Замість вікон — отвори, крізь які видно дерева і небо. Раніше тут були класи херсонської гімназії №20. Але 12 травня 2023 року росіяни знищили більшість забудови. Втім, сьогодні навколо гімназії знову квітне зелень — як до окупації. Працівники найстарішої херсонської гімназії поділились свіжими фото закладу.Про це повідомляє видання КавунCity.
Цю гімназію закінчив уродженець Херсона, перший Міністр закордонних справ Республіки Ізраїль і другий Прем'єр-міністр Ізраїлю Моше Шарет, в гімназії зокрема навчались винахідник вакцини проти чуми та холери Володимир Хавкін, перший доктор прикладної математики Хаїм Гохман, засновник заповідника в Асканії-Новій Фрідріх Фальц-Фейн, а викладав зокрема і батько радянського ката — «залізного Фелікса» — Едмунд Дзержинський.
Навчатись тут було і лишається престижним в усі роки існування закладу. Його не зруйнували гітлерівські нацисти під час Другої світової війни (це зовсім не виправдовує інших їхніх злочинів — просто факт), але зруйнували окупаційні російські війська. Херсонський краєзнавець Олексій Паталах розповідав, що в одному з корпусів гімназії раніше була церква для гімназистів. У радянський період її переобладнали під спортивну залу.
«Коли ми у дитинстві грали тут на фізкультурі у м'яча, він, бувало, залітав на клірос (невеличкий балкончик всередині храму). Але ми були малі й не переймалися, що граємо у храмі. Паперть з високими сходами до парадного входу після «переформатування» стала входом до спортзалу. Виглядало дивно», — говорить історик.
Із першими днями окупації та обстрілів Херсона гімназія №20 приймала у своєму укритті перших постраждалих від обстрілів росіян у Антонівці. Сьогодні це переважно руїни, але руїни, які нагадують про велич херсонського навчального закладу, який продовжує працювати дистанційно і на високому рівні навчати своїх учнів.
Працівники гімназії, які поділились фото, дуже щемливо написали про свою багатостраждальну гімназію:
«Херсон… Миле до щему в серці місто для тисяч людей, які тимчасово покинули його, та думками залишилися тут: у затишних домівках чи під розлогими кронами платанів і каштанів, на привітних вуличках, у стінах рідних навчальних закладів… І багатьом захочеться, бодай краєм ока, побачити, як виглядає зараз осердя незламного міста-героя, міста-фортеці – Херсонська гімназія №20.
Так, радіти, здається , нема чому: зруйновані стіни, обпалені вогнем. Стіни, що пам’ятають колишні віки, переламні моменти історії. Стіни, що впоралися з усім, окрім підступних ударів новітньої орди. Сум і відчай наповнюють душу…
Та ось і диво: зелена квітуча оаза, така сама, якою була до повномасштабного вторгнення. Ота пригімназійна ділянка, улюблене місце відпочинку дітей і дорослих, залишилася неушкодженою і такою ж доглянутою, як і в мирні часи! Погляньмо на фігурні клумби з різнобарвними квітками, ландшафтними рослинами, гармонією яких ми захоплювалися! Ковані лавки, які немов очікують на повернення юних пустунів з їх безтурботним сміхом і гумором. Дбайливо підметені мощені доріжки, що мріють про тупіт дитячих ніжок… Тіниста зелень бузку, що немов розділяє два світи – вічну красу природи та грізну стихію ненависті, що спотворила нашу другу домівку.
Природа квітне попри все, відроджується за власними законами. Та повернеться повноцінне життя і в нашу відбудовану гімназію, вир подій у якій не припинявся ніколи, навіть у найскрутніші часи, і не дає сумувати й сьогодні.
А пишатися тобі, рідненька, є чим: найголовніше – це діти, отой неоціненний скарб, який бережемо як зіницю ока, гуртуємо навколо тебе, хоч і далека відстань між нами. І скарб отой – не прихований, а сяє на весь світ! Пригадаймо, скільки перемог здобули й у науці, і в спорті, і в мистецьких конкурсах чи акціях, як крок за кроком долучалися до волонтерства чи донатів для наших янголів-охоронців – ЗСУ!
Як стали національно свідомими, дивуючи патріотичним запалом!».
