Нещодавно там побувала наукова експедиція. Texty.org.ua поговорили із завідувачем кафедри ботаніки Херсонського державного університету, членом правління Української природоохоронної групи Іваном Мойсієнком. У квітні цього року він двічі відвідав територію поруч із колишнім Каховським водосховищем. Зокрема, досліджував ділянки Національного природного парку «Кам’янська Січ».
Суха осінь і волога весна
— Що зараз із вологою на території колишнього водосховища?
Нові ґрунти на дні водосховища достатньо зволожені. Навіть є озерця з водою. Я думав, що вони висохнуть, але поки що є. Навіть рибаків бачив. Йдеться, звісно, про затоки Каховського водосховища.
На самому водосховищі ніхто не ловить, бо це в зоні видимості з лівого берега. Загалом щодо води, то її було більше, потім вона трохи впала, а зараз знову її кількість зросла. Думаю, це пов’язано з дощами, які недавно пройшли вище за течією.
— Пам'ятаю, ми торік писали, що в деяких місцях на землі утворилися великі тріщини. Що зараз із ґрунтом?
Там, де було зволожено, тріщини позатягувало. Але не виключаю, що ґрунт влітку знову висихатиме й знову тріскатиметься. Річ у тім, що зверху там мул, а він має таку особливість, коли висихає, тріскатися. Мул, звісно, утворився, коли з’явилося Каховське водосховище. Корінні ґрунти, що були там до водосховища, так не тріскаються.
— Оці зміни в ландшафті після підриву греблі тривають?
От, наприклад, річка Кам’янка. Вона п’ятдесят із чимось кілометрів завдовжки, і її 65 років фактично не було, бо вона була затоплена водосховищем. Після підриву водосховища в неї була дуже потужна течія, бо всі ці вапняки навколо неї наситилися водою, до неї текло безліч струмків.
Восени струмки вже здебільшого пересохли, але водотік у річці все одно був. І навесні він лише збільшився. Тобто річка Кам’янка продовжує існувати.
— Наскільки сильним було водопілля?
На мою думку, затоплено більш як половину водосховища (див. наш проєкт). Тоді як у листопаді вода займала тільки 12% території колишнього водосховища. Минула осінь видалася дуже сухою, тому це, певно, самий мінімум рівня води, який там міг бути.
А так, думаю, рівень затоплюваності водосховища може становити 30%, 50% чи навіть 100%, якщо буде дуже-дуже вологий рік. Але історично так завжди і було. Це такий процес, що завжди рік на рік не схожий. Тому що сам водотік Дніпра міг дуже коливатися з року в рік.
— А що зараз там із рослинністю?
Станом на минулу осінь приблизно 30% водосховища становили вербові ліси, 13% — болотна рослинність, 12% — вода. Нагадую, саме на осінь припав водний мінімум на території водосховища. І 45% — це те, що ще не заросло на той час. Зараз оці 45%, які не заросли, можуть далі засіятися.
На фото від жовтня 2023 року видно нові зарості на дні Каховського водосховища, що вкривають мул, по боках поховані ґрунти, відклади мушель, вапнякові відшарування. Фото надане Іваном Мойсієнком
Водопілля проти амброзії
— Торік дуже багато говорили про небезпеку заростання дна Каховського водосховища різними інвазійними видами, тією самою амброзією. Наскільки зараз це серйозна небезпека?
Амброзію я бачив лише в селах. На самому водосховищі не спостерігав. Думаю, що водопілля, яке відбулося цього року, має оці інвазійні види (ті, які завдяки людині прийшли з інших місцевостей і шкодять екосистемі. — Ред.) вбити. Бо в нас вологолюбних інвазивних видів не так уже й багато. Переважно це рослини, які не дуже добре переносять велику кількість вологи. А в умовах водопілля вони просто вимокнуть — загинуть.
По ідеї, це має зупинити можливу їх інвазію на оцих 45% території колишнього водосховища, які станом на минулу осінь ще не заросли. Водночас це водопілля підготувало хороші умови для насівання наших водно-болотних видів рослин, тієї самої верби, наприклад. Тобто заростання нашими видами, найімовірніше, продовжиться.
— Чи можемо спрогнозувати, що вже цього року “закриються” рослинами, тією самою вербою, і ті залишки дна водосховища, які не заросли?
Звісно, заростання триватиме. Але прогнозувати зараз, як це відбуватиметься, якими саме темпами, важко. Річ у тім, що оці паростки верби, які вже вкривають 30% водосховища, ще дуже молоді. Вони хоча вже й високі, але їм ще немає й року. Їм ще рано цвісти, і відповідно вони не дадуть цього року плодів і насіння.
Засівати водосховище будуть знову ж таки оці старі верби, які ростуть на його берегах. Тобто насіння верби знову від берега летітиме на ті ділянки, які ще не зайняті рослинністю, і засіватиметься. Відповідно на сьогодні ми можемо лише теоретизувати, що буде з цими 45% водосховища. Чи далі триватиме розширення вербових лісів, чи більше заростатиме водно-болотними видами, бо насінню верби з берегів колишнього водосховища до незарослих площ буде далеко летіти.
Щось більш-менш достеменно зможемо сказати лише в другій половині літа, а то й восени. Зараз можна лише сказати, що цей рік буде трохи інший, ніж минулий, і аналогії минулого року тут не дуже працюватимуть.
Щаслива верба
— Але вербові ліси, я так розумію, і надалі там превалюватимуть?
У нашому великому нещасті був один момент, де нам таки пощастило. Йдеться про час, коли росіяни підірвали греблю. Трохи раніше чи пізніше — і ми, не виключено, мали б зовсім іншу картину на водосховищі. Я помітив, що на ділянці, де вода зійшла не одразу, а було озеро, вода в якому зникла вже в серпні чи вересні, виросла зовсім інша рослинність, ніж навколо.
Коли ми приїжджали торік, там був голий потрісканий ґрунт. Коли ми приїхали зараз, він уже був покритий рослинністю. Але не вербою, а нашим місцевим бур’яном — латуком татарським. І от це демонструє наше в лапках, звісно, “везіння”, що підрив дамби стався саме в червні. Бо якби, наприклад, ця трагедія трапилася у вересні, насіння верби вже втратило б схожість і була б зовсім інша картина. Загалом час, коли насіння верби може сходити, — це кілька тижнів. Враховуючи, що на одному дереві насіння достигає раніше, на іншому пізніше, маємо приблизно місяць-півтора на рік, коли вербою можна засівати. Потім насіння вже втрачає здатність сходити. І от ця трагедія сталася саме в той час, коли насіння верби могло сходити.
Якби це трапилося восени, не виключаю, що зараз ми мали б купу якихось бур’янів, інвазивних видів, бо якраз тоді дозріває їх насіння. І саме це зараз можна побачити на місці тих озер, які пересохли наприкінці літа чи восени. Там немає верби, там інші види домінують.
На фото від квітня 2024 року зарості верболозу на дні колишнього Каховського водосховища. Фото надане Іваном Мойсієнком
— А крім рослин як загалом життя зараз завойовує нові простори на територіях Каховського водосховища?
Там, де ми проводили наші дослідження біля Кам’янської Січі, були дуже круті береги, які досить стрімко йшли під воду Каховського водосховища на значну глибину. А наша водна рослинність сягає максимум трьох метрів. Далі вже починається гідропустеля. Тому Каховське водосховище було дуже великою і дуже пустельною водоймою.
Зараз утворилося безліч менших водойм різної глибини, як правило, до трьох метрів, і все це активно заростає рослинністю. І це ж дуже гарні місця для птахів, для нересту і нагулу риби. Тому логічно, що кількість і птахів, і риби має збільшитися.
Дрони і постійні обстріли
— Чи безпечніше стало перебувати біля водосховища?
Стало набагато гірше. У першій половині 2023 року ми їздили туди майже як на курорт. А вже коли були восени, то нас обстріляли. Описували моніторингові ділянки, зайшли в ліс. Тільки зайшли — і метрів за 200 від нас пролунало три вибухи.
Вже тоді казали, що перед обстрілом дзижчав дрон. А тепер там ці дрони висять постійно. Їх завжди чути. Тому в прилеглих до колишнього водосховища районах зараз справді небезпечно. Росіяни через безпілотники здійснюють візуальний контроль. Особисто ми заїжджаємо через поля, пересуваємося ґрунтовками.
— А як живуть ті, хто лишився на берегах колишнього водосховища, біля Дніпра?
Живуть здебільшого без електрики. Йдеться про села, що біля Дніпра. Усе необхідне їм завозять. Раніше, ще буквально місяць-два тому, завозили фурами, але через небезпеку ворожих обстрілів тепер усе це розвантажують подалі від Дніпра, а потім уже невеликими машинами розвозять.
Та й людей по селах лишилося зовсім небагато. Деякі села дуже понищені. Так, у Республіканці не залишилося жодної цілої хати, звідти майже всі виїхали. Щоправда, недавно дві родини повернулися. Але загалом ситуація погіршилася, стало небезпечніше. Нормального життя для людей там зараз немає.
Гарасим Андрій, Texty
