Більш ніж 120 операцій переніс за рік військовослужбовець родом з лівобережжя Херсонщини Олександр Безверхній. Поранення чоловік отримав на Донеччині під час евакуації побратимів. Зараз Олександр проходить реабілітацію та чекає на протезування.
Військовий Олександр Безверхній пережив понад 120 операцій, 180 наркозів й п'ять сепсисів після поранення під Часовим Яром на Донеччині. Він отримав його 22 січня 2022 року, коли вивозив побратимів з лінії зіткнення. Олександр — водій-механік.
"Ми вивозили трьохсотих, двохсотих безпосередньо на стабпункт і повертались на свою роботу. Ніч, черговий виїзд, вийшли на рацію — тяжкий трьохсотий. Ми виїхали, пішли назустріч допомогти, бо хлопці не могли тягнуть. Виносили дядька, так трохи невдало в нас вийшло, трохи винесли, ну і накрили нас. Так влучно накрили, на тому вся моя пам'ять і закінчилась", — згадує військовий.
Олександр втратив обидві ноги та отримав опіки. Три місяці перебував у медикаментозній комі. Потім розпочалась стабілізація."Одразу дуже схуд, дуже втратив багато ваги. Дуже багато було пересадок шкіри. Нам казав пластичний хірург, один з найкращих в Україні, що це, так можна сказати, хірургічна перемога", — говорить Олександр.
Завжди поруч із пораненим чоловіком дружина Юлія. Родина виїхала з окупованого лівобережжя Херсонщини до Тернополя через два місяці після початку повномасштабного вторгнення. За рік Олександр приєднався до лав Збройних Сил України."Найскладніший період ми вже прожили. Це був період між небом і землею, в прямому сенсі цього слова. З тим, що пройшов Саша, 90% людей не виживають. Ми шукаємо сили один в одному — він підтримує мене, я підтримую його, і в нас такий баланс один з одним. І донька — вона рятує в цій ситуації", — говорить Юлія.
Ніколь зараз живе з бабусею у Тернополі. Олександр не бачився з донькою п'ять місяців, але спілкуються щодня."Донька кожного дня дзвонить. Тільки я не беру слухавку, дзвонить до дружини, і в неї перше питання : "Мама, де папа?" Ну, ми їй голову постаралися забити танцями, всякими розвагами, щоб вона менше думала, що батьків немає поруч. Їй п'ять років, а уже медаль додому принесла. То бабусі сказала, що "мені ця медаль не потрібна, то я папі заробила". То досить тяжко таке чути від дитини", — говорить військовий.
Наразі стан Олександра стабілізувався й попереду й нього наступні етапи лікування."Зараз масаж і реабілітація-реабілітація. Кукси вдалося лікарям зберегти. Будемо пробувати протезуватися. Хочеться знайти щось краще, тому що не хочеться зробити протези, щоб вони стояли в кутку. Ми обговорювали такі питання навіть з представниками Америки, щоб полетіти в Америку, протезуватися. Знаємо, що там одне з кращих обслуговувань, одна з кращих протезних організацій", — говорить Юлія.
Зараз Олександр пересувається на кріслі колісному. Говорить, його підтримують багато людей, серед яких й побратими.
"Зв'язки підтримую усіма хлопцями. Допомагають і мені, і я чим можу їм допомагаю. У нас дуже дружні у всіх стосунки. З усіма спілкуємось, ніхто нікого не забуває", — каже військовий.
suspilne.media
