Олексій Горб – молодший сержант ЗСУ родом з Херсонської області, який отримав поранення у березні 2023 року. Він виборов срібну медаль у гірськолижному спорті.
Про участь у змаганнях, військову службу, бойове поранення та життя зараз український захисник розповів в інтерв’ю проєкту Радіо Свобода «Новини Приазов'я».
Олексій каже, що ніколи не був дотичний до великого спорту, професійної підготовки не було, зимовий спорт був тільки для душі.
– Я для себе катався на лижах, розвивався в межах власних можливостей. Не працював з тренерами й не готувався до якихось змагань, та й у самих змаганнях ніколи участі не брав. Це мої перші змагання. Треба розуміти, що весь мій досвід до того – катання на лижах і на сноуборді на своїх двох ногах, це тотально інше від того, що було зараз. Я заново вчився кататися, тому що це лижі сидячі – тут зовсім інші відчуття. Так, механіка роботи лиж та сама лишається, але твої відчуття від впливу на обладнання зовсім інші, і обладнання інше. Тому, можна сказати, що вчився заново.
Волонтерство, фронт, поранення
У час початку повномасштабне вторгнення Росії до України Олексій перебував у Карпатах на навчаннях по лавинній безпеці з рятувальниками біля гори Говерла. Там – на туристичних кемпінгах чоловік почав допомагати в організації облаштування прихистку для українських переселенців з територій бойових дій та окупації. А невдовзі долучився до лав ЗСУ.
– Я зрозумів, що теж буду брати участь. Але це не було одразу. Спочатку була підготовка кемпу до роботи з біженцями й переселенцями, потім я поволонтерив – повозив гуманітарну допомогу по таких же місцях, як наш кемп, де збиралися переселенці. Потім зібрав речі і поїхав до війська. Мені треба було все-таки зібратися з думками, ухвалити це рішення, але воно в мене було з перших тижнів вторгнення.
Олексій розповів, що військову службу на початку проходив у Добровольчому українському корпусі (ДУК) «Правий сектор», потім на його базі була сформована 67-а механізована бригада.
– Мій бойовий шлях весь був у 67-й механізованій бригаді до отримання поранення. Це була така класична ситуація, мабуть, на фронті. Під час зміни наших хлопців на позиціях, на відбитих нами ж позиціях, міняли хлопців. І от під час найбільшого скупчення особового складу на позиціях росіяни почали обстріл. Біля мене щось прилетіло. Хлопці кажуть, що це снаряд від СПГ чи 80-а міна. Прилетіло, уламками побило мені ліву ногу. Далі – накладання турнікета, евакуація, лікарня і лікування.
Військовий зауважує, що відновлення та реабілітація тривають досі.
– Вже другий рік от підходить після поранення. І нога насправді ще повністю не відновлена. І, можливо, ще будуть операції, і реабілітація триває. Трохи проблем з цим маю, але працюю.
Креатив під час тренування
«Ігри нескорених» – це міжнародні змагання для військових та ветеранів, які зазнали поранень, травм під час служби. Олексій розповів свою історію того, як він опинився на цих змаганнях.– Це дуже класна історія. Мені написала моя подруга: «А давай на Ігри нескорених». А я їй сказав: «А не хочу». І от ми там кілька хвилин з нею подискутували на цю тему і вона мене переконала. Я подав заявку навесні 2024 року, її схвалили, запросили на підготовчий кемп, який був перед відбірковими змаганнями пару тижнів. Побув на цьому кемпі, взяв участь у відбіркових змаганнях, і дуже неочікувано для себе, з 329 людей 35 хлопців і дівчат відібрали в національну збірну і я був серед них.
Олексій змагався в таких видах спорту, як керлінг, скелетон та гірськолижний спорт. Каже, що зимові види спорту йому дуже близькі, адже ще до повномасштабного вторгнення займався активно і гірськолижним спортом, і сноубордингом, і туризмом, і всім дотичним до цього.
– Оскільки це перші «Ігри нескорених», які були представлені зимовими видами спорту, не обрати зимовий вид спорту було б якось дивно, мабуть. Насправді я мав ще брати участь у плаванні, але через поранення – відкрилася рана на нозі, мені заборонили заходити в басейн. Тому від плавання мав відмовитись і лишились зимові види спорту.
Учасник змагань зазначив, що готуватися та тренуватися до зимових видів спорту доводилося влітку, але організатори та тренери підійшли до цього процесу доволі креативно, зазначив він.
– Здавалося б, як можна влітку тренуватися? Обрали дуже класний варіант – вейк-парк у Києві. Є такий вид спорту, як адаптивний вейк. Тобто ти там сидиш і тримаєшся за фалта, а тебе тягне. І воно дуже по біомеханіці, по навантаженню схоже саме на лижі сидячи. От ми так вийшли з ситуації, і в принципі, змогли спробувати відчути тіло, як тримати баланс, як це працює загалом. Хлопці, які тренувалися на сноубордах, вони так само змогли на вейках стоячи спробувати. Там теж є багато чого спільного. От такий креативний підхід.
«Принц Гаррі завжди був десь неподалік»
Після церемонії відкриття «Ігор нескорених» український спортивний комітет виклав відео, де британський принц Гаррі – засновник змагань, вітав українську збірну. Олександр Горб також був на відкритті і розповів, чи вдалося йому особисто поспілкуватися з принцом.– Принц Гаррі завжди був десь неподалік. Ми його могли часто бачити. Мені особисто з ним не вдалося поспілкуватися. Але моїм колегам по команді, людям з нашої групи підтримки, багато хто з них встиг поспілкуватися, зробити фото і відео з ним.
Атмосферу на змаганнях Горб назвав «супердружньою». За його словами, підтримка відчувалася скрізь та від усіх.
«Про медалі не думав»
Українець розповів, що перед змаганнями мав підготовчий збір у Буковелі саме в гірськолижному спуску, а також кілька днів у Вістлері саме на тих схилах, де відбувалися змагання. Це дало відчуття впевненості. Втім, про медалі , як зауважує Олексій, він не думав.
– Не можу сказати, що розраховував на якісь медалі, бо «Ігри нескорених» – це не про медалі. Я кайфував від процесу самопідготовки. Але впевненість в тому, що я зможу гарно виступати, була 100 відсотків. Спочатку було в голові таке питання: «Що? Я? Медаль? Ну класно, круто». Ну насправді розуміння спочатку не було. Вже, мабуть, під час самого нагородження, коли тобі медаль вішають на шию, приходить розуміння.
«Найкраща реабілітація – це рух»
Олексій Горб виріс на Херсонщині, у селі Новокаїри Бериславського району, що на правому березі Дніпра. Його батьки одразу потрапили в російську окупацію. Згодом їм вдалося виїхати.– У батьків лишився там будинок, у них було фермерське господарство своє. Власне кажучи, все лишилось там. Люди зараз там живуть. Там важка ситуація з водою, зі світлом, та з усім, постійні обстріли, нальоти дронів. Хтось там ще лишається, але це життя під великим питанням. Як нам розповідають, наш будинок ще стоїть. А от сусідні села дуже сильно обстрілюють, в тому числі дронами.
Військовий зараз проживає у Тернополі. Він каже, що про великий спорт надалі не думає, але спортивне життя буде продовжувати та має ідеї щодо допомоги іншим українським ветеранам.
Кожен по-своєму переносить ті поранення, які отримав під час захисту Батьківщини, під час служби. Але треба розуміти, що це точно не кінець. Треба приймати себе, як от зараз є, і пробувати знайти шлях до подальшого розвитку і головне до руху. Найкраща реабілітація – це рух. Це може бути не тільки спорт, це може бути якесь мистецтво, театр. У нас в Тернополі зараз є курси акторського мистецтва для ветеранів. Шукайте себе, розвивайтесь і ви побачите, що все можна. В будь-якому стані ви можете все.
Сьомі «Ігри нескорених» цього року проходили у канадських містах Ванкувері та Вістлері. Українська збірна на змаганнях цього року здобула 32 медалі: 12 золотих, 11 срібних та 9 бронзових, що забезпечило їй третє місце у загальному медальному заліку після США та Австралії.Юлія Щетина
