"Машина — моя стихія”: як медсестра працює таксисткою в прифронтовому Херсоні

Херсонка Вікторія Фоміна має 30-літній стаж роботи в місцевій лікарні. Задумується про пенсію та не полишає роботи. Адже працювати дуже важко: в медичному одягу пережила й окупацію, а зараз працює під обстрілами.

Згодом у неї зʼявився не менш безпечний підробіток у таксі. Кореспондент “Вгору” Олександр Андрющенко познайомився з нею якраз тому, що Вікторія виявилася його водійкою.

“Я зустрічаю різних людей, спілкуюся з ними і пізнаю щось нове. Вони мене чомусь навчають, щось нове розповідають”, – ділиться Вікторія, коли погодилася на інтервʼю.

Нещодавно її автівку атакував російський безпілотник, і машину довелося довго ремонтувати. Навіть після цього Вікторія не покинула улюблене заняття.

Про атаку ворожого дрона та роботу в таксі у прифронтовому місті читайте далі в матеріалі. 

Я знала про дрони, але думала, що мене це омине

Як і багато інших українців, діти Вікторії Фоміної вирішили поїхати в безпечніше місце, та сама вона виїжджати нікуди не хоче. Попри вмовляння дітей, жінка відмовляється:

“Я навіть такої думки не маю – кудись їхати. У мене є літні батьки. Я вважаю, що не маю права залишити їх тут одних”. 

Згодом вона навіть пішла працювати в таксі, бо зʼявилося більше вільного часу та “хотілося себе десь знайти”.

Працюючи таксисткою, Вікторія також переконалася в чуйності херсонців. Каже, що попри війну, у Херсоні дуже хороші люди. Вона має багато друзів, які не відмовлять у допомозі. 

На запитання “Що для вас означає робота в таксі” Вікторія впевнено відповідає: 

“У цей момент життя – це моя стихія. Автомобіль – моя стихія. Я завжди думала, що моїм покликом є медицина. Зараз, працюючи в таксі, зустрічаю різних людей і пізнала наше місто так, як ніколи. А взагалі це й ризик, але мені дуже подобається”.

Розповідає, що на свій перший автомобіль збирала по копієчці. Коли нарешті його придбала, то казала всім, що це її лялечка. Та через російський обстріл лікарні, в якій працює Вікторія, машина сильно постраждала. 

“Для мене це був шок, але я сказала собі: я куплю інший автомобіль. Так і сталося. Взяла його не для роботи, а для себе, а зараз доводиться на ньому працювати”. 

За словами жінки, вона їздила в різноманітні райони: І в Киндійку, і Комишани, і Білозерку, і на Острів. І саме в її улюбленому районі – на Острові – її машина знову постраждала. На цей раз від російського безпілотника. 

Прямуючи в Киндійку, Вікторія раптово почула вибух:

“Я не зрозуміла, що трапилося. Вискочила з автомобіля, колеса пробиті, з бака тече пальне. А потім дивлюся: летить дрон. Я встигла втекти, і він скинув гранату прямо на дах. І все – автомобіля немає. У мене знову шок”. 

Окрім коліс і бака, осколки вибили заднє скло. Ще й “прилетіло” зверху над пасажирським сидінням. А тому добре, що пасажирів не було. 

Після того, як херсонка почала оговтуватися від пережитого, зрозуміла, що евакуюватися звідти буде складно. Евакуатор відмовив їй, буксиром з небезпечного місця її також не хотіли тягнути. 

Тільки її добрий знайомий Олег погодився допомогти. Ризикуючи життям, у полі зору дронів, він та ще один чоловік замінили колеса машині та дотягнули її до безпечного місця. 

Згодом автомобіль Вікторія відвезла на СТО, його відремонтували, проте видимі пошкодження все одно залишилися.

“Я знала, що літають дрони, але думала: “мене омине”. І ось на цей раз не оминуло. Після цього сказала собі, що ці райони для мене табу”. 

Якщо не ризикуєш – нічого не добʼєшся

Однак, навіть після пережитого шоку, Вікторія не покинула роботу в таксі. Вважає, що ризик все одно повинен бути в житті. Адже без нього нічого не добʼєшся. Херсонка ділиться, що має проблеми з серцем. Та попри це, не може без руху в житті. 

“Мені подобається моя робота. Мені вже кажуть: Може, ти кинеш це? Я кажу: Ні. Обережно, але буду”.

На роботі бувають і важкі добові чергування. За словами жінки, багато дуже хороших лікарів виїхали з Херсона. У лікарні за ними дуже сумують. Зізнається, що умови роботи складні. Були “прильоти” і в лікарню. Попри це, не завжди вдається спускатися в укриття під час повітряних тривог, адже є й лежачі хворі. 

“Ліфт у цей час не працює, на руках ми їх не понесемо. Заховалися за стіночку, постояли і далі працюємо. Вже звикли до всього”, – ділиться Вікторія.