Порятунок поранених військовослужбовців з лівобережжя Херсонщини – завжди ризик і випробування для всіх, хто до цього причетний. Бойові медики рятують життя побратимів, долаючи водні перешкоди, та евакуюють поранених з найнебезпечніших ділянок фронту.Журналістам Вгору вдалося поспілкуватися з Дмитром – начальником евакуаційного відділення медичної роти 126 бригади. Говорили про виклики, які стоять перед бойовими медиками на Херсонщині, проблеми мобілізації, та військовий вишкіл новобранців.
З операційної на передову
У мирний час Дмитро працював у травматологічному відділенні Одеської обласної лікарні. Він ортопед-травматолог, онколог та онкохірург. Після повномасштабного вторгнення хотів піти добровольцем на фронт. Однак, коли в лікарню почали надходити перші поранені, подумав, що буде корисним і тут. А до збройних сил приєднався вже після того, як отримав повістку. Тому називає історію свого приєднання до лав ЗСУ не дуже героїчною. Сьогодні Дмитро начальник евакуаційного відділення медичної роти. А починав воєнний шлях звичайним бойовим медиком. От що він розповідає про тодішні обов’язки:Бойовий медик – це насамперед одиниця бойового підрозділу. Тобто маємо якесь бойове завдання. Потім вже надання допомоги. А якщо обставини дозволяють, забезпечення евакуації на тактичному рівні.На прохання розповісти, кому він надавав допомогу вперше після прибуття на фронт, Дмитро згадує цивільного чоловіка, який постраждав від прильоту міни. У нього було осколкове поранення гомілки. Пораненого вивезли з зони обстрілів, надали допомогу й передали на наступний етап. Дмитро уточнює:
Ми надаємо допомогу не тільки пораненим бійцям і цивільним, а й хворим. У нас є медичний пункт, куди приходять люди. Особливо, якщо немає якихось амбулаторій чи лікарень, ми взагалі допомагаємо всім.Сьогодні на відповідальності Дмитра забезпечення евакуації поранених та хворих бійців із вогневих рубежів Херсонщини, з лівого берега, зокрема, і з Кринків. Він відзначає: водна перешкода – найбільша проблема в евакуації, а ті, хто виконує це надскладне завдання, ризикують життям.
Люди, які сідають в човен, просто герої. Вони йдуть на такий ризик, що просто уявити складно. Дніпро широкий, тут безліч проток, островів, це дуже складно насправді.
Надання першої допомоги пораненому
“Коли евакуація затягується, поранені допомагають собі самотужки”
За словами Дмитра, евакуація в настільки складних бойових умовах іноді затягується не на години, а навіть на місяці. Траплялося, вона тривала 40-45 днів і довше. Важко поранених вивозять у першу чергу. Найпоширеніші бойові травми – контузії, акустичні та акубаротравми, вибухові травми, осколкові та вогнепальні поранення зі стрілецької зброї. Утім, Дмитро каже, що бійці з осколковими пораненнями іноді довго чекають на евакуацію. Але уточнює, що військові навчені допомагати собі самостійно і мають для цього все необхідне.Тренування проводиться постійно. Виїзди на полігони, заняття з тактичної медицини. Ми починали з самого початку проводити їх раз-два на тиждень. Кожен боєць має певні навички та індивідуальну аптечку, – пояснює Дмитро.На наше прохання він розповів, що входить в стандартний набір засобів надання першої допомоги для військовослужбовців. В аптечці є:
- турнікет;
- бинти гемостатичні для зупинки кровотечі, для тампонади ран;
- різні бинти та пластирі;
- назофарингеальний повітропровід для відновлення прохідності дихальних шляхів;
- оклюзійні наліпки;
- і таке інше.
Чи вистачає на фронті засобів надання першої допомоги та інших медичних засобів? Дмитро не може сказати, що чогось критично бракує. А потреби, які медики не можуть закрити самостійно, в короткі терміни забезпечують волонтери та благодійники. Також усе необхідне на прохання військових їм постачають зі шпиталів. Дмитро переконаний: “Єдине, чого справді дуже бракує, це людей”. Він констатує:
Навіть якщо ми мали б повний штат, то рук все одно не буде вистачати. Чим більше людей, тим краще буде надаватися кваліфікована допомога. Та й для нас буде час для відпочинку.
Дмитро (позаду зліва) та його побратими
“Чим раніше подолаємо ворога, тим скоріше повернемося до цивільного життя”
Щоб стати бойовим медиком, на переконання Дмитра, не обов'язково мати кваліфіковану медичну освіту. Будь-який досвічений і вмотивований військовослужбовець, який пройшов спеціальні курси за стандартами надання медичної допомоги на полі бою, може ним стати. Дмитро каже, що й жінки на фронті не поступаються чоловікам і працюють бойовими медиками, фельдшерками та медичними сестрами.Щодо того, як зараз відбувається мобілізація, на особисту думку Дмитра, працівники ТЦК іноді перевищують свої повноваження. Він певен, що варто було б визначити певні категорії людей, які складають критичну інфраструктуру, і не призивати їх. Але вистачає й тих, хто ухиляється від військової служби. Дмитро каже, що розуміє, як важко на фронті. Але зазначає:
Чим раніше подолаємо нашого ворога, тим скоріше повернемося до цивільного життя. Якщо будемо робити це разом, то у нас це вийде набагато простіше та швидше.І про страх. Коли Дмитро тільки потрапив до зони бойових дій, страх, звісно, був, але згодом він почав ставитися до всього філософськи.
Я прийшов до такої позиції: коли щось повинно трапитись, воно трапиться. Від цього не втечеш. Так простіше, – каже Дмитро.
Про підготовку бойових медиків, ставлення до військових в тилу та думки про мирне життя
На питання, як він ставиться до історій, коли мобілізовані через тиждень-два, фактично не проходячи навчання з бойової підготовки, потрапляють на фронт, Дмитро каже, що не раз про таке чув, але з цими людьми не знайомий. У нього самого і його побратимів зі 126 бригади було достатньо часу для підготовки.Ми стояли спочатку на кордоні з Придністров’ям. Там була безпечна територія. Виїжджали на полігон один-два рази на тиждень. І там були навчання з тактики, з топографії, з тактичної медицини, – розповідає про свій досвід Дмитро.
Він стверджує, що військовослужбовці, які нещодавно мобілізувалися і зараз воюють на Херсонському напрямку, прийшли через навчальні центри, де підготовка триває щонайменше два місяці.
Тобто навіть медики бігають на полігоні та стріляють з автоматів, – уточнює Дмитро.
Він зізнається, що, буваючи у відпустці, майже ні з ким не спілкується, крім сім’ї, бо в нього складається враження, ніби для багатьох людей війни немає. А на питання, як би йому хотілося, щоб в нашій країні ставилися до військових, відповідає:
Як на початку 2022 року. Тоді відчувалась якась повага. Якесь більш зацікавлене ставлення до військовослужбовців було. Зараз це нібито відійшло на другий план.
Дмитро – начальник евакуаційного відділення медичної роти 126 бригади
Дмитро каже, що постійно думає про закінчення війни й повернення в професію. Припускає, буде складно, і може знадобитися якийсь період адаптації. Але вірить, що, працюючи з 2011 року, здобув достатньо знань і навичок, тож відновить медичну практику навіть через 2-3 роки. Він сподівається, що довше чекати закінчення війни не знадобиться.
Ганна Щидловська, ВгоруВсі фото надані військовими. Дмитро зі своїми бойовими побратимами