«Владо, а чи вам узагалі потрібні люди з окупації?» Інтерв'ю з волонтером, який допомагає виїжджати з лівобережжя Херсонщини 

Вид на зруйновану дамбу Нової Каховки з окупованої Росією території України. 2023 рік (Фото: Alexey Konovalov/TASS/Handout via REUTERS)

 — Уже майже три роки наші співгромадяни на лівому березі знаходяться під окупацією. У публічній риториці багато ознак того, що нібито хтось має намір заморожувати війну, а це означає залишення цих територій під російською окупацією певний час. Які там настрої, що зараз відбувається на лівому березі?

— Настрої в людей далеко не позитивні. Найгірше, з чим ми зараз стикаємося, — відсутність зв’язку. Це заважає розповсюдженню інформації про те, що можливо виїхати з окупації безкоштовно.

Згідно з моїми особистими підрахунками, з нашого досвіду, понад 50% лівобережної Херсонщини знаходиться без питної води, навіть без будь-якої води, без світла, газу, зв’язку і без безпеки. У цих людей є запити, потреби, аби їм хтось допоміг. Коли вони не відчувають, що їм може допомогти Україна, звертаються від безвиході до Росії.

У людей такі настрої, що немає зворотного зв’язку з Україною, з офіційними представниками влади. По телебаченню до них ніхто не звернеться і не скаже, як правильно виїхати з окупації, до кого звернутися за консультацією. Не знаю, чому так відбувається.

Ми намагаємося контактувати, виходити на цих людей. Але кейс з Мінреінтеграції… Вони нас просто блокують, ігнорують запити. Хоча наша команда, ініціатива і загалом ті, із ким працюємо по лівому берегу, — зараз одна з найбільших команд, які працюють в окупації. І не рахуватися з нами — це підставляти людей на лівому, давати їм померти і затикати їх.

Так, звідти йде незручна правда. Там відбувається геноцид, гуманітарна катастрофа. І це не просто слова десь перебільшені, а навіть применшені. Ми не знаємо реальної кількості [жертв] і глобального масштабу всього, що відбувається на лівому. А те, що знаємо, — лякає.

Єдине, що можемо зараз зробити, — доєднатися до вивезення цих людей. Це вже реально виглядає як евакуація українського цивільного населення на підконтрольні території. Вивезти — це одне, треба їх ще десь поселити та реінтегрувати. На жаль, це все зараз на плечах волонтерів.

Люди це бачать.

На лівому березі російська пропаганда витрачає мільйони, мільярди на те, аби довести, що Україна їх кинула. Але навіть витрачати нічого не треба, бо по факту так і виглядає. Контрпропаганди цьому немає і не намічається.

Ніби замінили Мінреінтеграції на когось нового (раніше Міністерство очолювала Ірина Верещук, нині воно переіменоване на Міністерство національної єдності, очолювати яке буде віцепрем'єр-міністр Олексій Чернишов — Ред.). Невідомо, чи існує ця людина, чи ні, проблема залишається.

До нас досі ніхто не звертається, не відповідає, а запит є. Комунікація відсутня як із нами, так із людьми на лівому березі. Як думаєте, що вони думають, коли говорять, а їх не чують? І навіть коли через нас намагаються щось сказати, бачать, що навіть через нас їх ніхто не чує.

Це проблема, величезна, що немає систематичного інформування населення на тимчасово окупованих територіях про можливість безкоштовно виїхати з окупації. Ми своїми ресурсами поширюємо цю інформацію.

Навіть зараз. Кому треба виїхати, хто хоче або якщо у вас на окупованих є родичі, знайомі, чи просто поширюйте інформацію: виїзд із окупації можливий. Ми допомагаємо, консультуємо, це повністю безкоштовно. І по приїзду в Україну ми реінтегруємо, не залишаємо людей на вулиці, а шукаємо, де їм жити і за що їсти. А якщо є діти, отримується фінансова допомога від фондів, плюс стовідсоткова гарантія, що буде житло — якщо треба, то за кордоном.

— Інша інформація — українці повертаються на окуповані території. Ми маємо в нашій редакції людей, у яких є родичі на окупованих територіях, в Запорізькій області. А що ви знаєте про лівобережну частину Херсонської області?

— Це правда, відбувається постійно. І кількість [людей, які повертаються], на жаль, збільшується. Не можемо сказати точних цифр, бо це неможливо, ми не знаємо статистики. Її, на жаль, не веде Мінреінтеграції.

Я би зараз зацитував звернення від Верещук, коли їй, мабуть, згори сказали, що треба якось на це реагувати, бо люди говорять, що повертаються в окупацію. Вона відповіла: «Ви брешете, коли кажете про тисячі ВПО, які повертаються на тимчасово окуповані території».

Бреше тут пані Верещук, яка не зробила буквально ніц, нічого для того, аби ці люди не повертались або якось вирішувати цю проблему. Бо її вирішення — це написати пост у телеграмі, що ми брешемо.

Люди говорять, що повертаються тисячами, десятками тисяч. Ми це бачимо навіть по активностях у чатах по поверненню. Є чати для виїзду з окупації, а є ті, які допомагають повернутись, — інформацією, консультацією. Проукраїнські чати. І там збільшилась кількість історій про повернення, [відповідних] запитань. І попит на це збільшується.

Причини ті ж: люди не знаходять себе на підконтрольних територіях. І найжахливіша помилка — називати цих людей зрадниками. А це офіційна позиція Верещук, вона називає цих людей зрадниками. Ніби через те, що вони не знайшли дві-три тисячі гривень…

Скасували виплати для ВПО, через це люди повертаються в окупацію. Мабуть, вони «зрадники і на боці Росії», бо українець би тримався до останнього, потужно, жив на вулиці, чекаючи, поки йому дадуть статус ВПО. І нічого після цього не зробили б.

Реально, просто провальна комунікація, провальні дії з вирішення проблем, які вже за три роки накопичились. І замість того, аби активно включатись у роботу з існуючими ініціативами, вони створюють якісь нові міністерства.

Мені днями відповів нардеп Дмитро Гурін зі Слуги народу, я йому [довге] повідомлення написав і отримав коротеньке, що «Міністерство перезапустилось, ви почекайте ще». У них зараз буде нова команда, вони сформулюють і ніби щось буде. Це знущання, не відповідь. По-перше, бо три роки працювало якесь міністерство, нічого не робило. І зараз перезавантажують щось, думають, що зараз почне працювати, або якісь новостворені міністерства вирішать цю проблему.

Якщо вже є супер ініціативи, які працюють, зокрема з нашого боку, волонтерів, які знаходяться на місці. У нас є люди, які знаходяться в окупації, є ті, хто на підконтрольній території. Є дуже позитивні кейси громадських організацій і фондів, які спеціалізуються на реінтеграції. І замість посилення їх вони створюють нові міністерства.

— Це дивно виглядає.

— Під час війни це не те, що дивно виглядає, цих людей за законами воєнного часу в цивілізованих країнах може би за ґрати посадили, а не те що підвищували. Верещук, яке підвищення (віднедавна заступниця керівника Офісу президента України — Ред.)? Їй місце за ґратами за те, що вона спричинила втрату тисяч, десятки тисяч українців, які через неї повертаються в окупацію і не виїжджають на підконтрольні території. Або в Україні відчувають себе, як гній, — не потрібними. Тільки через те, що вона нічого не робить.

Вона робить тільки за рахунок інших — волонтерів, ініціатив. Може приїхати, зробити фотографії, відзвітувати, показати класні цифри. Але це цифри, зокрема, нашої команди та десятків інших ініціатив — не її особисто, не її команди. Я думаю, влада це зрозуміла, тому її поперли з цієї позиції.

Але замість вирішення проблем, які накопичились… Повірте, на третій рік повномасштабки окупація перетворилася на полон, полон цивільних. Там ґвалтують людей, зникають люди, не тільки за українську позицію, за будь-який косий погляд. У нас є вже задокументовані факти рабства, коли люди, особливо після підриву [Каховської] ГЕС…

Чомусь держава не дуже цікавилася, куди поділися люди, яких силою вивозили з затоплених будинків. Спочатку в місця тимчасового дислокування, а потім куди вони потрапляли? Ми з цими людьми зараз стикаємося, знаходимо їх. І деякі з них на території лівого берега в рабстві, працюють за нуль рублів, без документів, без зв’язку. Це люди, яким пощастило якось втекти, вийти з нами на зв’язок і вони нам розповідають ці історії, а ми допомагаємо їм відновити документи і вивезти. І знову ж — волонтери.

На третій рік повномасштабної війни наше основне обурення, що на нас, звичайних активістах, занадто серйозна відповідальність, занадто великий обсяг роботи. Іноді реально в нас не вивозять нерви, психіка, ми сиплемося. Сиплемося, бо не знаю, чи правильні речі робимо. Іноді хочеться запитати [владу]: а чи вам узагалі потрібні люди з окупації, українці 18 років, 25, 45? Вийдіть публічно і скажіть уже реально свою думку, аби ми вже не мучились і не думали, що потім нас звинуватять, що ми зрадники або щось ще.

Через брак цієї комунікації, взагалі зв’язку зі владою України ми не знаємо, що нам робити, як правильно діяти, бо ми не фахівці. Ми звичайні люди, в нас немає психологів під рукою, соціологів, аналітиків. Ми робимо це тільки на своєму досвіді. Залюбки би зараз передали свій досвід і працювали би разом із новою командою, якби вона була в цьому зацікавлена.

А поки що вони просто створюють нові міністерства, виділяються мільйони. Хоча, умовно, за один мільйон ми могли би вивезти 300, пів тисячі людей. Що таке один мільйон в умовах сучасної війни для України? Це копійки. Але це пів тисячі врятованих із окупації людей. Розумієте, про що я?

І ми збираємо ці кошти, по гривні, по дві, як і вся Україна. Збираємо на те, аби вивезти українців із окупації безкоштовно.

Виїзд із окупації можливий. Навіть чоловікам, навіть колишнім військовим, їхнім родичам. Треба лише звернутися до волонтерів, проконсультуватись і дізнатись, який відсоток, шанс, що вони виїдуть.

І ми намагаємося все ж таки зв’язатись із нашою владою, аби вони доєднувалися до організації цих процесів, щоби ми передали частину відповідальності їм, аби ми робили це разом. От це дві наші місії. Це рятує людей.

Контакти волонтерів, які вивозять українців з окупованої Херсонщини:

Телеграм: @HUMANITY_ASK2

Інстаграм: @humanitynk