“Кібер Спротив” отримав доступ до великого масиву даних про каральну систему «ЛНР». Дізналися про в’язнів «іноземців», злочини російських військових та імена колаборантів.- Коротко, про що ви дізнаєтеся з цього матеріалу:
- Скільки громадян окупанти офіційно утримують у в’язницях на Луганщині;
- За які злочини судять російських військових та колаборантів, приховуючи це;
- Як відбулося об’єднання тюремної системи «ЛНР» і росії, а українців викрадають в рф;
- Як окупанти намагаються отримати інформацію про військовополонених від їхніх родичів. Чому надання такої інформації не допоможе, а зашкодить;
Дані, про які йтиметься, активісти “Кібер Спротиву” отримали з надійного джерела на окупованих територіях. Перший архів датовано лютим 2023-го. Поліція Ростовської області звертається до місцевих тюремників, аби ті надали інформацію «про іноземних громадян, які відбувають покарання у в’язницях на Луганщині».
Відповідь готують за підписом Олексія Череповського — багатолітнього керівника так званої пенітенціарної системи «ЛНР». З неї слідує, що на Луганщині утримують понад 2 тисячі іноземних громадян (точна цифра: 2101).
«Іноземці» в абсолютній своїй масі — це громадяни України, які народилися та все життя мешкають на Луганщині. Хоча серед ув’язнених є громадяни Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Молдови, Таджикистану, росії, особи без громадянства та навіть один власник паспорта Латвії.
Понад те, так звані іноземці становлять понад 50% від числа тих утримуваних на ТОТ Луганщини, кого окупанти визнають засудженими. Згідно з іншим документом, який також отримав “Кібер Спротив”, загальне наповнення колоній та ізоляторів тимчасово окупованих територій Луганщини станом на травень 2023-го складає 3756 осіб.
Про «іноземців» є багато інформації, крім кількості. Наприклад, стосовно наповнюваності конкретних виправних закладів та їхньої специфіки. Зокрема, в Алчевській колонії половина утримуваних хвора на туберкульоз, у Селезнівській утримують жінок, а Краснолуцька — вважається «зоною для політичних».Останнє стосується передусім зведення рахунків між різними групами окупантів. Понад три десятки людей з утримуваних у Краснолуцький колонії засуджені за статтею 335 (державна зрада) або 336 (шпигунство) так званого кримінального кодексу «ЛНР».
Більшість таких засуджених — колишні члени бандформувань «ЛНР» або чиновники окупаційної адміністрації, які втрапили у немилість після чергового перерозподілу впливу у невизнаній республіці. Хвилі зачисток там відбувалися неодноразово.
Одна із таких показових історій стосується уже згаданого єдиного громадянина Латвії серед утримуваних Валєнтіна Вєсєлова. Колишній журналіст і найманець, який воював під проводом Алєксандра Бєднова (близького соратника екс-глави «ЛНР» Ігоря Плотницького), швидко став «латвійським шпигуном» після зміни верхівки у 2017 році. Тепер Вєсєловс (офіційне прізвище за паспортом) відбуває покарання в колонії у Боково-Хрустальному (розташування Краснолуцької колонії).
У жіночій колонії в Селезнівці тримають колишню «радницю заступника керівника ради міністрів лнр» Діану Салуквадзе. Також у Боково-Хрустальному утримують Сергія Кондрашева [c1] , чиє ім’я, прізвище та по-батькові повністю співпадають з даними екс-очільника «Лугмедфарм» — установи, яка монополізувала ринок ліків в окупованій області. Про те, що Кондрашев засуджений, місцеві пропагандисти взагалі не повідомляли. Про це є тільки свідчення в соцмережах. Кондрашева, окрім «держзради» звинуватили ще й у «перевищенні посадових повноважень».
Перелік «засуджених судами ЛНР» — лише верхівка айсбергу. Значна частина утримуваних — це ті, стосовно кого немає навіть фейкових вироків. Зокрема, військовополонені або люди, яких банально викрадають з територій, які росія окупувала після початку повномасштабного вторгнення. Кількість таких людей може навіть перевищувати кількість «засуджених».
Транзит між Луганщиною і Ростовщиною: українські полонені та російські злочинці
Людей з України незаконно вивозять і судять у Ростовській області рф. Один із прикладів таких дій також отримали активісти “Кібер Спротиву”. Через чутливість персональних даних, ми не будемо публікувати особисту інформацію.
Тим не менш, маємо у розпорядженні документи які підтверджують незаконне етапування українців з Луганська до Ростова-на-Дону. Вони дають уявлення про механізм незаконного затримання, а потім вивезення людей на територію росії.
Водночас активістам “Кібер Спротиву” вдалося встановити, що Новочеркаський гарнізонний військовий суд — постійне місце етапування російських воєнних злочинців, які коять злочини проти місцевого населення Луганщини.
У розпорядженні активістів опинилися 13 постанов на цю тему, які винесли тільки у другому кварталі 2023-го. Типові статті обвинувачення: вбивства, крадіжки, розбої, грабежі, вимагання. Є також обвинувачення у дезертирстві та самовільному залишенні військової частини. Усі ці документи ми також публікуємо.
Також “Кібер Спротиву” вдалося встановити принаймні три місця перебування українських військовополонених на Луганщині — це колишні Суходільська та Свердловська колонії №36 і №38, а також уже згадуваний Луганський слідчий ізолятор. З цих місць полонених також вивозять на так звані суди у Луганську, Новочеркаську або Ростові-на-Дону. З міркувань безпеки ми поки не публікуємо всі наявні документи.Хто відповідає за злочини
Після так званого приєднання окупованих територій до росії місцеву адміністрацію почали приводити до загальних стандартів рф. Це стосувалося і каральних органів. Процес створив величезну кількість документів, які дають змогу встановити імена працівників так званої пенітенціарної системи. Це допоможе привести їх до відповідальності за злочини і проти цивільного населення, і проти військовополонених.
Більшість отриманих даних “Кібер Спротив” передав органам правопорядку та до бази «Миротворець». Зараз лише кілька прикладів.
Про Олексія Череповського, який роками завідує тюремною системою в «ЛНР», та продовжує це робити зараз вже під російським прапором, було достатньо інформації й раніше. На час «реформи» Череповський відійшов від офіційного виконання обов’язків, але зберігав повний контроль над відомством. Він знову став офіційним головою вже «УФСИН России по ЛНР» у червні 2023-го, після завершення уніфікації. Але «реформа» дала змогу виявити багатьох відповідальних за процеси на рівні середньої ланки. Ось, до прикладу, Вадим Луговской — людина, яка намагається триматися в тіні, але є відповідальною за всі нотаріальні процеси у відомстві.
А от Дмитро Герасимов — колаборант і клерк середньої ланки, який погодився стати «зіц-головою» так званої ліквідаційної комісії «УИН МВД ЛНР» (назва тюремної системи «ЛНР» до формального об’єднання з російською). Вочевидь, Герасимову обіцяли жодних проблем і непоганий заробіток за формальну участь у процесі, але йому не уникнути відповідальності за злочини та колабораціонізм. Керівниця архівного відділу Тетяна Кринична точно допоможе слідству з документацією про злочини окупантів і колаборантів.
І ще одна деталь, яка прямо не стосується російських злочинів, але дає уявлення про взаємини між московською верхівкою та «елітою» колаборантів. В органах влади у москві цураються офіційного спілкування з окупаційними адміністраціями. Свідченням цьому є лист з центрального управління федеральної служби виконання покарань росії на адресу керівників регіональних структур у Ростовській області та в окупованому Криму.
По формі це нудна бюрократична писанина про додаткові кошти для премій працівникам установи на окупованих територіях України «за сумлінне виконання посадових обов’язків» і тому подібне. Але заступник директора ФСИН, генерал-лейтенант Алєксандр Хабаров не бажає напряму спілкуватися з підлеглими на окупованих територіях Донеччини, Луганщини, Херсонщини та Запорізької області.
Натомість наказує керівникам відомства у Ростовській області та в Криму вже самим переказати чудову новину далі по ланцюжку. У майбутньому Хабарову навряд чи допоможе ця спроба відсторонитися, адже він забув, що Крим так само окуповано. Лист датовано 5 квітня 2023 року. На той момент минуло майже півроку від «урочистого приєднання» окупованих територій до росії, яке закріпили «референдумами» та «конституційними законами». Але у кремлівській системі, вочевидь, мало вірять у силу російської конституції. А колаборантів за рівних не визнають.
Чудове підтвердження тому, що росіяни зливатимуть зрадників у першу чергу, щойно настане слушний момент. «Соотєчєствєннікі» і території в Україні їм потрібні виключно для торгівлі. Такі як генерал Хабаров, загалом московська бюрократія усвідомили це одними з перших. Іронічно також, що свого часу саме росіяни вигадали політтехнологію про «три сорти українців», де російськомовні нібито є найнижчою кастою. У реальності ж «сортування» практикують саме в росії.Виманювання даних про полонених
Також “Кібер Спротив” виявив, що окупанти намагаються збирати дані про українців у полоні та їхніх родичів і мають певні успіхи у цьому. Суть технології проста: родичів полонених або зниклих безвісти українців закликають надсилати «звернення» до окупаційних адміністрацій з проханням підтвердити чи спростувати перебування певної особи в каральних закладах. Зокрема, такі звернення надсилають і до «УФСИН России по ЛНР». Деякі родичі надають окупантам скан-копії паспортів (власних і бійців), свідоцтв про народження і шлюби, дані про місця проходження служби бійцями, номера військових частин тощо. Є кілька аргументів, чому цього ніколи не слід робити.
По-перше, і це найпростіше: такі звернення не допомагають знайти рідних у полоні. Окупанти ведуть окрему звітність стосовно полонених і їхніх місць перебування. Доказом цьому є дані про «іноземців» у каральних закладах «ЛНР», які наведено в цьому матеріалі. У переліку немає жодного військовополоненого і навіть полонених, «засуджених» окупантами. Тому такі дані точно не надаватимуть на прохання простих українців.
По-друге, подібні звернення можуть суттєво ускладнити життя полоненого. Справа в тому, що деякі військові у полоні приховують дані про свою особу і місце служби. Особливо, якщо потрапили у полон без документів. Це полегшує бійцям життя і може пришвидшити звільнення. Окупанти по-різному ставляться до військових з різних підрозділів Сил оборони. За одних можуть вимагати набагато більше за інших. Якщо ж ідеться про відомі у медіа підрозділи, то окупанти можуть використати полонених з пропагандистською метою, ініціювавши судові процеси проти них. Це ще більше відтермінує звільнення. Тому надані окупантам документи і дані про військового можуть зруйнувати його легенду і продовжити полон на невизначений термін.
Окупанти також можуть катувати бійця, аби отримати ще більше інформації.
По-третє, надані окупантам дані можуть негативно позначитися на побратимах полоненого, які продовжують битися у складі Сил оборони. Дізнавшись про місце проходження служби полоненого, окупанти використають цю інформацію, щоб дізнатися ще більше: зокрема, нинішнє місцеперебування частини, її персональний склад тощо.
Силам оборони і “Кібер Спротиву” відомо, де утримують українських полонених та заручників, і хто відповідає за їхнє утримання. Для звільнення з українців полону докладають максимум зусиль відповідальні українські органи. Більше за них ніхто не зробить.
ЦНС
