«Віктор Іванович провів багато археологічних розкопин, як сам, так і з участю російських археологів, особливо проф. Б. Фармаковського, який «пограбував Херсонщину», як казав Віктор Іванович, бо все, що було найкращого здобуто при розкопинах, відсилав до Петербургу. Такі «археологічні крадіжки» змушували Віктора Івановича ховати під замок деякі особливо цікаві та рідкісні знахідки, щоб вони не попали до Імператорського Ермітажу. Він болів душею, коли в Херсонщині забирали до Московщини речі, зв'язані з історією краю й народу».Це – цитата з книги Володимира Кедровського, державного і політичного діяча, полковника Армії УНР, очільника Державної інспекції військ Армії УНР, про Віктора Гошкевича – засновника Музею старожитностей у Херсоні, який нині носить назву Херсонського обласного краєзнавчого музею. Книгу, яку видали в Нью-Йорку у 1966 році, не популяризували за часів СРСР. Більше того, лише за її публічну згадку на окупованих СРСР теренах можна було дуже сильно постраждати. Як і за твердження про українську історію, яка доводила: цивілізація існувала тут, на Херсонщині, задовго до того, як сюди прийшли росіяни.
Віктор Гошкевич у 1914 року вивчав зокрема і фортецю Тягинь на Херсонщині. Мріяв створити археологічну мапу. Втім, не вдалось. Але саме його напрацювання лягли в основу того, що сьогодні створюють науковці разом із ГО «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір» на чолі з Наталею Бімбірайте та партнерами.
Віртуальний музей «Фортеця Тягинь» – перший подібний музей про Херсонщину
Можливо, якби Віктор Гошкевич жив у наші дні, він би був одним із творців віртуального музею фортеці Тягинь. Втім, саме його робота допомогла сучасним дослідникам цієї місцевості.Віртуальний музей – це проєкт громадської організації «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір» разом з партнерами – «Культурним центром Україна – Литва», Центром культурного розвитку «Тотем», Інститутом археології НАНУ, «Асоціацією Української Миротворчої Школи» і литовською громадською організацією «Допомога Півдню України» (Aid for Southern Ukraine) за підтримки програми «Долучайся» та за фінансування Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).
«На жаль, малюнки чи гравюри Тягинської фортеці не збереглися, — каже Наталя Бімбірайте, Голова правління «Культурного центру «Україна – Литва». — Втім, з нами працювали науковці – історики, археологи, архітектори, які допомогли максимально дослідити фортецю».
Зараз, коли робота археологів на території фортеці неможлива вже протягом двох років через російську окупацію та обстріли, громадські діячі разом із науковцями створюють саме віртуальний музей. Робота науковців стала основою для створення тривимірної моделі фортеці. Це перший подібний музей в історії – віртуальний музей історичної локації на Херсонщині.
«Ми вивчали досвід різних віртуальних музеїв світу, — каже Наталя Бімбірайте. — Перед тим, як почати проєкт, ми мали дослідити, як це робили у світі. Чиказький віртуальний музей видався нам найкращим, але він хоч і надихнув, наш музей все одно буде трохи іншим».
Сайт-музей буде двомовним: інформація на ньому буде українською та англійською мовами. Як і в класичному музеї, тут будуть розділи-«зали» з оцифрованими експонатами з детальними описами. Власне над останнім зараз і працюють доволі активно.
«Ми вже маємо остаточну 3D-модель самої фортеці: Її створили наші партнери – компанія «Imersum», — каже пані Наталя. — Вона буде доступна на сайті віртуального музею, а потім ми надрукуємо її на на 3D-принтері та демонструватимемо на виставках».
На розкопки приїздили небайдуже українці звідусіль
«Одного разу прийшов оглянути музей новопризначений губернатор, барон фон Гревеніц, що походив з прибалтійських німців. Гошкевич давав йому пояснення в різних відділах, звичайно московською мовою, аж поки не дійшов до відділу запорозької старовини. Тут він відразу змінився.
— Тепер ми прийшли у відділ недавньої історії цього краю, — заговорив він по-українськи. — Речі, зібрані в цій кімнаті, належать до найбільш героїчного, блискучого періоду життя цього краю, коли на цих степах жило і боролося за свою віру й свободу з ворогами-напасниками запорозьке військо.
Губернатор перебив його сердитим тоном: — Что за галіматія?! На каком воляпюке вы гаварітє?
— Це не волапюк, — спокійно відповів Гошкевич, — це мова народу, який заселює край, що ним вашому превосходительству доручено управляти. Цю мову почуєте ще не раз.
Ще добру годину довелося губернаторові вислухувати оту "галіматію", так що бідолаха аж упрів. Після того казали, що він хотів адміністративним порядком вислати Гошкевича з Херсонської губернії, але довідався, що Віктор Іванович, уже висланий попереднім губернатором, формально живе в Таврійській губернії, за Дніпром, а до Херсону приїздить лише на працю. До того ж за Гошкевичем стояла Академія Наук та різні археологічні товариства Росії і Західньої Європи.
Отак без галасу, не шукаючи признання, працював Гошкевич для українського відродження, а відділ запорозької старовини в його музеї властиво був науковою інституцією, де він читав, правда не систематично, лекції з історії України».
У віртуальному музеї «Фортеця Тягинь» планують викласти також наукові праці, які стосуються фортифікацій XIV–XV століть і Тягинської фортеці зокрема.
«Це зайвий раз доводить, що цивілізація на Херсонщині існувала задовго до того, як сюди потрапила Російська імперія, — розповідає Наталя Бімбірайте. — Ці напрацювання особливо цінні у спростуванні російських фейків і наративів, які вони просувають попри все. Зокрема про те, що до їхнього приходу на Херсонщини нікого і нічого не було. Було, а головне – була цивілізація. Саме тут були південні межі Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського, а Російська імперія, яка окупувала Північне Причорномор’я наприкінці 18 ст. насаджувала тут колоніальні порядки».
Саме такої думки дотримується і докторка історичних наук Світлана Біляєва – очільниця експедиції Інституту археології НАН України, яка проводила розкопки Тягинської фортеці та городища у 2016-2021рр.
«Ще до заснування фортеці, — зазначає науковиця, на території острова Велике Городище було розташоване одне з найбільших Дніпровських міст Улусу Джучі, залишки якого свідчать про розвиток благоустрою, зокрема наявності водоводу, високий рівень матеріальної культури. Фортеця Тягинь, яка була побудована за наказом Великого князя литовського Вітовта, на південно-східному кордоні князівства, замикала фортифікаційну лінію і водночас сприяла розвитку економіки і торгівлі між Сходом і Заходом.
За типологічними особливостями вона входила до кам’яних фортець замкового типу, які були характерні для інших регіонів Європи, тогочасного рівня оборонного зодчества. Про це свідчить і планування фортеці, і знахідка генуезької бомбарди у кутовій вежі. З писемних джерел відомо про наявність тут митниці, і можливо саме з нею пов'язані знахідки литовських хрестоподібних накладок. Завдяки підводним дослідженням О.В. Чубенко і М.М. Ієвлева знайдено місце пристані, куди приходили кораблі».
Розкопки значно збагатили колекцію матеріалів, які сьогодні знаходяться в руках українських науковців для подальшого аналізу і збереження. Широкому загалу вони постануть вже в оцифрованому вигляді.
В різні роки на території фортеці Тягинь знайдені близько тридцяти монет різної належності: кримськотатарські, генуезькі, польські тощо. Керамічний посуд, близький до деяких груп Кримського столового посуду з поливою та сграфіто, імпорти скляного посуду, детали костюму. зброя, залишки монументальних будинків у внутрішніх дворах фортец, інколи із декором у сільджуцькому стилю, свідчать про синкретичну культуру Півдня, характерну і для інших цивілізованих просторів, активні торгівельні стосунки.
У 2021 році, зокрема, знайшли вапнякову плиту із геральдичним знаком. Скоріш за все, він належав представнику християнського литовського княжого роду з найближчого оточення князя Вітовта. І це лише частина артефактів, які дають зрозуміти, наскільки важливою була ця кам’яна фортеця, яку роль відігравала вона для прикордонного пункту.У томуж ювілейномудля країни році під час розкопок знайшли булаву XV століття, яка була водночас і зброєю і символом влади у Литві і Україні, символом наших гетьманів. Саме тоді й вирішили показати знахідки у Києві.
У 2021 році гроші на розкопки фортеці зібрали завдяки благодійній ініціативі місцевих художників. За весь період експедиція отримала лише один грант – від МЗС Литви у 2018 році, і цільове фінансування на видання наукової монографії – від Херсонської облради у 2021 р. Найбільш плідними організатори вважають 2018, 2020 та 2021 роки. Наталя Бімбірайте також додає: «Особлива подяка Сергію Нємцеву і його команді студентів Херсонського державного університету, без яких сезон експедиції 2020 не був би таким успішним. А саме того сезону була відкрита кутова вежа фортеці».
Про віртуальний музей мріяли давно, каже Наталя Бімбірайте, але до окупації Херсонщини Росією все ж таки віддавали пріоритет дослідженням «в полях». Окупація та обстріли зрештою унеможливили продовження розкопок – і руки дійшли до віртуального музею.
Про віртуальний музей дізнається весь світ
Віртуальний музей «Фортеця Тягинь» — це продукт, про який має знати весь світ, упевнений заступник начальника Херсонської ОВА з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації (СDТО) Михайло Лемак:
«Тягинська фортеця – це об’єкт, який поєднує історію українців та литовців. Це про звʼязок Херсонщини з козаччиною і про те, що Росія намагається затирати, знищувати, нівелювати цю сторінку нашого минулого, яку ми не дуже добре ще знаємо, – що відбувалося на Півдні України у XIV–XV століттях. Думаю, що це гарний продукт, який можна буде демонструвати на міжнародній арені, розширивши доступ до артефактів, до наукових досліджень та до самої пам’ятки. До речі, ми обдумуємо, як безпечно провести презентацію віртуального музею на Херсонщині також».
Коментуючи ідею створення віртуального музею, і чиновники, і експерти наголошують: проєкт віртуального музею Тягинської фортеці – один із вагомих інструментів протидії дезінформації та історичним фейкам, які російська пропаганда поширювала і поширює про Південь України. І саме позиціонування музею українською та англійською має стати запорукою того, що правду про історію Херсонщини може дізнатись весь світ.
Розробка віртуального музею не зупиняє розкопки, каже Наталя Бімбірайте: до них повернуться, щойно це буде можливо, адже попереду – ще багато роботи і нових знахідок та відкриттів.
Роками знахідки в херсонському музеї просто складали до сховища
«В роках 1912, 1913 1914, коли Херсонське Губерніяльне Земство влаштовувало загальноосвітні курси, на які прибувало до 750 учителів з різних закутин губернії, Гошкевич вечорами, без дозволу курсової адміністрації, викладав курс історії України. Це були ядерні, надзвичайно мальовничі лекції, які захоплювали слухачів і викликали в них бажання основніше студіювати історію рідного краю».
У 2022 році підозру у вчиненні державної зради отримала тодішня очільниця Херсонсього ообласного краєзнавчого музею Тетяна Братченко. З перших тижнів окупації Херсона росіянами стало відомо, що вона співпрацює з ними. Пізніше вона публічно це підтвердила своєю появою в етері окупаційного телебачення, згодом очолила окупаційний двійник музею. До речі, зараз вона у росіян «офіційно» музей не очолює – окупаційною керівницею стала інша колишня працівниця музею, яка активно поширювала російські наративи про «заснування» Херсона Тетяна Шандра.
Саме до херсонського обласного краєзнавчого музею передавали колекцію артефактів, які знаходили під час розкопок фортеці Тягинь, у 2016 – 2020 роках. Світлана Біляєва, яка керувала експедицією, наполягала: знайдене на Херсонщині має бути представлене у регіоні, збагачуючи колекцію саме херсонського музею. Власне, продовжувала ідеї Віктора Гошкевича, який також волів збагачувати колекцію і лишати її в Херсоні.
З метою організації виставки попросили у Херсонського обласного краєзнавчого музею на рік експонування близько ста найцінніших знахідок з фортеці: підписали відповідну угоду між обласним краєзнавчим музеєм та Інститутом археології і вивезли артефакти з Херсона у січні 2022 року. А вже 16 лютого виставка відкрилась у Києві. Фактично так і врятували безцінні експонати, адже краєзнавчий музей у Херсоні росіяни пограбували з дозволу, а може і під проводом Тетяни Братченко.
Нині договір між музеєм та Інститутом археології пролонгований: «Хочу подякувати за допомогу депутатам Херсонської обласної ради Павлу Александрову та Вікторії Гавренковій, — додає Наталя Бімбірайте. — Вони тоді в буквальному сенсі упередили супротив директорки музею передати експонати до Києва. Хто б знав, що незабаром ми побачимо, що це – людина, яка чекала на росіян».
Наталя Бімбірайте каже: їхній експедиції наразі не відомо, чи вкрали росіяни з музею в Херсоні інші експонати з фортеці Тягині, які не потрапили до експозиції виставки у Києві. Не знають і що сталося з артефактами, які знайшов на тій території на початку минулого століття Віктор Гошкевич. В музеї продовжують працювати правоохоронці та Служба безпеки України, документуючи злочини росіян проти історичної спадщини України. Відтак, ані переліків вкраденого, ані інформації про те, що залишилось в музеї, наразі не поширюють. Втім, рано чи пізно ця інформація стане надбанням широкого загалу і ми зрештою дізнаємось про долю артефактів, які так віддано збирали науковці на Херсонщині.
Наталя Бімбірайте запевнила: вже восени презентацію віртуального музею побачать мешканці різних міст України та Литви.
«Праця Гошкевича лишила по собі великі наслідки, бо виховав він сотки різного формату українських національних та політичних діячів. Доживши до великих подій, що привели до створення української держави, він міг спокійно сказати словами старця Симеона: «Нині відпускаєш душу раба твого, Господи».
Кавун.City