19 лютого 2024 року. Кринки, Херсонська область. Троє військових 810-ї окремої бригади морської піхоти Чорноморського флоту РФ рухаються перебіжками по руїнах знищеного українського села. Раптом вони зупиняються біля однієї з розвалин, дістають прапор бригади та російський триколор і записують відео про те, що “Крынки – наши”.
Після цього вони вішають триколор на металеву жердину, що стирчить з-під груди каміння і поспіхом ховаються за посіченими уламками снарядів стовбурами, які віддалено нагадують ліс.
Один приліт, другий, третій… І ось уже прапороносці стікають кров’ю після фатальної бравади на камеру. До них на підмогу відправляються ще двоє товаришів по зброї. Українські військові спостерігають за цією виставою наживо і наносять нові ураження ворогу, збільшуючи його втрати у цій безглуздій вилазці до п’яти осіб.
Як розповіли нам учасники згаданого бою, це лише маленький епізод із десятків щоденних жорстких протистоянь, які ведуться на Херсонщині. У Кринках і не тільки.
Однак чому ця подія з прапором стала цинічно-показовою для росіян? Чому про крихітне село у плавнях Дніпра доповідають самому Путіну і згадують провідні аналітичні військові центри та експерти? Якими були Кринки колись і чим прославилися?
Ми зібрали інформацію у відкритому доступі, поспілкувалися з місцевими мешканцями та іншими джерелами, щоб відповісти на ці питання.
Дитинство в Кринках
“Це вулиця Остапа Вишні довжиною в 13 кілометрів. Це сплошна теплиця, яку видно навіть із космосу. Я ще змалечку пригадую: виходиш на другий поверх у батьківській хаті, а довкола все у плівці, люди працюють, вирощують розсаду, потім огірки, помідори”, – розповідає 32-річний кринчанин Денис Крисенко.Дійсно, якщо подивитися на онлайн карту, можна побачити, що Кринки – це невелике село, що притулилося між річкою Конка і Кринка з одного боку та хвойним лісом з іншого. Цей ліс – штучний. Його насаджували, щоб утримати великий піщаний масив, який зараз входить до Національного природного парку “Олешківські піски”.
Зруйнована після підтоплення внаслідок підриву Каховської ГЕС у червні 2023 року.
Через кілька днів після початку повномасштабного вторгнення Денис планував пересаджувати маленьку розсаду в теплиці. На той момент він уже придбав собі житло у Кринках, побудував там кілька теплиць, у яких обладнав автоматизований контроль температурного режиму. Вклав у цю справу чимало коштів і зусиль.
“Мені комфортно було. Я відчував, що це моє, моя атмосфера”, – каже Денис.
Лише після страшних новин про наслідки окупації Бучі, Ірпеня та Гостомеля Денис швидко зібрав речі і поїхав з села разом із дружиною та донькою. На шляху до підконтрольної Україні території вони минали десятки блокпостів, принизливих оглядів і перевірок. Господарство лишилося на батьків та найманих працівників. Останні згодом стали колаборантами.
“Це мій будинок, мій двір. А це мій берег, де вони десантувалися”
Про присутність українських військових на лівому березі Херсонської області говорили ще влітку минулого року. В мережі була інформація про операцію із висадкою десанту в Козачих Лагерях, що поряд із Кринками. Тоді бійцям ССО та ТрО вдалося взяти в полон більше десяти окупантів, включно з комбатом 1822 батальйону майором Томовим.ҐРУНТ писав про цей напрямок у серпні. Тоді нам вдалося поспілкуватися з учасниками різних операцій на Дніпрі.
В медіа з’являлися матеріали і про те, що підрозділи ЗСУ присутні в районі Антонівського мосту неподалік Олешок та в інших локаціях уздовж лівого берега.
Фото – Іван Антипенко.
“Сили оборони України провели серію успішних дій на лівому березі річки Дніпро на Херсонському напрямку. Завдяки мужності та професійності українським морським піхотинцям, у взаємодії з іншими підрозділами Сил оборони, вдалося закріпитися на декількох плацдармах”, – йдеться у повідомленні Командування морської піхоти.
Денис Крисенко увесь цей час слідкував за подіями довкола рідних країв у соцмережах. Ще наприкінці жовтня у групу, де спілкуються його односельці, скинули відео, як український військовий біжить по Кринках. Він оминає груди каміння і роздягнуті каркаси теплиць, спускається у підвал зруйнованого будинку.
“Я дивлюся: це мій будинок, мій двір. А це мій берег, де вони десантувалися. Там тарзанка була. Оце він забігає під бетонні плити – це мій гараж. Все в руїнах”, – Денис коментує мені те саме відео, показуючи його на телефоні.
Ми вкотре переглядаємо це відео з Денисом. Він намагається вгадати в розтрощених силуетах будівель свої рідні Кринки і де саме це відбувалося. “Схоже на центр, десь біля відділення пошти”, – резюмує хлопець. Йому важко усвідомити, навіщо росіяни все це з нами зробили.
Солдатам – цинк. Комбригу – генеральські погони
Причини абсурдного героїзму російських солдатів проявилися уже наступного дня після “подвигу”. 20 лютого міністр оборони РФ Шойгу доповідає Путіну: “Крынки зачищены. Мы встали фактически по всему побережью реки Крынки и Конки. На сегодняшний день там не только наблюдательные пункты – там стоят войска. Очень достойно себя проявили десантники и 810-я бригада морской пехоты”.
Після доповіді Путіну в мережі з’являється інформація про присвоєння командиру 810-ї бригади морської піхоти ЧФ РФ Олегу Власову звання генерала за “звільнення Кринок”. У жовтні Власов отримав звання “Герой Росії”.
“Така ціна російської пропаганди, ціна доповіді для Путіна. Особовий склад просто серед білого дня відправили встановити прапор, записати відео, щоб було ефектно і щоб хтось отримав чергове звання і показати, що у них все під контролем. Насправді, це не так, а жоден із тих солдатів не вижив”, – коментують у підрозділі “Бузький Гард”, які опублікували результати своєї роботи.
“Каждый день триста”
В оперативному командуванні “Південь” також спростували заяву про знищення українського плацдарму на лівому березі Дніпра. 28 лютого начальниця Об’єднаного координаційного пресцентру Сил оборони півдня України заявила, що українські військові утримують позиції у Кринках, попри те, що ворог не припиняє атакувати.Водночас, російські медіа продовжують переможну риторику щодо цього напрямку. Так, 29 лютого РИА Новости, з посиланням на Володимира Сальдо повідомили, що “Крынки и территория вокруг них полностью зачищены” і ситуація нібито повністю під контролем окупаційних військ.
Але українські морпіхи показали ще один із недавніх епізодів, який розвінчує тези Сальдо. На оприлюдненому відео помітно, як двоє бійців 38 бригади морської піхоти ЗСУ у ближньому бою відганяють групу противника від своїх позицій у Кринках. Точно оцінити стан росіян після цього бою важко. Проте з чотирьох осіб, які йшли на штурм, назад повернувся тільки один.
А це вже морпіхи з 35 бригади ЗСУ взяли російських вояк у полон і передають вітання міністру Шойгу з тих самих Кринків.
86 КАБів за добу
Тут варто сказати, що утримання невеликого плацдарму на лівобережжі Херсонщини та загалом війна на річці потребують значних зусиль і ресурсів від українських військ. Морпіхи, бійці ТрО, спецпризначенці та інші формування Сил оборони ведуть важкі бої і також несуть втрати.Це не легка прогулянка плавнями, а надзвичайно небезпечна ділянка, над якою ворог так само спостерігає з неба і застосовує усі наявні в нього сили і засоби: авіацію, артилерію, важку техніку, безпілотники.
Бували періоди, коли по Кринках та сусідніх позиціях ЗСУ на Херсонщині прилітали десятки (86) російських керованих авіабомб (КАБ) і ракет за добу. Це підтверджують як наші співрозмовники, які воюють на цій ділянці фронту, так і офіційні повідомлення.
Ситуація дещо змінилася після дошкульного і несподіваного для противника збиття одразу трьох російських винищувачів-бомбардувальників Су-34 на південному напрямку 22 грудня минулого року. Відтоді ворожа авіація поводить себе не так вільно, хоча й не припиняє завдавати нових ударів по населених пунктах Херсонщини. Самі ж Кринки – знищені. Земля всіяна вирвами від розривів, на горизонті не видно жодної цілої будівлі.
“Гради, ТОСи, міномети, ствольна артилерія, СПГ, АГС, танки приїжджали колонами… Додайте постійні штурми ворожої піхоти, відсутність добре облаштованих позицій та укриттів, холод, мокрий одяг… і ви все одно навряд чи уявите, які надлюдські сили і самопожертви необхідні для того, щоб там триматися”, – ділиться бойовий медик однієї з бригад морської піхоти, який допомагає пораненим із лівого берега.
“Баланс виснаження на українську користь”
Старший аналітик фонду “Повернись живим”, відповідаючи на питання про перспективи цього напрямку в інтерв’ю Мілітарному заявив, що підрив греблі Каховської ГЕС ускладнив виконання ряду завдань на півдні.
Фото: NAVKA
Тому, за словами аналітика, була вибрана тактика утримання цих плацдармів, змушування росіян підводити свої резерви і знищувати їх там.
Точну кількість втрати противника з початку операції на лівобережжі Херсонщини порахувати складно. Ще в листопаді 2023 року в Командуванні морської піхоти повідомляли, що з початку цієї операції ворог втратив 1216 вбитими та 2217 осіб пораненими серед особового складу, 24 танки, 89 артилерійських систем та мінометів, 135 одиниць автомобільної техніки, 48 одиниць бойових броньованих машин.
За даними тільки однієї ротно-тактичної групи “Птахи Мадяра”, протягом 5 місяців їхньої роботи в околицях Кринків уражено 1006 одиниць ворожої техніки, 347 із них – знищено. Крім того, бійці виявили 3260 fpv-дронів, з яких знешкодили 2512 одиниць.
Джерело зображення: t.me/robert_magyar
“Техніки хробак ще має тьма, але береже, – окопується піхотою у зачарованому Кринківському лісі”, – пише “Мадяр”.
Важливо зазначити, що проти українських бригад на цьому напрямку діють в рази більші сили противника. Окрім 810-ї бригади ЧФ РФ, тут у різний час і в різній кількості працювали 126-та окрема бригада берегової оборони, 127-ма окрема розвідувальна бригада, 83-тя окрема десантно-штурмова бригада, 17-й танковий полк, 10-та окрема бригада спеціального призначення, 61-ша окрема бригада морської піхоти, 205-та окрема мотострілецька бригада, ПВК “Конвой” та інші. А ще тут є численні підрозділи “Шторм-Z”, сформовані з ув’язнених та приданих до різних військових формувань окупаційних військ для підсилення піхоти.
Будь який тактичний чи ситуативний успіх ЗСУ на лівобережжі дуже нервово сприймається російськими воєначальниками та пропагандистами. “Це не вкладається у їхній наратив, що все під контролем, втрат немає. Кожна територія, яку ми звільняємо після так званого референдуму, кожна успішна операція дошкульна для них”, – кажуть у зведеному підрозділі “Бузький Гард”.
“Я хочу додому, я хочу в Кринки”
Невдовзі після того самого “референдуму” у 2022 році до рідної сестри Дениса Крисенка прийшли з обшуком. Племіннику росіяни погрожували автоматом, а чоловіка сестри, Миколу, забирають на підвал в Олешки. Там його сильно б’ють і катують до такого стану, що він не може ходити.Старший Крисенко вирішує їхати до Олешок, домовлятися, щоб відпустили зятя. У райвідділку окупаційної поліції до нього підходить хлопець і питає, чи він часом не батько Дениса Крисенка. Виявляється, що це Валік – однокласник Дениса, який працював в Національній поліції України, але після окупації пішов служити росіянам. Валік пропонує випустити Миколу за 1 тисячу доларів.
Після полону Миколу лікують кілька місяців і зрештою ставлять на ноги. Якось до нього приходить той самий Валік і каже, що йому треба їхати з села, бо за ним знову прийдуть. Не довго думаючи, Микола з родиною їдуть до Польщі через Крим, Росію і країни Балтії. Там він влаштовується на роботу з хорошим доходом.
“Але він пам’ятає все, що відбувалося у підвалі: як його питали, як перебили ноги, як у нього проводили обшук і наставляли на сина автомат. Ми спілкуємось і він постійно мені каже: «Я хочу додому, я хочу в Кринки, я хочу в Україну», – згадує Денис.
Зрештою, Микола вирішує повернутися і йде до війська. Після навчання його розподіляють в одну з бригад морської піхоти, де він займається перевезенням особового складу.
“Він брав участь у кількох операціях, витягав хлопців з того берега. Якось йому сказали забрати чотирьох людей з Кринків, біля моста де він жив. Уявляєш? Біля моста, де ми провели все дитинство, де Коля ловив раки, де ми гуляли в лова і стрибали в річку. Він дістався туди вночі і ледве всіх помістив у маленький човен”, – з гордістю розповідає Денис про свояка.
З наступного виїзду Микола не повернувся. У військовій частині він має статус зниклого безвісти. За непідтвердженими даними, в його човен влучив ворожий fpv-дрон, після чого група отримала поранення. Евакуювати Колю не встигли. Пізніше на тому місці знайшли тільки його куртку.
Денисові непросто прийняти все, що трапилося з його родиною протягом цих двох років війни. Загиблі рідні і знайомі, зруйнований дім і ціле село.
“Все це тільки в нашій пам’яті лишилося, щоб ми могли отак сісти, обговорити, пригадати гарні часи. Ми розуміємо, що навіть якщо повернемося в Кринки, то нічого там не впізнаємо, – каже Денис, гортаючи старі фото на телефоні. – Навіть на теплому асфальті не посидиш, як колись улітку, бо і його вже немає. Ми вклали туди своє життя, а вони його в нас забрали”.
Іван Антипенко, ГРУНТ