Що кажуть окупанти
В Telegram-каналі окупаційного губернатора Херсонської області Володимира Сальдо 18 квітня 2024 року розміщене повідомлення з нагоди 782-ї річниці битви на Чудському озері, яку радянська, а потім російська історіографія назвала Льодове побоїще.Сьогодні в Росії відзначається День військової слави на честь перемоги російських воїнів новгородського князя Олександра Невського над німецькими лицарями на Чудському озері 1242 року. 18 квітня 1242 року (782 роки тому) війська святого благовірного князя Олександра Ярославича у кровопролитній битві розбили об’єднане військо Лівонського ордена, Дерптського єпископства та чудських найманців на льоду Чудського озера. Перемога у битві поклала край домаганням німецьких лицарів на землі Русі. Нинішні історики сперечаються про масштаби та місце Льодового побоїща. Проте безперечним залишається його духовно-історичне значення: у цей день було закладено політичну основу російської нації, визначено цивілізаційну самобутність російського народу. Росіяни пішли своїм шляхом, відмінним від західноєвропейського і від східного. Перемога в Льодовому побоїщі повернула росіянам віру у себе після катастрофи монгольських навал. Надалі витончена візантійська політика російських великих князів допомогла майбутній Росії зміцнитися як на східних, так і на західних кордонах, - йдеться в цьому повідомленні.
Чому це неправда
Майже усі значні події російської історії і майже усі значні постаті в ній у різному ступені міфологізовані. Така подія як битва на Чудському озері і така постать як князь Олександр Невський міфологізовані у дуже великому ступені.І ця міфологізація дратує навіть тих російських істориків, хто приймає і поширює кремлівські погляди та концепції.
Так, ще у 2021 році заступник голови Ленінградського регіонального відділення Російського військово-історичного товариства Володимир Казаков сказав в коментарі для прокремлівського медіа РІА Новості, що Льодове побоїще 1242 року відбувалося не на льоду Чудського озера, як вважалося раніше, а на його березі. Він нагадав, що битва відбулася у квітні. Де-не-де крига вже підтанула, а де-не-де її підмила течія: в озеро впадають понад 30 річок та струмків, а витікає з нього річка Нарва.
Оскільки це була весна, болота були замерзлі, і, швидше за все, з майже стовідсотковою ймовірністю, битва відбувалася не на льоду, а на замерзлому болотному березі, яким могли пересуватися коні, - розповів Казаков.
І ми розуміємо, що битися на воді було небезпечно, і жодна людина не виведе коня на лід, розуміючи, що все може статися,
додав Казаков.
Це не грандіозна різниця у вазі, через яку крига могла б тріскатися, - пояснив Казаков.
Щодо значення битви, то вона не сприймалася сучасниками як подія великої важливості. Про це свідчить те, що Новгородський і Лаврентіївський літописи, а також такі знакові для свого часу історики, як Микола Карамзін, Сергій Соловйов та Микола Костомаров писали про цю битву коротко і без емоцій, а такі відомі історики, як Василь Ключевський та Михайло Покровський взагалі не її згадували у своїх роботах. Немає згадок про битву і в західних джерелах.
Натомість відомо, що у 1242 році Лівонський орден переживав не найкращі часи. Батько Олександра Невського, Ярослав Всеволодович, князь Новгородський, а згодом Великий князь Володимирський, у 1234 році на річці Омовже під Дерптом завдав ордену поразки, не менш важкої, ніж його син – на Чудському озері. А у 1236 році орден був розгромлений литовцями під Шауляєм і втратив близько третини лицарів на чолі з великим магістром.
Ще один міф – військо Олександра Невського захищало російську землю від експансії «католиків з Заходу». Протистояння між новгородцями і Лівонським орденом почалося задовго до битви на Чудському озері. Згаданий вище Ярослав Всеволодович, тричі – у 1223, 1228 та 1233 роках – першим виступав у походи проти ордену. Місця битв – Дерпт (Юр’єв, нині Тарту), Кокнесе (Кукейнос), Раквере (Раковор) – свідчать про те, що головним полем бою та предметом розбрату була сучасна Естонія. Лівонці та новгородці ділили чужу землю, не питаючи корінних жителів про їх ставлення до цього.
Ці події мимоволі примушують замислитися про їх схожість з подіями сучасними, бо в обох випадках росіяни намагаються «визволити», а справді – захопити, чужу землю. Скоріше за все, саме через такі неоднозначні моменти російські історики XVIII – початку XX сторіч не приділяли багато уваги цим подіям. А радянська історіографія, яка була частиною радянської пропаганди, просто підмінила історичну достовірність міфом про «визвольну війну». І саме цей міф був вкотре розтиражований Telegram-каналом Володимира Сальдо.
Але в тому потоці неправди і маніпуляцій є й трохи… правди. Авторитарний Олександр Невський, який воював проти «поганого Заходу», але у стосунках з Золотою Ордою був стовідсотковим колаборантом, може вважатися фундатором російського самодержавства та антизахідництва.
Чому це важливо
Володимир Сальдо, розміщуючи в своєму Telegram-каналі російську пропаганду, діє строго в руслі кремлівської політики. А теперішня кремлівська пропаганда, використовуючи спадок сталінської пропаганди, зробила Олександра Невського одним з символів «руського миру».До речі, у 2022 році громадянин РФ Володимир Гундяєв, який називає себе «патріарх Кирил», проголосив Олександра Невського, який є одним з святих РПЦ, «небесним покровителем сухопутних військ РФ».
У вересні 2022 року російські окупанти встановили пам’ятник Олександру Невському у тимчасово підконтрольному їм українському місті Маріуполі.
Тому не дивно, що і очільник окупаційної влади Херсонщини не обійшов своєю увагою постать Олександра Невського і пов’язану з нею «розкручену» пропагандистами подію.
Вʼячеслав Гусаков, Мост
