— FPV-дрони, «мавіки» — над головою може бути що завгодно, — розповідає Олександр Ходосовцев, ліхенолог, професор Херсонського державного університету. — З’явилось і дещо нове — «Молния», коли на крилі летить кілограм вибухівки і, куди воно впаде, там і вибухне. Цим росіяни нещодавно почали тероризувати села на правому березі Дніпра. Ми навіть жартували, що нічого не варто планувати, поки не відбудеться експедиція в Кам’янську Січ. Бо невідомо, чим вона може закінчитися.Як супровід — працівники нацпарку з рушницями для збивання дронів. На тілі — бронежилети, на головах — шоломи. Чітко обмежений час на огляд ділянок, розподіл на групи, щоб уникнути скупчення людей. Або ж неможливість знайти моніторингові ділянки за gps-координатами через роботу РЕБів. Власне такий вигляд мають наукові дослідження умовно доступних локацій на дні колишнього Каховського водосховища.
Експедиції стають усе екстремальнішими. Деякі місця, в яких науковцям удалося побувати ще минулого року, тепер уже закриті через обстріли й лінію фронту. Доводиться шукати нові, щоб спостерігати за унікальним вербовим масивом, що формується і, схоже, не збирається відмирати попри голоси скептиків.
Отже, майбутній ліс увійшов у свою другу весну. Доктори біологічних наук, природоохоронці Анна Куземко й Олександр Ходосовцев, які нещодавно повернулися звідти, розповідають про зміни, які побачили.
Заввишки і завширшки
З головного — ліс на місці. «Верба на дні колишнього Каховського водосховища має висоту приблизно у три членкора НАН України», — жартує Анна Куземко, провідна наукова співробітниця Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного.
Анна Куземко. Фото: надала Анна КуземкоЦей допис з’явився разом зі світлиною, на якій Олександра Ходосовцева ледь розгледиш крізь смужки височенних стовбурів дерев. Уже шести-семиметрові гіганти наче й не збираються зупинятися на досягнутому й наввипередки деруться далі вгору, до сонця.
— В одному місці поблизу Хортиці було таке враження, ніби це якийсь бамбуковий ліс. Верби високі, стрункі, в листі. Дуже потужні, — каже вона. — Заходиш в ці хащі, як у щось незвідане, і все — ти вже сам на сам з природою.
Цей надшвидкий ріст і досі дивує, хоч науковці й намагаються знайти пояснення, зокрема в багатстві ґрунту та високій конкуренції за світло.
Олександр Ходосовцев у нетрях верби. Фото: Анна КуземкоВерба поспішає не тільки рости. Найдивовижніше, мабуть, те, що вона цієї весни вже почала цвісти, хоча зазвичай це відбувається десь на п'ятий-сьомий рік вегетації. Причому що вище за течією Дніпра, то більше сережок знаходили науковці. Якщо з насінням усе буде добре, то, імовірно, верба поширюватиметься й на ті ділянки, на яких у перший рік довго стояла вода і насіння там не встигло прорости.
— Загалом дуже цікаво спостерігати за тим, чим заповнюються території, де вода відходила в останню чергу. Приміром, на Хортиці ми бачили вузьку смужку завдовжки десь кілометр сіянців в’язу. Вочевидь, ця ділянка осушилася саме тоді, коли летіло насіння цього виду, — розповідає Анна Куземко.
Олександр Ходосовцев. Фото: надав Олександр ХодосовцевА втім, уже зараз проявляється ярусність, характерна для повноцінного лісу, — з дерев вищих і нижчих, чагарників, трав, мохів, які розростаються. Молоду вербу навіть почали колонізувати лишайники, а це дуже швидкі темпи.
Проте чи матиме цей масив класичний вигляд з окремими вербами, що ростуть на відстані п'ять-десять метрів одна від одної, заплетеними ліанами, з густими заростями чагарників, чи інший, то тут усе ж лишається простір для сюрпризів.
— Адже таких величезних площ, порослих вербою, в Україні не бачив ніхто. Тому і цікаво, як воно сформується з погляду масивності цих ділянок, — каже науковець.
Вербові джунглі в Кам'янській Січі. Фото: Анна КуземкоНа заваді вербам не стала і відсутність водопілля, яке було після зими минулого року. Для заплав, які залежать від режиму зволоження, це ризик. Проте тієї вологи, що накопичилася за квітень-травень, поки що вистачає.
Фото: Олександр Ходосовцев
Жовті глечики на суходолі. Фото: Анна Куземко Поміряти температуру
Паралельно різні біотопи, які встигли там сформуватися, насичуються видами (крім черепашкових відкладів, які в цьому найповільніші). Тож чи не першим враженням від побаченого було те, як багато рослин додалося. Йдеться і про інвазійні види, і про багато типових лучно-болотних рослин. З'явилися осоки, ситники, смикавцеві. Нарешті проявили себе і види, характерні для лучних ділянок, яких у попередніх експедиціях майже не спостерігали, приміром: жовтець повзучий, тонконіг. Червонокнижну осоку житню, яку минулої експедиції знайшли тільки в одній локації, тепер бачили і в інших місцях.
Піщані відклади на дні колишнього Каховського водосховища. Фото: Анна Куземко— Видів дуже багато. Ми просто не встигали записувати, стільки нового з’явилося, — розповідає Анна Куземко. — За моїми відчуттями, приблизно стільки, скільки ми зафіксували за результатами трьох попередніх експедицій. Це відбувається, оскільки створюються умови: так чи інакше звільняється місце, трохи ґрунт формується, трохи змивається зі схилів. Листя опадає і з верб, і з тополь, уже видно, що воно починає розкладатися, тобто ґрунт буде ще багатшим, ще поживнішим. Якщо говорити про лучні види, то, можливо, їм треба було просто більше часу для того, щоб потрапити на цю територію і якось на ній закріпитися.
Але видове шаленство не може тривати вічно. За словами науковиці, цей рік і, ймовірно, наступний можуть стати піковими з погляду біорізноманіття. Усе, що туди потраплятиме, проростатиме. Воно і зараз фактично певною мішанкою видів з різних екологічних груп, які конкурують між собою.
Кілометрова смужка з в'язів. Фото: Анна Куземко— Це той етап, коли всі пробують, чи підійде їм це місце й ці умови. А далі питання, хто зможе закріпитися і на яких ділянках, — каже Анна Куземко.
Зафіксувати зміни у видовому складі за два роки було однією з основних задач останньої експедиції. Але не єдиною.
— Останнім часом і переважно від науковців з агроекологічного напрямку почала з'являтися інформація про те, що, зараз цитую, «на кінець квітня 2025 року рослинний покрив характеризувався суттєвим водним стресом з низьким рівнем хлорофілу в рослинах». До таких висновків вони дійшли, аналізуючи космічні знімки, — каже Олександр Ходосовцев. — На цьому етапі було б добре розуміти стан вербового лісу, але точно не за дистанційними методами, які не дуже придатні для цих досліджень.
Про його самопочуття і перспективи набагато більше можуть сказати дослідження фізіології рослин. Цього разу їх уперше вдалося виконати, оскільки до експедиції долучився старший науковий співробітник відділу мембранології і фітохімії Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного Олександр Поліщук. Він почав вивчати процеси інтенсивності фотосинтезу, дихання домінуючих видів вербового лісу. Відповідні заміри робив на місці в польових умовах. Наступні мають відбутися в липні та жовтні. Тоді можна буде говорити про повнішу картину.
Мохи. Фото: Анна Куземко
Моховий ярус молодого лісу. Фото: Анна Куземко— Але вже попередні результати цієї розвідки показують, що частина верб, які, приміром, у верхів’ях балок — колишніх заток, у сухіших місцях — у гіршому стані. А ті, що ростуть на дні водосховища, добре фотосинтезують, дихають, розвиваються й почуваються цілком нормально, — каже Анна Куземко. — Тобто наразі ми не бачимо якихось ознак того, що молодий ліс перебуває в поганому стані. І, схоже, відмирання йому не загрожує.
Цвітіння верби. Фото: Анна Куземко
Фото: Анна Куземко
Фото: Олександр Ходосовцев
Супровід науковців у нацпарку «Кам'янська Січ». Фото: надав Олександр Ходосовцев
Фото: Олександр Ходосовцев
Фото: Олександр Ходосовцев
Фото: Анна Куземко
Олена Струк, LB.ua