацію проєкту «Хочу к своим», 70 цивільних зі 120, кого Україна віддала Росії під час великого обміну – це засуджені колаборанти. Також Російський Червоний Хрест стверджує, що під час останнього обміну з України повернули 20 жителів Курської області.
«Маніпуляції процесом обміну»
І військових, і цивільних тепер після звільнення мають перевірити – чи не співпрацювали вони з російськими окупантами. Бо, як каже правозахисниця Тетяна Катриченко, Росія роками намагається маніпулювати процесом обміну.
«Росія навіть до 2022 року в обміни, які відбувалися у 2017, 2019, 2020 роках, завжди намагалась додати людей, до яких є запитання в українських правоохоронних органів.
Або людина була затримана і в утриманні катувала інших затриманих, цивільних і військовополонених. Або ця людина погодилась на співпрацю з Росією, мала плюс-мінус якесь легке пересування по окупованій території. Або ця людина була затримана не у зв’язку зі збройною агресією РФ, просто була затримана за вбивство у Донецьку, наприклад, або за грабіж там», – розповіла правозахисниця.
З початку повномасштабного вторгнення з російської неволі вдалося звільнити 295 цивільних українців. Це 249 чоловіків і 46 жінок, наводить статистику речник Коордштабу Петро Яценко. За приблизними підрахунками правозахисників, Росія продовжує тримати ще близько 2000 цивільних заручників.
Григорій Пирлик
