На Придніпровському напрямку, очевидно, командування противника проводить перегрупування своїх сил й засобів в тактичній зоні через необхідність виправити вади бойового управління та взаємодії між складовими частинами своєї тактичної групи, яка діє проти українського плацдарму в районі с.Кринки. Адже, через неузгодженість в цих питаннях, у противника продовжують мати місце випадки “дружнього вогню”, несвоєчасного висування підрозділів на вихідні рубежі, вихід їх у зони гарантованого ураження передовими підрозділами ЗСУ і т.п.Зокрема, в ході спроб підсилити підрозділи 26-го мотострілецького полку (мсп) 70-ї мотострілецької дивізії (мсд), які діють південно-західніше цього н.п., штурмовими групами зі складу 337-го десантно-штурмового полку (дшп) 104-ї десантно-штурмової дивізії (дшд), останні були обстріляні підрозділами 26-го мсп зі стрілецької зброї та мінометів й були вимушені відійти у район західніше с.Кринки, через реальну загрозу понести відчутні втрати в особовому складі.
Про проведення певного перегрупування сил й засобів противника на цій ділянці також свідчить й переміщення ряду підрозділів 144-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр) зі складу 40-го армійського корпусу (АК) з під Кринок в район селищ Піщанівка та Підстепне.
Очевидно, що сенсом цих дій є концентрація бойового управління в руках єдиної командної інстанції. Ймовірно, такою в районі с.Кринки є штаб 104-ї дшд, зі складу якої, тут діють підрозділи, принаймні, двох її полків (328-го та 337-го дшп).
Скоріш за все, у оперативному підпорядкуванні командуванню цієї дивізії також знаходяться:
– до батальйону 810-ї окремої бригади морської піхоти (обр МП) – або один з ії батальйонів морської піхоти, або її десантно-штурмовий батальйон (дшб).
– до 2-х мотострілецьких батальйонів (мсб) 26-го мсп 70-ї мсд
– придані, в якості підсилення, вогневі підрозділи артилерії 70-ї мсд та загалом, 18-ї загальновійськової армії (ЗВА).
З формальної точки зору, зазначених сил противника цілком достатньо, щоб ліквідувати український плацдарм в районі с.Кринки, але цього до сих пір не відбулося. Причому, у цьому сенсі, варто зазначити, що наприкінці минулого року, противник здійснив зразу декілька спроб “вирішити це питання”, досить активно атакуючи плацдарм. Але, зазнавши відчутних втрат, був вимушений після кількох тижнів майже безперервних атак знизити рівень їх інтенсивності, в окремі дні – до нуля.
У зв’язку із реальною загрозою завдавання ЗСУ повітряно-ракетних ударів по об’єктам російської військової інфраструктури на території окупованого півострова Крим, включаючи сили та засоби чорноморського флоту, командування противника організувало цілодобове (в тому числі, у нічний час доби) бойове чергування літаків дальнього радіолокаційного виявлення (ДРЛВ) типу А-50 та А-50У у повітряному просторі над акваторією Азовського та Чорного морів.
Протягом доби, противник залучає до виконання цього завдання 3-4-и літака цього типу (переважно, саме А-50У) з авіабаз (АБ) – Анапа, Крымск, Ахтубинск, Таганрог.
На даний час, противник має у складі авіаційної групи бойового застосування літаків ДРЛВ 610-го Центру бойового застосування та перенавчання льотного складу військово-транспортної авіації 4-го Державного центру підготовки авіаційного персоналу та військових випробувань:
– до 13 одиниць літаків ДРЛВ типу А-50
– до 6 одиниць літаків ДРЛВ типу А-50У
За повідомленнями самих росіян, разом із тими, що перебувають на довготривалому зберіганні, загальна кількість літаків ДРЛВ типу А-50 та А-50У, яка є у їх розпорядженні, нібито, складає – 22 одиниці (ймовірно, завищено, враховуючи виведений з ладу 26.02.2023-го р. на АБ Мачулищи 1 А-50У та певну кількість небоєготових з технічних причин).
Для несення бойового чергування переважно залучаються літаки ДРЛВ саме А-50У, так як мають у порівнянні із А-50 більш ширші бойові спроможності, в першу чергу, у сфері раннього (віддаленого) виявлення малорозмірних та швидкісних повітряних цілей, що скорочує час бойової реакції засобів ППО противника, які прикривають його сили й засоби на території окупованого півострова.
Загалом, за певними даними у складі повітряного компонента російського угрупування військ (УВ), яке веде бойові дії на теренах України, його командування використовує до 9-и літаків ДРЛВ (до 6-и А-50У + 2-3 А-50).
У складі угрупувань військ (УВ) противника “Запорожье” та “Восток” (Південна операційна зона) розгорнуті наступні сили й засоби протиповітряної оборони (ППО) сухопутних військ (СВ) ЗС рф дивізійного, армійського, окружного підпорядкування.
– 38-а зенітна ракетна бригада (зрбр) Східного воєнного округу (СхВО)
– 8-а зрбр 5-ї загальновійськової армії (ЗВА)
– 71-а зрбр 35-ї ЗВА
– 67-а зрбр 58-ї ЗВА
– 140-а зрбр 29-ї ЗВА
– 35-а зрбр 36-ї ЗВА
– 1171-й зенітний ракетний полк (зрп) 127-ї мотострілецької дивізії (мсд)
19-а та 42-а мсд 58-ї ЗВА мають у своєму складі окремі зенітні ракетні дивізіони (зрдн) замість зрп.
Окрім 35-ї зрбр та 38-ї зрбр, решта зрбр та зрп озброєнні зенітним ракетним комплексом (ЗРК) Бук-М1, 35-а зрбр має на озброєнні ЗРК Бук-М3, а 38-а зрбр ЗРК С-300В.
Оцінюючи угрупування ППО СВ противника рівня дивізія-армія-округ, варто пам’ятати, що всі ці зрбр та зрп діють у складі відповідних угрупувань далеко не повним своїм штатом. Переважно, це зведені вогневі зрдн (або група зрдн – до 2-х-3-х зрдн) із приданими засобами радіолокаційного виявлення та бойового управління бригадно-полкового рівня.
Мотострілецькі, танкові, десантно-штурмові полки та бригади мають свої, власні штатні засоби ППО. Зазвичай, це зенітний ракетно-артилерійський дивізіон\зрадн (може зустрічатися й батарея\зрабатр).
“Інструментарій”, також може бути найрізноманітнішим – від старих зенітних самохідних установок (ЗСУ) типа Шилка-23-4, зенітних ракетних комплексів типу “Стрела-10М” до ЗРК типу ТОР-М1\М2 чи Тунгуска-М\М1\М2, ЗРАК Панцирь-С1, переносних зенітних ракетних комплексів (ПЗРК), зенітних установок типу ЗУ-23-2 і т.д.
Загалом, зосереджене та розгорнуте противником угрупування войскової ППО у Південній операційній зоні, у взаємодії із засобами радіолокаційної та радіотехнічної розвідки, радіоелектронної боротьби, розгорнутими на цьому ж оперативному напрямку, дозволяє йому, на даний момент, прикрити (звісно, до певної міри) основні райони зосередження його з’єднань та об’єднань, тилові та базові райони військ, КП(ПУ), важливі об’єкти войскового тилу та транспортної інфраструктури.
Однак, не дивлячись на це, противник продовжує, часом, “пропускати” на цьому напрямку, іноді, достатньо чутливі для себе, “прильоти”. В тому числі, у зоні відповідальності своєї войскової ППО. Перераховувати не буду, але, сподіваюсь всі пам’ятають такі випадки – від Чонгарського мосту, до останньої “великої бавовни” на вертолітному летовищі в районі Бердянська.
На даний момент, різко та суттєво наростити свої угрупування військової ППО (тобто, різко підвищити його бойові спроможності) на цьому напрямку противник немає можливості. По одній простій причині – теоретично, це можливо було би зробити за рахунок засобів ППО зі складу частин та з’єднань зенітних ракетних та радіотехнічних військ ППО зі складу армій ВПС та ППО ВКС рф, і такі спроби противник робив, протягом першого року широкомасштабного вторгнення.
Але, на даний час, це означало би суттєве зменшення бойових можливостей російської ППО на оперативно-стратегічному рівні. Крим з його розлагодженою військовою інфраструктурою (де, куди не ткни, обов’язково влучиш в якісь військовий об’єкт), важливі логістичні вузли та об’єкти, починаючи з Керченського мостового переходу, закінчуючи вузловими залізничними станціями на південно-західному напрямку, паливними терміналами, портами, пунктами базування (ПБ) флоту, авіабазами (АБ), підприємствами впк і т.д. Це все противнику зараз доводиться прикривати засобами ППО, причому на достатньо значних по протяжності відтинках території й достатньо щільно.
З розширенням номенклатури далекобійних та високоточних засобів ураження на озброєнні ЗСУ, ця ситуація для противника лише посилиться. А це рано чи пізно станеться, це вже очевидно, навіть, найбільш упоротим пропагандонам на росії.
Противник й так, навіть зараз, коли має більш-менш значний потенціал у ППО, не завжди справляється із прикриттям своїх “глубоко тыловых” об’єктів. А коли у ЗСУ з’являться більш далекобійні, більш влучні та й ще у більш значній кількості засоби ураження, ситуація може набути, взагалі достатньо цікавих обрисів.
Тому, нинішній військовій ППО противника в найближчий перспективі доведеться обходитись лише тим, що вона має на даний момент, або може отримати від свого впк (а це, явно небагато, бо навіть в “кращі часи”, це був один бригадний\полковий комплект на рік-два та пара ппо-шних дивізіонів для мотострілецьких\танкових бригад й полків).
І це ще в Україні не налагодили масованого серійного випуску “далекобійних” чи більш-менш великих ударних та розвідувальних БПЛА (про те, що до них можуть дати наші союзники, я взагалі промовчу).
Координатор групи ІС Костянтин Машовець
ІС