Мікрорайон Острів або Корабел, що у Херсоні, — серед тих, що найбільше постраждали від підриву росіянами Каховської ГЕС. Через кілька місяців після затоплення тут знову є люди. Численні ґанки всипані, здається, тоннами піску. Поміж будинками на вулицях проростає дика зелень. Всередині осель — пліснява. Кореспондент “Рубрики” побував на Острові, щоб дізнатися про життя місцевих.У чому проблема?
Будинок Олени та Дмитра постраждав двічі — вперше від обстрілу 31-го грудня, вдруге — вже від води. Попри окупацію, а згодом приліт міни просто на подвір'я, подружжя залишалось вдома. Великий двоповерховий будинок, що будувався "для дітей" і власний магазинчик одразу біля нього — тут літня пара мала відчуття дому. Та коли почала підходити вода з ГЕС, стало очевидно, що треба виїжджати. Затопило весь перший поверх помешкання.
Пані Олена водить нас своїм двором і розповідає про нещастя, які принесла в її дім росія:
"31-го грудня, коли ми готувалися скромно зустріти 2023-ий рік, нам прилетіла міна в палісадник. Я стою, нарізаю славнозвісний салат олів'є і сюди прилітає міна. Одразу вікон як і не було. Сайдинг з будівлі злетів повністю, все поплавилося. Осколки полетіли, загорілася альтанка".
"Перший поверх будинку затоплений повністю. Речей тут зараз нема, ми все вже вивезли. І тепер сюди треба купувати з нуля фактично все. Мені в голові не вкладається, як ми будемо його ремонтувати. Бо будинку вже 45 років, а тут, на Острові, є ще й підземні води, вони нікуди не діваються, фундамент цю воду натягує", — пояснює Олена.
Яке рішення?
З родинами на кшталт подружжя Олени й Дмитра на Острові працює центр "Я вдома" громадської організації "Елеос Херсон". Тут люди отримують комплексний пакет послуг — гуманітарну допомогу, психологічну підтримку, юридичні консультації тощо. Коли розмовляємо з координатором центру Станіславом Коваленком, чоловік пояснює — Україна отримує багато гуманітарної допомоги, та їжа й одяг не є основною проблемою людей, що пройшли окупацію, втрату дому та десятки інших нещасть.
"Багато донорів вважають, що всі потреби людей можна закрити, видавши їм по банці тушкованки. Але що людині з нею робити? Йти у свій розбитий дім без світла й води, сідати і плакати? Інша справа, коли люди отримують комплексну допомогу. Так працює центр «Я вдома» — в одному місці ти можеш отримати і гуманітарну допомогу, і психологічну, і консультації соціальних працівників чи юристів", — пояснює Станіслав Коваленко.
Він каже — фактично з моменту деокупації, тобто з листопада 2022-го, через постійні обстріли мешканці Острова лишилися без електрики. Без світла люди тут пережили вже всі пори року. Поступово електрику повертаються в окремі будинки, проте загальна ситуація досі сумна. Та якщо фізично люди вже пристосувалися, то зробити це морально в рази важче.
"На першому етапі треба закривати базові потреби. Людина не буде думати про свій емоційний стан, коли їй немає чого їсти та ніде спати. Але коли ці потреби закриті, що й робить більшість фондів, людина починає думати, що робити далі, чому все це з нею сталося тощо. Психологічний стан стає нестабільним. Наприклад, зараз люди бояться ще однією зими без світла, бо опалення у більшості не буде. Тому зараз наш центр дуже їм потрібен", — каже Станіслав.
Дійсно, поки розмовляємо зі Станіславом, мусимо весь час перериватися — до центру весь час приходять люди. Центр "Я вдома" працює з початку липня. Лише за перший місяць тут надали індивідуальні консультації з соціальних, юридичних та психологічних питань 62 людям. З них 18 — неповнолітні.
Сама робота центру стала можливою завдяки фінансуванню ЄС та японських партнерів. Загалом центр надає такі послуги:
– індивідуальні консультації щодо відновлення документів;
– інформацію щодо можливості відновлення житла чи отримання компенсації, якщо житло зруйноване;
– перенаправлення в необхідні заклади та установи (центр зайнятості, заклади охорони здоров'я тощо);
– допомогу в евакуації;
– гуманітарну допомогу.
Запустити фізичний центр допомоги вдалося завдяки кільком грантам. Один з них надав Міжнародний фонд "Відродження" у співпраці з Європейським Союзом.
Менеджерка програми "Громадянська стійкість" Вікторія Стократюк розповідає:
"Ми надали грант «Елеос Херсон» у червні 2023-го року. Для нас це було таке оперативне реагування на підрив ГЕС. В перший тиждень ми зв'язувалися з нашими сталими партнерами, що максимально швидко надати їм необхідне підсилення.
Проєкт «Я вдома» на той момент вже існував, коли його підтримали ми, це було вже про його розвиток. Була потреба у створенні офісу організації, щоб було місце для надання стаціонарної допомоги. Щоб створити нові послуги в громаді, зміцнити організацію, ми підтримали це відкриття центру кризової та екстреної соціально-психологічної допомоги населенню. Наше фінансування перекриває сплату оренди приміщення і надання юридичних, психологічних та гуманітарних послуг на базі цього центру, а також роботу мобільної команди".
Як це працює?
Тетяна та Анастасія — підопічні центру "Я вдома". Обидві приходять сюди по різні послуги, починаючи гуманітарною допомогою й закінчуючи банальним бажанням поговорити з кимось про свої проблеми.
Тетяна розповідає — раніше у неї був власний магазин спідньої білизни, та 6-го червня він повністю опинився під водою разом із непроданим товаром.
"Мій бізнес потонув. Я зараз сиджу й у мене немає нічого, жодного прибутку. Навіть світла немає, його нам не вмикають. У дитини почалось онлайн-навчання у школі, а як вона має вчитися, якщо не може навіть зарядити телефон?" — розповідає Тетяна.
Жінки діляться — через те, що в мікрорайон так довго не повертається електрика, ця тема почала обростати чутками і міфами. З останнього — розмови про те, що аби у квартиру підключили електроенергію, треба дати хабар у 200 гривень. Та насправді це так не працює.
"У нас вже кожного місяця якісь нові чутки ходять. Люди хочуть якоїсь надії, то шукають її отак. Зараз підтримує та допомогу, яку надають окремі організації. От «Я вдома» видають нам всяке. Ми від плісняви відмитися не можемо. Вважається, що від затоплення постраждали лише перші поверхи. Але у мене п'ятий весь у плісняві. Щури, таргани, блохи, мошки, міль… Хоча до підриву ГЕС і близького нічого такого не було. Власне, по засоби для боротьби з цим всім я сюди і йду найчастіше", — каже Тетяна.
В Анастасії ситуація схожа. Жінка говорить — після деокупації Острова діти вмовили її виїхати до Києва. Та пробувши там три місяці, вона вирішила повернутися додому.
"Там ні роботи не можна знайти, ні житла за ціну, яка мені підійшла б. А тут все своє. Хоч зараз і з пліснявою, та своє", — підсумовує Анастасія.
Поки розмовляємо, до центру "Я вдома" підходять нові й нові люди. Коли поміж відвідувачами встигаємо повернутися до розмови зі Станіславом, він говорить:
"Вже є 203 людини, яким ми надали всю допомогу, по яку вони зверталися і зараз їхні запити вже закриті. Ми займаємося виключно цивільними. Ми не займаємося військовими, але не тому, що не хочемо. Ми просто зрозуміли, що є категорії людей, невидимі для правового поля. Це цивільні, які зазнали тортур, які були в полоні, родини полонених та зниклих безвісти, поранені цивільні, родини, чий дім зруйновано, особи, чиї рідні загинули, люди, чиє житло затоплене… Вони не мають захисту. І ми намагаємося дати їм те, чого зараз не може дати держава".
Про цю ж місію говорить і Вікторія Стократюк:
"Такі центри — це завжди про можливість допомагати краще, більше й ефективніше. Ми всі свідомі того, що сьогодні кількість запитів і потреб населення колосально велика, і не завжди державні надавачі послуг чи сервісні соцслужби мають ресурс, щоб з ними справлятися. Це дійсно складно. Тому коли з'являються такі центри, це дуже велика підтримка для держави. Ми як донор бачимо тут цінність з двох сторін. З одного боку — це підсилення для організації. З іншого боку — це підстраховування держави й користь для населення. Дуже важливо, щоб такі хаби з'являлися не лише в обласних центрах, а й у маленьких містах, мікрорайонах. Це дуже спрощує комунікацію всередині громади".
Ефективна відбудова починається з повернення людей та надання їм підтримки. Для цього й працює центр "Я вдома" — щоб допомагати повертатися додому й робити дім кращим.
Рубрика