Російський оператор дрону навмисно атакував у Херсоні 59-річну жінку, яка йшла вулицею на самоті. Він бачив, що перед ним звичайна людина, зрозумів, що це жінка похилого віку, але все одно завдав удару. Жінка втратила ноги.
Таміла Солодкова показала виданню Postimees у лікарні свої ноги: ампутація була проведена нижче колін. Це результат удару одного з десятків російських операторів дронів, які щодня, наче на полюванні, стежать за вулицями Херсона з протилежного берега Дніпра. Їхні цілі - не військові, а саме мирні жителі.
«Найбільше мене вразило те, що він продовжив за мною стежити вже після того, як скинув вибухівку, – розповіла Таміла дуже спокійно, майже холоднокровно. - Він бачив, як я йшла вулицею. Думаю, він чекав жертву, оскільки характерного звуку дрона, що наближається, чути не було. Він з'явився раптово, із засідки. Той, хто ним керував, бачив мене і зробив це навмисно».
Після атаки дрона Таміла Солодкова втратила обидві ноги нижче колін. Фото: Svitlana HorijevaТаміла живе у Херсоні, в районі біля берега Дніпра, разом із чоловіком та братом. Зараз приблизно кілометрова ширина річки поділяє місто та російські війська – вона стала лінією фронту.
1 квітня Таміла, як завжди, вирушила до центру міста, щоб купити продукти, ліки та предмети гігієни для літніх сусідів. Вона допомагала, чим могла: у цьому небезпечному районі майже не залишилося людей, окрім людей похилого віку, які вже не можуть вийти з дому. Там давно не працюють магазини, ні аптеки. Кілька разів на тиждень вона приносила їм усе потрібне. Дорогою не забувала нагодувати бездомних собак та кішок.
Найближчий працюючий магазин знаходиться за три кілометри від її будинку. Автобуси та інший громадський транспорт туди більше не ходять з кінця минулого року, після того, як російський дрон атакував маршрутку: тоді загинули четверо людей і одинадцять отримали поранення.
«Я завжди ходила дуже обережно. Постійно прислухалася, – розповіла Таміла у лікарні. - Знала, де можна сховатися, якщо почую наближення дрону».
Дрон продовжував стежити
Того дня Таміла щойно відвідала останню літню людину на сусідній вулиці і прямувала додому. Раптом просто над головою вона почула звук дрона: він з'явився несподівано, часу сховатися вже не було. Майже одразу пролунав вибух.Таміла впала. «Болі я майже не відчула. Спробувала підвестися - не змогла», - спокійно продовжила вона свою розповідь. Вона почала кричати, кликати на допомогу. Намагалася зателефонувати, але через шок не могла впоратися з апаратом.
І тут вона побачила, що дрон завис над нею: він не відлетів після атаки. Таміла подумала, що оператор хоче завершити розпочате та добити її.
На крики вибігли чоловік та жінка із сусіднього будинку. Вони побачили Тамілу, але боялися наблизитися, оскільки дрон, як і раніше, кружляв у небі. Зрештою, чоловік ліг на землю і поповз до неї. Діставшись, він спробував накласти їй щось на зразок джгута з ременя, а потім викликав поліцію. Весь цей час російський дрон продовжував зависати над їхніми головами. Якоїсь миті він полетів: мабуть, розрядився акумулятор.
Незабаром приїхала поліція і доправила Тамілу до лікарні, де її одразу прооперували.
«Потім я прокинулася і зрозуміла, що я більше не маю ніг, - сказала Таміла. – Ось так. Тепер доведеться вчитися жити з протезами. Головне, що залишилася живою». Тамілі вже пообіцяли, що виготовлять протези.
У сусідніх з Тамілою палатах лежали ще 27 таких самих звичайних городян, тяжко поранених внаслідок ударів російських дронів.
66-річна Тетяна Камазіна, яка живе в тому ж районі біля Дніпра, вийшла з дому, щоб знайти собаку, що втік. Обережно відчинивши двері, Тетяна дослухалася. Звуку дрону чути не було. Вона підійшла до хвіртки, щоб покликати вихованця. «Тільки я вийшла за ворота, як раптом почула цей жахливий звук – “жжжжжж” – і одразу ж прогримів вибух”, – розповіла Тетяна.
Татьяна Камазина. Фото: Svitlana HorijevaЗалишившись сама на пустельній вулиці, Тетяна зрозуміла: якщо не доповзе до хати, то спливе кров'ю. Пізніше вона зізналася Postimees, що не пам'ятає, як їй удалося це зробити.
Як би там не було, Тетяні вдалося додзвонитися до сусіда. Той одразу прибіг, як умів перев'язав їй ноги та викликав поліцію. Швидку до прибережних районів викликати безглуздо - вона все одно не приїде. Машина швидкої допомоги - стовідсоткова мета. Поліцейська - теж, але поліція хоча б має бронетехніку.
Типові поранення
Тетяна пам'ятає, що поліцейські відчитали її сусіда, який урятував їй життя, через те, що він неправильно перев'язав їй ноги. Хоча тепер це вже не має значення. У лікарні її одразу відправили на операцію.Вранці Тетяна прокинулася вже з однією ногою – другу врятувати не вдалося. Зате друга на місці, хоч і з роздробленою гомілковою кісткою. Тепер, як і Таміла, вона чекає на протез.
«Незабаром знову почну бігати. Я дуже активна, – з усмішкою каже Тетяна. - Сидіти склавши руки і скаржитися – це не про мене. Все буде гаразд. Абсолютно точно».
За словами завідувача хірургічного відділення лікарні Віталія Хомухи, травми Тамілі та Тетяни - типові для жертв дронів. «Ви самі бачите: їхні історії та поранення практично ідентичні, – сказав Хомуха. – Таких пацієнтів у нас багато. Буває вкрай рідко, щоби пройшов хоч один день без нового постраждалого».
Дроновий терор з боку російської армії – полювання на жителів Херсона – розпочався у серпні минулого року. За десять місяців загинули десятки мирних громадян, сотні отримали тяжкі поранення, багато хто втратив ноги.
Хомуха зазначає: під час артобстрілів у людей більше шансів вижити, бо від снарядів можна сховатися. Але дрон цілиться точно в людину і ухилитися від нього майже неможливо.
«Останнім часом російські військові використовують особливо жорстоку тактику, – каже Хомуха. - Атакують раптово, скидаючи вибухівку просто під ноги. Ногу відриває миттєво, починається кровотеча. Якщо постраждалий швидко не отримає допомоги, він помирає на місці від втрати крові».
Російські дрони регулярно атакують і саму лікарню, і її співробітників. Кожен робочий день для лікарів уже подвиг.
61-річний Сергій Маревич, сімейний лікар поліклініки, розташованої в сусідньому корпусі лікарні, отримав тяжке поранення грудної клітки, коли російський дрон вдарив по ньому прямо навпроти будівлі медустанови.
Він прийшов на роботу і вирішив швидко збігати до магазину за кавою. Дійти не встиг. Звуку дрону не чув – лише вибух. Сергій упав і одразу зрозумів, що поранений.
«Я відразу подумав: потрібно будь-що-будь залишатися у свідомості, - розповів він. – намагався очима знайти якусь точку, на чомусь сфокусуватися. Дивився вдалину і зблизька. Намагався поворухнути руками – не зміг. Свідомість почала йти, і тоді я зрозумів, що поранений у груди».
Через неможливість рухати руками він не міг викликати допомоги. Воруша ногами, як міг, він доповз до магазину. Але той виявився зруйнованим, людей там не було. Сергій знепритомнів. На щастя, його помітив перехожий. Лікаря швидко перенесли через дорогу до лікарні та відправили на операцію.
/nginx/o/2025/05/12/16839766t1hc83f.jpg)
Сімейний лікар Сергій Маревич. Фото: Svitlana Horijeva
Лікарі кинулися до нього з ношами. У повітрі все ще кружляли російські дрони і була реальна загроза, що медики, які прийшли рятувати Сергія, самі потраплять під удар.
У Сергія важкий перелом правої руки, множинні осколкові поранення по всьому тілу та пробита легеня. Незважаючи на те, що його стан залишається нестабільним і він постійно почувається погано, Сергій продовжує онлайн-курси підвищення кваліфікації.
Він так само сповнений оптимізму, як і Тетяна. «Коли одужаю, зможу повернутися до роботи з новими знаннями та допомагати іншим», - каже він.
Лікарі поїхали
У Херсоні гостро бракує медичних спеціалістів. Багато лікарів виїхало під час російської окупації у 2022 році, а ще частина – вже після звільнення міста у листопаді того ж року. Працювати у прифронтовому місті неймовірно важко: російські війська цілеспрямовано обстрілюють херсонські лікарні артилерією та ракетами, а машини швидкої допомоги стають мішенями для дронів.65-річний фельдшер швидкої допомоги Олексій Алфьоров потрапив під обстріл 17 квітня, коли разом із бригадою їхав на виклик. Російський дрон вразив автомобіль, у якому був поранений. Медики прибули на місце, занурили постраждалого в машину та помчали до лікарні.
Завідувач хірургічного відділення Херсонської лікарні Віталій Хомуха та фельдшер швидкої допомоги Олексій Алфьоров. Фото: Svitlana HorijevaРаптом пролунав вибух. Олексій побачив спалах у вікні: дрон ударив у місце поряд із пасажирським сидінням, на якому, на щастя, нікого не було. Через брак кадрів у бригаді швидкої допомоги у Херсоні працюють лише дві особи: водій та фельдшер. Зазвичай Олексій сидів якраз на передньому сидінні, але в той момент він був у салоні, поруч із пораненим. Якби він був на своєму звичайному місці - загинув би напевно.
Вибуховою хвилею вибило задні двері машини. Поранений упав з нош на підлогу, але залишився живий. Олексій виповз із машини і одразу зрозумів, що у нього сильна кровотеча. Він почав накладати собі джгут, невдовзі на допомогу прийшов водій - весь у крові, але ще в змозі рухатися. У лікарні з'ясувалося, що у фельдшера безліч осколкових поранень у руках, ногах та грудях, а коліно було розбите.
«Я думаю, це був знак згори, – каже Олексій, який пропрацював у швидкій допомозі 44 роки. – Дружина вже давно просить мене піти на пенсію. Адже я вже пенсіонер. Працюю тільки тому, що швидко катастрофічно не вистачає людей. Я просто не міг залишитись вдома. Але, схоже, тепер настав час йти. Психологічно стає дедалі важче».
І все ж таки Олексій додав з усмішкою: «Але, незважаючи ні на що, у нас все буде добре!»
Увесь час, поки я розмовляла з жертвами у лікарні, зовні чулися вибухи. Скло в палатах давно вибите: вікна забиті фанерою і укріплені мішками з піском. Напередодні дві авіабомби впали на будинки поряд із лікарнею.
У Херсоні скрізь можна побачити плакати з попередженнями про небезпеку дронів та інструкціями про те, як діяти, якщо в небі помічено ворожого безпілотника. Фото: Svitlana HorijevaПерше, що я почула, коли вийшла з лікарні - загрозливе дзижчання дрона, що наближається. Я одразу кинулася назад до будівлі. Дрон довго кружляв довкола лікарні. Зрештою, його збили - прямо над двором сусіднього будинку. Пролунав вибух.
Я покидала лікарню з тяжким почуттям. Єдиною втіхою залишалися слова, які повторювали все як один: «У нас все буде добре». Під «у нас» вони мали на увазі Україну. І я їм вірю.
/nginx/o/2023/05/24/15342855t1he44d.png)
Светлана Хориева, соавтор