Головне управління розвідки та Державна архівна служба назвали імена російських окупантів, причетних до викрадення документів з архіву в Херсоні. Серед фігурантів – директор Росархіву Андрій Артізов, призначені владою РФ керівники архівних установ анексованих Криму і Севастополя та інші посадовці. За інформацією ГУР, російські сили у 2022 році вивезли з Херсону 360 тисяч документів.
- Про які документи йдеться та чи можливо відновити втрачене?
- Що вивезли російські військові під час окупації міста?
- Та чому це може мати міжнародні наслідки?
Ще у травні 2023 року директорка Державного архіву Херсонської області Ірина Лопушинська розповідала «Новинам Приазовʼя» на тлі порожніх полиць про те, як російські військові вивозили з установи документи.
Коли в листопаді 2022 року Збройні сили України звільнили Херсон, перед співробітниками архіву постало завдання – перевірити, що з фондів зникло, а що залишилося.
Ревізія триває уже кілька років. Адже, пояснює заступниця директора архіву Ірина Мякота, до повномасштабного вторгнення в фондах був майже мільйон документів.
«На сьогодні у нас перевірено майже 2,5 тисячі фондів, в яких містилося понад 700 тисяч архівних справ, з них викрадено понад 300 тисяч на сьогодні. Це переважно документи генеалогічного характеру, також документи органів виконавчої влади, викрадені документи обласної державної адміністрації, викрадені документи правоохоронних органів, судів, прокуратури, Служби безпеки України в Херсонській області», – повідомила вона.
Херсон окупували російські війська в перші дні повномасштабного вторгнення в Україну, 11 листопада 2022 року Збройні сили України звільнили місто. Лівобережна частина регіону досі залишається окупованою.
Хто і як знищував секретні документи?
Паралельно з тим, як науковці оцінювали масштаби втраченого, українські спецслужби шукали причетних до незаконного вивозу. Наприкінці квітня Головне управління розвідки та Державна архівна служба назвали людей та організації, які, за їхньою інформацією, причетні до викрадення. Серед них – керівники архівних установ окупованого Криму й Севастополя та інші.ГУР включило прізвища фігурантів до бази «Викрадачі спадщини», куди потрапляють причетні до знищення творів мистецтва, архівів і культурних цінностей. Зараз у переліку – 269 фізичних осіб і 51 організація.
Ірина Мякота підкреслює: викрадені документи не були засекреченими.
«У нас секретне – з грифом «таємно» було знищене, відповідно до порядку, ці документи були знищені в перші дні вторгнення. Тому тут ніякої секретної інформації не було. Це була інформація про становлення незалежності України ще після революції», – зазначила вона.
Ідеологічне значення документів
Музейний фахівець і краєзнавець Сергій Дяченко вивчає історію архітектури Херсонщини й досліджує маловідомі пам’ятки. У державному архіві його цікавили документи, які стосуються історії обласного центру та населених пунктів області.Науковець пояснює: в останні роки багато людей також хочуть досліджувати родовід та намагаються відшукати інформацією про предків.
«Раніше такого не було, такої зацікавленості. І вона всілякими методами з боку держави присікалася, говорилося, що це неважливо. Ми розуміємо, чому. Тому що, з одного боку, багато людей постраждало в роки Голодомору, в родинах це знають. З іншого боку, багато було так званих «зрадників батьківщини» за сталінських часів. Тому «краще було, щоб ніхто не знав про це, тому що ви могли постраждати».
А з третього боку, що вам це дасть, казала держава, ми всі – одна родина, і неважливо, хто наші батьки були. Важливо, що от наша батьківщина – Радянський Союз, грубо кажучи», – пояснив він.
Під час повномасштабної агресії Росії проти України документи в архівах мають ідеологічне значення, пояснює історик. Адже президент РФ Володимир Путін та його підлеглі намагаються довести, що росіяни та українці – це нібито «один народ».
«Але за часів незалежності України свідомість трошки відродилася в людях. Це цікаво було не тільки, як просто така цікавинка, хто ж мої діди-прадіди були і де вони жили, звідки вони взагалі походять. Це ще такий елемент був – довести, що ми – не росіяни.
Тому що ця тема уже давно піднялася, насправді не у 2014 році, а раніше. І от довести, що ми інші, що у нас є свої традиції власні, і родинні традиції, і що взагалі ця самоідентичність – надзвичайно важливо, саме її відновлення.
А той бік на сході, отой наш сусід дивний, для них це було небезпечно якраз – відновлення такої ідентичності. І тому, мені здається, це одна з причин такого їхнього ставлення прискіпливого до наших архівів і до викрадення, аби цю ідентичність максимально знищити», – вважає історик.
Знищити те, що розбиває міфи
Історик, архівіст Ігор Кулик у 2019-2024 роках очолював Архів національної пам’яті. Це установа, у якій в майбутньому мають зосередити всі документи репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму.Історик пояснює: так само, як у Херсоні 2022 року, в Донецьку і Луганську в 2014 році російські окупанти насамперед вилучали документи з архівів.
«Ці історичні документи розбивають інший міф, який ще свого часу був у Радянському Союзі й зараз практикується теж, ретранслюється в Росії те, що, власне, чому не було України, як продовження попереднього міфу про «відсутність України». Як те, що «Севастополь – мать городов русских», чи Крим та Донбас – «исконно русская земля» і «це територія Росії».
Коли вони бачать документи, які чітко показують прагнення українців до незалежності. Очевидно, що це не вписується в їхню систему координат і вони намагаються це все знищити. Коли росіяни працюють на брехні, то очевидно, що ти зобов’язаний контролювати, щоб не з’явилося ніяких речей, які можуть підважити цю брехню, підважити ці міфи», – зауважив він.
Кулик пояснює те, як влаштована українська архівна справа:
- найбільш важливі для істориків документи зосереджені в Києві та обласних центрах.
- У містах і селищах зберігаються трудові архіви – вони важливі для конкретних людей, щоб довести, що дійсно працювали на цій посаді та отримували зарплату.
- На місцях можна знайти документи архівних відділів міських рад та райдержадміністрацій. На відміну від трудових архівів, вони мають історико-культурну цінність.
У березні цього року рух «Жовта стрічка» повідомляв, що окупаційна адміністрація Бердянська знищила частину документів, написаних українською мовою. Кулик пояснює, чому це могло статися.
«Я розумію, що в тоталітарному суспільстві, яким був Радянський Союз, за яким далі продовжує залишатися Росія, в принципі, закони не писані. Але все одно, так чи інакше, відбувається той момент, що росіяни просто знищують документи, щоб їм було легше і простіше забезпечити собі можливість захоплення якихось квартир, ділянок, красивих речей, які їм подобаються. Це суто позиція того, щоби знищити будь-які законні підстави й зробити так, щоб захопити якісь території, захопити якісь приміщення», – вважає історик.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
Міжнародне значення херсонських фондів
Деякі фонди, які зберігалися в Державному архіві Херсонської області, мали міжнародне значення. Адже на початку 1930 років радянська влада депортувала у степові райони півдня України так званих «куркулів» з-поміж народів Центральної Азії – казахів, киргизів, узбеків.
«Ще у 30-х роках минулого століття у південних областях України почали вирощувати бавовну. І тоді в організованих колгоспах, які були у нас тут створені, селяни саботували вирощування цього їм незнайомого виду, бавовни.
Радянська влада застосовувала примус до праці у вигляді спецпоселень. І проблема ця вирішувалася шляхом депортованого населення із республік Середньої (Центральної) Азії. Це було працездатне населення, яке традиційно займалося вирощуванням оцієї бавовни», – розповіла Ірина Мякота.
«Табуйована тема»
Журналістка і дослідниця з Киргизстану Ельміра Абилбек у 2021 році спеціально відвідувала Херсон і працювала в обласному архіві, щоб зануритися в тему депортації киргизів. Журналістка каже, що в її країні вивчати цю тему дуже складно.
«Так, дійсно, в Киргизстані на той період архіви були закриті, особливо архіви сталінських репресій. І єдиним методом, яким ми могли працювати, були особисті історії. Але люди боялися говорити про цей період, тим паче це був період репресій, тим паче це були люди, репресовані не один раз», – розповіла «Новинам Приазов’я» дослідниця.
Її народ за радянських часів також зазнав розкуркулення, депортацій, репресій, розстрілів. Тому, розповідає вона, люди, хоч без сильного бажання, але ділилися деякими історіями.
Розповіді людей потрібно було підтвердити документами. І з цим, каже дослідниця, якраз допоміг Херсонський архів.
«Ми зробили запит в українські архіви й отримали відповідь. Нам вдалося зібрати матеріали, особливо важливі саме у Херсонському архіві. Саме інформацію про те, в яких районах жили вихідці з Центральної Азії, з Киргизстану зокрема. Ми кілька днів там працювали.
Таким чином ми дізналися більше про Херсон, про місця проживання киргизів у ті роки. Це були села Виноградове та Хрестівка. Після цього нам вдалося поїхати саме в ці села, де нас зустріли люди, які пам’ятали цю історію. І таким чином у нас зібралася історія, яка довгий час була табуйована», – поділилась журналістка.
«Документи про депортації викрадені»
Вивчати тему депортації співвітчизників у 2020-2021 роках приїжджали також дослідники з Казахстану, розповідає Мякота. Як встановили фахівці, ці документи також викрали російські окупанти.
«У 2019 році працівниками Державного архіву області був виданий збірник «Спецпереселенці. З історії розвитку бавовництва Херсонщині у 30-40 роках 20-го сторіччя. У цьому збірнику є список репресованих переселенців із республік Середньої Азії. В цьому списку є посилання на фонд, опис і справу, де можна знайти інформацію про конкретну особу
Тобто прізвища були виявлені у фонді 4033 – це управління Служби безпеки України в Херсонській області. На жаль, цей фонд викрадений. На сайті у нас викладені частково документи стосовно оцих репресованих. Це переважно казахи», – згадує працівниця архіву.
За словами Ірини Мякоти, більшу частину викрадених документів вдасться відновити, тому що з 2019 року архів займався оцифруванням даних. Зараз науковці продовжують оцифровувати те, що російські окупанти не встигли вивезти.
- Державний архів Херсонської області був найбільшим місцем зберігання документів про історію області. 29 липня 2022 року російські війська вдерлися в приміщення архіву, а в жовтні почали його грабувати, розповідали співробітники закладу.
- Російські медіа ще у 2023 році повідомляли, що архівні документи із Херсонської області перевезли до анексованого Криму, аби «не знищили дані про Таврійську губернію, історично пов'язану з півостровом». Також російських та кримських медіаресурсах повідомлялось, що матеріали зберігатимуться «під надійним захистом» доти, доки не налагодять інфраструктуру в на новоокупованих РФ територіях.
