Сповнений легкої задумливості та загадковості витончений образ молодої панянки, постать якої м’яко освітлюють лише відблиски вогню... Картина «Біля каміну» з колекції Херсонського художнього музею передбачувано опинилася серед викрадених російськими окупантами, адже її автор – Іван Крамський.
А чи знали ви, що найвідоміша картина Крамського «Невідома» стала експонатом Третьяковки теж після крадіжки?
Мова не лише про те, що росіяни вже двічі поцупили твори художника, а й про те, що його самого присвоїли виключно собі. Його, видатного портретиста, академіка живопису, засновника Артілі художників, одного з організаторів і керівника Товариства пересувних виставок, росіяни вважають виключно своїм, показово «російським», одним із ключових митців Російської імперії ХІХ століття. Офіційне мистецтвознавство глибоко вкоренило усім навкруги думку, що нібито Крамський росіянин, хоча насправді він був українцем і не цурався свого походження.
Син Східної Слобожанщини
І не треба погоджуватися з аргументом, що Крамський росіянин, бо народився «на ісконних русскіх зємлях» – у Воронізькій губернії. Так, у Воронізькій губернії, але на етнічній українській Східній Слобожанщині, у козацькій слободі з промовисто козацькою ж назвою Нова Сотня, яка розташовувалась поблизу міста Острогозьк, заснованого козаками ще 1652 року.
Більш докладно історія цього регіону описана у статті професора Петра Кралюка «Східна Слобожанщина. Чому ця українська земля не увійшла до складу Української держави?». У другій половині XVII століття на ці малозаселені землі, які після розпаду Золотої Орди «успадкувала Московія», активно мігрують українці.
«Це було пов’язано з повстанням під проводом Богдана Хмельницького й подальшої Руїни. Під впливом воєнного лихоліття чимало українців, зокрема з Правобережної України, покидали свої домівки й переселялися на схід, у тому числі й на Східну Слобожанщину, де зберігалася відносно стабільна ситуація. На цих теренах сформувалося кілька козацьких полків – Острогозький, Сумський, Охтирський» – пише професор Карлюк.
Однак у 1765 році козацький устрій на Слобожанщині був ліквідований імперським урядом. Через деякий час більшість слобідських полків територіально увійшла до складу Харківської губернії, потім України. І тільки найсхідніший, Острогозький полк, став частиною Воронезької губернії, через що згодом і став територією Росії. Варто зазначити, що свого часу ці землі входили до складу УНР та Української Держави гетьмана Скоропадського, який включив Острогозьк до складу Харківської губернії.
«Якби українці під час визвольних змагань 1917–1921 років зуміли б сформувати свою повноцінну державу й зберегти її, Східна Слобожанщина цілком могла б увійти до її складу», – наголошує Петро Карлюк.
Мапа полків Слобідської України в 1764 р. Білим кольором означені сучасні кордони. Джерело: Riwnodennyk, CC BY-SA 4.0, via Wikimedia Commons
Нащадок українського козацтва
Переважна частина населення Східної Слобожанщини називала себе козаками-українцями та розмовляла українською, або на «слобідсько-українському разноречії», про що свідчить мапа південноросійських говорів і говірок 1871 року. Чисельну перевагу українського населення на батьківщині Крамського фіксували й переписи 1897 та 1926 років. За даними перепису 1897 року, в Острогозькому повіті проживало 90,3% українців і лише 8,4% – росіян. Згідно з переписом 1926 року, кількість українців в Острозькій волості зменшилася до 70,6%, але все одно превалювала.
Частка українськомовного населення в повітах Воронізької губернії за даними перепису населення 1897 року. Найтемніша ділянка з цифрою 90,29 – це Острогозький повіт. Джерело: ZxcvU, CC BY-SA 4.0, via Wikimedia Commons
Та й сам художник чудово усвідомлював, що його батьківщиною є Україна, про що він пише у листі дружині з Неаполя:
«Я дитиною пам'ятаю малоросійські ночі, про які я зітхав усе – ось вони, тільки... тільки кращі. Отже, враження дитинства нас не обманюють, і дитина добре запам'ятовує природу».За словами самого митця, його дід був так званим військовим поселянином і служив волосним писарем, як згодом і батько, мати належала до старовинного козацького роду.
«Батько мій служив у Міській думі, якщо не помиляюся, журналістом; дід же мій, за розповідями, був так званий військовий житель і, здається, теж був якимсь писарем в Украйні. Далі генеалогія моя не піднімається. Як бачите, вона така ж давня, як і будь-яка дворянська», – пише Іван Крамський письменнику А.К. Шеллер-Михайлову
Тобто художник є нащадком українського козацтва, русифікованого наприкінці XVIII – на початку ХІХ століть. Русифікованим було і його прізвище – не Крамський, як характерно для української мови, а «Крамской». Навіть у деяких українських джерелах художника досі йменують на російський лад – «Крамськой».
До речі, прізвище Крамський є не дуже поширеним, але українським і свідчить про те, що предки митця займалися торгівлею («крамарювали») – українцеві, на відміну від росіянина, не треба пояснювати, що таке «крам» або «крамар». Крамські – це нащадки крамаря. У деяких російських джерелах припускають походження прізвища від слова «крамольний» – досить цікава версія, зважаючи на бунтівний дух художника, хоча і бездоказова. Ну і «вишенька на тортику» від росіян, які намагаються всьому приписати «російський слід»: дехто стверджує, що в прізвище вкралася помилка, правильно писати Кромській, за назвою міста Кроми (нині Орловської області).
Жила родина Крамських в типовій українській хатці-мазанці з очеретяним дахом. До речі, цей будинок в Острогозьку, де художник провів своє дитинство, зберігся – зараз там розташований будинок-музей Крамського.
Будинок-музей Івана Крамського. Острогозьк. Воронезька область. Фото: Shutterstock
Типово українська ознака інтер’єру – ікона з рушником. У цій хаті Крамський жив до 16 років, потім три роки мандрів Україною з фотографом, в якого працював ретушером. І – Петербург, де він стає студентом Імператорської академії мистецтв. Художньої академії на території України не було, тож єдиний шлях до кар’єри художника лежав через Академію.
Будинок-музей Івана Крамського.
Бунтар
Бунтівний дух Івана Крамського яскраво проявився в Академії – саме він очолив рух випускників, який пізніше назвали «бунтом 14-ти».
На той час талановитий студент вже мав малу золоту медаль Академії, а здобуття великої золотої медалі давало право на шестирічну пансіонерську поїздку за кордон. Всього, що потрібно було, – написати дипломну роботу на задану тему, як це з року в рік і робили його попередники. Однак випускники 1863-го вимагали права вільного вибору теми, бо вважали запропоновану, «Бенкет у Валгаллі», вкрай неактуальною і далекою від реальності, яку вони воліли відображувати на полотнах. Керівництво Академії, що загрузла в офіціозній рутині, пропагувала імперські цінності та ігнорувала реальні суспільні процеси, їм відмовило. Випускники покинули стіни закладу, це розцінили як бунт. Бунт реалістів проти академістів. Бунт 14-ти. І на чолі бунтівників – Іван Крамський. Чи цей факт не є свідченням бунтівного українського духу?
«Це ще раз доводить, що саме українці були тими тригерами, які влаштовували всі бунти, спротив який там був», – вважає соціолог культури та автор ютуб-каналу «Культуртригер» Богдан-Олег Горобчук.
Заколот реалістів проти академістів мав яскраве продовження. Крамський започаткував «Артіль художників», а пізніше став одним із найактивніших учасників і керівників Товариства пересувних художніх виставок, відомого як «Передвижники». До речі, левова частка передвижників була саме українцями, випускниками Академії мистецтв, яких російська пропаганда вперто називає «велікімі русскімі художнікамі»: Ілля Ріпин, Архип Куїнджі, Микола Мурашко, Микола Пимоненко, Микола Ге, Олександр Литовченко, Микола Бодаревський, Микола Ярошенко...
Передвижники. 1886. Іван Крамський – у центрі. Фото земляка Крамського Михайла Панова, уродженеця Острогозька.
Українська тематика
На першій же виставці передвижників Крамський представив роботу української тематики «Русалки. Травнева ніч». Джерелом її натхнення стала гоголівська повість «Травнева ніч, або Утоплениця» із циклу «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». Художник не лише не робив з цього якоїсь таємниці – картина на виставці йшла з підписом: «На сюжет із повісті М. В. Гоголя «Травнева ніч».
Українська тема була для нього справді важливою, а улюбленими з дитинства творами художника були українські повісті Гоголя та Григорія Квітки-Основ'яненка (це навіть росіяни спростувати не можуть, адже про це йдеться у щоденниках художника).
Працюючи над «Русалками», Крамський був одержимий ідеєю передати чари місячного світла за відсутності самого місяця – на картині тільки його відблиски на примарних постатях русалок. Художник прагнув не проілюструвати твір Гоголя, а передати поетичну красу місячної української ночі.
Іван Крамський. Русалки. Травнева ніч. 1871
Загалом, Крамський планував написати цілу серію картин на сюжети з гоголівських «Вечорів...», але зрештою втілив лише «Русалок». Згодом він задумав і частково створив серію ілюстрації до «Страшної помсти» Гоголя, ставлячи собі цього разу безпосередньо ілюстраційне завдання.
З альбому літографій до «Вечорів на хуторі біля Диканьки» Гоголя. «Вершник з чаклуном над прірвою» та «З ранку до пізнього вечора тиняється вона…» 1874 р. Автор малюнка: Іван Крамський. Гравер: Володимир Маковський.
Також збереглися свідчення, що Крамський працював і над ілюстраціями до «Тараса Бульби» – підготовчі нариси з пошуками типів, ескіз олівцем, що зображує сцену приїзду синів Тараса до батька.
Картина «Голова старого українського селянина» – зображення чоловіка, якого художник називає українцем. Тут немає погляду на українця як на щось екзотичне (а саме такий погляд здебільшого побутував у художників-росіян), це дослідження національного характеру та психології людини.
Іван Крамський. Голова старого українського селянина. 1871
Знаковим для українців є і знаменитий портрет Тараса Шевченка, який залишив великий слід в українській культурі й тепер сприймається як хрестоматійний. Відомостей про знайомство Крамського з Шевченком немає, як немає і свідчень, що він побував на панахиді та похороні Кобзаря. Пишучи портрет на замовлення Павла Третьякова через 10 років після смерті поета, Крамський використовував фотографії та вивчав спогади. Портрет Тараса Шевченка став першим у портретній галереї, створеній Крамським на замовлення власника колекції, яка лягла в основу зібрання Третьяковської галереї. Цікаво, від деяких замовлень Третьякова Крамський відмовлявся, деякі виконував довго, а от Шевченка написав одразу, проявивши характер Кобзаря на своєму полотні.
Іван Крамський. Портрет Тараса Шевченка, 1871
Академік Володимир Мельниченко озвучує маловідому подробицю: Крамський вважав, що портрет Кобзаря має бути достойно оформлений – і замовив дуже дорогу раму, вартістю 35 карбованців.
«У цьому також учувається ментальна теплота у ставленні до Шевченка», – підкреслює науковець.
Вкрадена «Невідома»
Справжньою перлиною творчості Крамського стало полотно «Невідома». Мистецтвознавці досі ламають списи, намагаючись виявити, кого ж зрештою портретував художник. Сам автор ніколи й нікому не пояснював, хто насправді зображений на картині, навіть у його листах і щоденниках жодних згадок немає. Ймовірно, образ був збірним, а не портретним – інакше натурницю неодмінно впізнали б. Згодом зображену на картині загадкову красуню стали ототожнювати з образом Настасії Філіповни, героїні «Ідіота» Достоєвського, Анни Карєніної Толстого та асоціювали віршем Блока «Незнайомка», в результаті чого в народі поширилась хибна назва твору – «Незнайомка». Але це було потім...
Іван Крамський. Невідома. 1883
А тоді цікавості до «Невідомої» додавав флер скандальності. Занадто модно й дорого вдягнена молода красива дівчина, одна в екіпажі – на той час це означало лише одне: вона коханка або утриманка забезпеченого чоловіка. «Портрет кокотки – який жах!» – обурювалися «блюстителі доброчесності».
Павло Третьяков зазвичай охоче купував картини Крамського, але цього разу категорично відмовився. Причини не пояснив. Але чому «Невідома» зараз є частиною зібрання Третьяковки? Пояснення банальне: бо її вкрали.
«Невідома» Івана Крамського у Третьяковській галереї.
«Невідому» придбав надзвичайно багатий український цукрозаводчик і меценат Павло Харитоненко. В колекції його родини полотно зберігалося до радянських часів. А потім до нього дісталися більшовики. Більша частина мистецького зібрання Харитоненка, включно з «Невідомою» Крамського, передали до Третьяковської галереї. В Україні не залишили нічого.
У російських джерелах про Харитоненка в історії з «Невідомою» майже не згадується, де-не-де зрідка промайне його ім’я. Типове пояснення факту наявності знехтуваної Третьяковим картини в його галереї таке: художник продав картину дрібному колекціонерові (і це про одного з найбагатших людей Російської імперії!), «Невідома» довго кочувала від одного власника до іншого (насправді, вона належала одній родині), і лише 1925 року під час націоналізацій приватних колекцій опинилася у Третьяковці.
Не минуло і сто років, як історія повторилася – цього разу жертвою стало полотно Крамського «Біля каміну», вкрадене росіянами з Херсонського художнього музею разом з іншими творами мистецтва...
Викрадена росіянами картина Івана Крамського «Біля каміну». Полотно в музейному залі, 2020 р. Фото: Херсонський обласний художній музей ім. О. Шовкуненка
Картини «Невідома» та «Біля каміну» поєднує не тільки спільна доля бути викраденими росіянами. Серед версій, кого ж портретував Крамський в образі невідомої, є припущення, що то його донька Софія – та сама, яку він зобразив на вкраденій з Херсона картині «Біля каміну». Існує і небезпідставне заперечення цьому, навряд чи батько писав би власну доньку в образі петербурзької кокотки. Але багато хто знаходить схожість...
Та все це – справа дослідників та мистецтвознавців, а ми продовжуємо підкреслювати українське походження та українські аспекти творчості митців, яких Росія привласнює собі, та повертати їм українську ідентичність. Серед художників, вкрадених росіянами фізично та інформаційно – український вірменин Іван Айвазовський, щирий українець Микола Пимоненко, український «батько російського футуризму» Давид Бурлюк. І далі буде.
Лариса Жарких, Вгору