Весняна обідня спека, пил стіною на польовій дорозі та чорний дим на горизонті. Ми рухаємось дорогами вздовж Дніпра, щоб дістатись до українських артилеристів.
«Зарились і сидять. Іноді вилізуть трохи, то ми постріляємо і [вони] назад залазять», – так про дії російських солдатів і бої на Херсонщині розповідає Євген.
Він сержант – 406-ї окремої артилерійської бригади ЗСУ. Каже, нині здебільшого б’ють по укріплених позиціях російської армії на протилежному березі Дніпра. Євген вже два роки працює на переданій США 155-мм гаубиці М777, яку самі військові ще називають «три сокири» або ж «три сімки».
«Ми катаємся всім узбережжям, тут більше по живій силі працюємо», – розповідає артилерист.
«Просто коли приходить інформація, що ворожі безпілотники поряд, ми не працюємо і переходимо в укриття, щоб не було ніяких негараздів», – каже сержант.
На війні він з березня 2022 року, починав звичайним номером обслуги. «Просто снаряди носив», як сам каже, на радянській гарматі «Гіацинт-Б». Тепер Євген командир групи і вже навчає новобранців.
Зараз у розрахунку цієї М777 двоє молодих контрактників: 24-річний Кристіан та 20-річний Олександр. Обоє підписали контракт після строкової служби, пройшли курс на радянській гаубиці Д-20, а сюди приїхали кілька днів тому – їх відправили здобувати бойовий досвід і навчатися на «сімках». Через деякий час вони повернуться у свою бригаду.
«Вчора випустили три снаряди, подивилися, як все працює, нам все показали, у хлопців гарний бойовий досвід», – каже Кристіан.
«Постійно переживав, зв’язку не було. Намагались їх вивезти, змогли тільки в середині літа [2022]», – пригадує Олександр.
Нині у рідному селищі залишається прабабуся Олександра. Квартира військового ціла, але вже понад рік без вікон. Повертатися додому не захотів – вирішив стати на захист батьківщини.
Він у ЗСУ з 2020 року і його шлях в чомусь подібний на рішення Кристіана та Олександра – контракт також підписав на строковій службі, трирічний.
Щоправда, він вже закінчився, але Артур, попри помітну втому через обстріли та польові умови життя, каже – він тут «до перемоги». Разом з побратимами брав участь у звільненні Херсону, а тепер його рідний Мелітополь на тому березі Дніпра за якихось дві сотні кілометрів.
«Стираються, зношуються. Буває якийсь щебінь, пил потрапляє, одразу не помітиш, не протреш і воно потім починає виїдати метал: все бовтається, все розсипається. Потрібно заміну робити, постійно дивитися. Техніка не радянська», – пояснює Артур.
Однак, каже, нині такі деталі навчилися робити українські токарі, тому і дефіциту їх немає. Та й полагодити гармату не проблема для самого розрахунку тут, у польових умовах.
Гаубиця M777 на Донецькому напрямку: як ЗСУ на передовій тримають оборону (фотогалерея)
Херсонський степ – не найкраще місце, щоб сховатись від безпілотників, але ми все ж знаходимо короткий проміжок «чистого неба» і виїжджаємо з позиції. Сонце поступово ховається за обрій: ще один день великої війни позаду.
Ярослав Кречко, Донбас.Реалії