Це назва матеріалу в «Гривні» № 39, яка вийшла наприкінці вересня. Тоді наша журналістка Ольга Ляшок докладно поспілкувалася з Борисом Бабіним, котрий у серпні обійняв цю дуже важливу посаду
Причини цієї важливості, думається, зрозумілі всім, адже саме Херсонщина межує з окупованим Росією Кримом, саме в нашому регіоні осідають багато кримчан, у тому числі й представники кримсько-татарського народу, котрі не вважали можливим (а дехто вважав і небезпечним для життя) жити «під прибульцями».
Пройшли «традиційні» 100 днів на посаді – й ось знову Борис Бабін (на фото) біля мікрофона. Цього разу – «Радіо Куреш». Його співрозмовник – херсонець Ібрагім Сулейманов – розпитує представника Президента в Криму про динаміку ситуації, про проблеми, які «Гривна» визнала зовсім не відірваними від життя більшості наших читачів.
- Давайте поговоримо про те, наскільки ж були ефективними ці 100 днів.
- Основні проблеми, з якими ми зіткнулись із першого дня роботи, – це кадрова криза. Попереднє керівництво штучно затягнуло з призначенням керівника апарату представництва. Всупереч законодавству про держслужбу ця ситуація була відтермінована на декілька місяців. І лише в листопаді ми узгодили з Нацагентством держслужби, з іншими органами, провели конкурс на керівника апарата. Людина конкурс виграла. Далі ми оголосили конкурси на вакантні посади, бо державний орган був напівпаралізований, адже половина з вакантних посад була не зайнята. Саме сьогодні відбувається перша хвиля цього конкурсу. Я сподіваюсь, що нарешті передбачений Указом Президента 2016 року осередок представництва в Києві запрацює, бо без осередка в Києві наш орган не може виконувати функції з координації доручень Президента в повному обсязі.
Наше сьогоднішнє завдання – забезпечити працю цього органу. Також ми набираємо на херсонські посади… Тобто кадрове питання є основним. Звісно, потенціал Херсонщини в кадровому резерві має певний вимір, і ми це розуміємо, але я впевнений, що ми наберемо вакансії, ми сформуємо команду, яка буде далі йти.
Отже виникає питання, чи можна казати про те, що представництво працює в боєвому режимі? Ні, ми сьогодні, на жаль, ще працюємо в режимі підготовки. І я сподіваюся, що з заповненням вакансій на початок 2018 року ми вийдемо на повноцінний режим.
- При вашому призначенні Президент поставив як першочергове завдання: інтенсифікувати надання допомоги громадянам України в Криму, особливо адміністративних послуг. А також робота з провалами в законодавстві, яка дозволила б більш ефективно працювати органам влади по Криму.
- Саме адмінпослуги громадянам України, що мешкають на тимчасово окупованій території АР Крим, і є основним елементом початкового плану дій представництва. Чому це важливо? Сьогодні українці, що перебувають у Криму, в першу чергу мають нереалізоване право на відповідне отримання адміністративних послуг. Вони є заручниками ситуації, їх паспортні документи втрачають чинність, як внутрішні, так і закордонні, фото псуються, папери вилучаються окупаційною владою.
Це проблема, яку ми розуміємо. В таких ситуаціях люди мають отримувати легальні документи на материковій частині України. Звісно, це призводить до перевантаження підрозділів Держміграційної служби Херсонщини, бо, за статистикою, з усіх кримчан, що виїжджають і звертаються на материковій частині за документами, близько 80% звертаються до органів Херсонщини.
Херсонщина на сьогодні, її органи ДМС, на жаль, не готові до такої хвилі. Вони розраховані, безумовно, на мешканців Херсонщини. Й у мирних умовах це нормально. В умовах війни – це не дуже державницька позиція, й ми її змінюємо. Яким чином? Ми започаткували стратегію утворення Центрів надання адмінпослуг (ЦНАП) у сфері паспортизації. Це стосується прийому документів і їх видачі для біометричних закордонних паспортів і внутрішніх паспортів у виді картки. Ці офіси повинні бути тим місцем, куди люди звертаються за отриманням цих послуг, і паспорти будуть виготовлятися на державних підприємствах.
В чому є сенс цієї діяльності? По-перше – це розвантажує черги, бо люди можуть обирати між підрозділами ДМС і відповідними ЦНАПами. По-друге – це зменшує корупцію та підвищує пропускну спроможність. А з іншого боку, ці центри з надання адміністративних послуг в умовах політики децентралізації стають вагомим джерелом доходів місцевих бюджетів. Бо фактично кошти, які людина сплачує в вигляді мита за оформлення документів, здебільшого йдуть у бюджети територіальної громади. І цій громаді вигідно мати свій ЦНАП.
Фактично, якщо мати такий ЦНАП, то його вартість становить близько мільйона гривень. При цьому за рік дохід перевищує витрати на його створення. Наше завдання полягало в тому, щоб переконувати органи місцевої влади, особливо новостворені територіальні громади Херсонщини, в доцільності й важливості таких центрів. Деякий час лобіювалося створення таких центрів на адмінкордоні, але є чітка позиція прикордонної служби як основного органу, що відповідає за пункти пропуску, що це неможливо з питань безпеки. Ми підтримуємо цю позицію. Під дулами російських автоматів це дійсно небезпечно.
Ми впевнені, що в 2018 році, якщо буде 5–10 центрів надання адмінпо-слуг у територіальних громадах, це дозволить на порядок розвантажити органи ДМС і призведе до того, що кримчани матимуть відповідні місця для отримання цих послуг.
Друга пов’язана з цим проблема – легальні пасажирські перевезення. Бо щоб дістатися материкової України для отримання відповідних послуг, людина має використовувати легальний транспорт. Знов-таки тривалий час, на жаль, політика в цій сфері була інша. По типу – «нам тут кримчани не потрібні». Давайте, мовляв, створимо для кримчан потужний логістичний центр на КППВ, і нехай вони туди їздять.
Ні, шановні! Це такі ж громадяни України, як і інші. І вони мають право відвідувати так само й Київ, і Херсон, і Львів. Ми маємо забезпечити легальний алгоритм перевезень. На сьогодні легальних перевезень на КППВ – немає! Є нелегальні або напівлегальні. Всі на це заплющують очі. І на рівні регіону, й на рівні «Укртрансбезпеки».Можна, звичайно, це перекрити, але виникає питання: як люди будуть діставатися з КППВ? Фактично ні-яких засобів, окрім автомобільного, дістатися з КППВ немає. Ми сьогодні ведемо наполегливу роботу з районами, з ОДА, аби нарешті були запущені конкурси на паспорти легальних маршрутів до КППВ, чого не зроблено чомусь за останні 3 роки. Є величезне питання, чому це досі не робиться. Величезне питання!
Є окремі намагання зробити перевезення в Генічеському районі, але вони фейкові. Це коли був нібито конкурс, нібито є переможець. Але він має дві маршрутки, які не їздять. 100% перевезення нелегальні. Ми не хочемо такого. Ми хочемо, щоб туди зайшли реальні люди, які будуть працювати по-білому. Головна мотивація повинна бути в місцевій виконавчій владі, щоб працювали по-білому, платили податки, мали офіційне працевлаштування. На жаль, ми бачимо відсутність інтересу до цього. Нас цікавить безпечне та легальне перевезення кримчан із КППВ, але цього сьогодні немає!
Ми раді, що в Новоолексіївці будується автостанція. Це плюс. Ми вітаємо ініціативи з проведення конкурсів, які, дай бог, відбудуться. Якщо це обласні перевезення, то вони повинні бути, наприклад, від «Чонгару» до Новоолексіївки або Генічеська. Новоолексіївка повинна бути хабом, де людина може пересісти на безпечний залізничний транспорт або міжобласні маршрути.
З іншого боку, Каланчак повинен мати відповідний маршрут Каланчак – Херсон, можливо, з заїздом на КППВ «Каланчак» або «Чаплинка». А Херсон стає хабом, де людина пересідає на інші види транспорту. Також паралельно з цим процесом ми активно ініціюємо в «Укрзалізниці» продовження маршруту пасажирського потягу дальнього прямування до станції Вадим. Це абсолютно можливо. Ніяких заходів із розвитку інфраструктури не по-трібно. Людина має доїхати майже до КППВ залізничним транспортом. Це особливо актуально в осінньо-зимовий період. Людина доїжджає до Вадима, а далі до КППВ «Каланчак» усього декілька кілометрів. Де можна пустити місцеву маршрутку або й пішки дійти. Ми сьогодні працюємо з «Укрзалізницею». Є певні труднощі, але я впевнений, що ми їх подолаємо. Адже мені незрозуміло, як держава може ганяти щоденно 10 потягів до держави-агресора й не мати жодного потяга для кримчан до станції Вадим. Ми наполегливо чекаємо від «Укрзалізниці» відповіді.
- На початку свого призначення як одне з першочергових завдань ви озвучували скасування закону про вільну економічну зону в Криму. Наскільки ці перспективи реальні?
- Щодо змін законодавства. Ми зайняли таку позицію, що спочатку маємо вирішити ті питання, які вирішуються зараз без зміни законодавства. Їх величезна кількість. Ну, наприклад, майже всі питання в сфері паспортизації не потребують жодних змін законодавства, або всі питання в сфері перевезень на півострів.
Закон про вільну економічну зону (ВЕЗ) Крим є, звісно, негативним. На жаль, цей закон містить низку норм, які регламентують перетин лінії розмежування, зокрема з особистими речами громадян. Якщо ми цей закон скасовуємо, особливо в умовах скасування постанови Кабміна № 1035, може виникнути така ситуація, що КППВ будуть закриті, бо ніхто не візьме на себе відповідальність за переміщення в Крим матеріальних цінностей, включно з одягом і будь-якими речами, які людина має з собою. На жаль, ситуація тупикова, адже скасування судом улітку цього року постанови № 1035, перший пункт, не призвело до нової редакції цієї постанови. Цей процес тривалий час знаходиться в Міністерстві з питань тимчасово окупованих територій, він зайшов у глухий кут. МінТОТ офіційно хоче передати від себе повноваження з координації до Мінекономіки, а Мінекономіки такого «щастя», звісно, не хоче. Відповідно органи виконавчої влади зайшли в класичний бюрократичний кут, коли «це не наше, ми не хочемо, ми не можемо». Але доручення щодо негайного опрацювання постанови № 1035 декілька разів надавалося урядом України. І там декілька разів були терміни виконання – протягом доби! Але ця доба дуже затягувалася.
І коли ми бачимо, що навіть постанову Кабміну схвалити дуже важко, то ще важче очікувати на скасування або відміну закону про ВЕЗ. Бо таких ініціювань було раз вісім, але вони до сесійної зали не дійшли. Вони блокуються. З різних причин. Із іншого боку, ми очікуємо нового закону про окуповані території. Це політичне питання. Ми знаємо, що окремі депутати намагалися включити в цей закон згадки про Крим, хоча закон про окуповані території 2014 року сам по собі непоганий, потребує окремих змін. Навіть не він, а ті закони, які він змінив. За таких умов, якщо ВР має намір його скасувати та схвалити спільний закон про Крим і Донбас, це буде новий виклик. І в таких умовах що буде з законом про ВЕЗ Крим – велике питання. Ми маємо надію, що нас будуть запрошувати на профільні комітети парламенту.
Ми над цим працюємо з тим, щоб голос представництва було почуто на цих зібраннях. З тим, щоб ми вийшли на якийсь алгоритм законодавчих змін. На сьогодні це складна ситуація.
Але хотілося зазначити, що багато питань, зокрема щодо перетину КППВ, вирішуються навіть без змін цих законів. Ось яскравий приклад – перевезення небіжчиків через КППВ. На сьогодні, через 3 роки після окупації, офіційного алгоритму, як це робити, – немає. Питаєш митників: «Є такі випадки?» – «Є». «Що ви робите?» – очі до підлоги. Все. Це відповідь. Ми провели декілька нарад за участю прикордонників, лікарів, СБУ, митників, чиновників Херсонської ОДА – й вийшли на алгоритм. Без жодної зміни законодавства, з застосуванням закону про похоронну справу. Алгоритм практично готовий, і ми його запропонуємо найближчим часом громадськості. Він дуже простий: людина з Криму з труною прибуває на КППВ, комісія в складі прикордонника, митника, можливо, офіцера спецслужби супроводжує людину з труною до найближчого відділення патологоанатомічної служби. Там у присутності судмедексперта відкривається труна. Митники бачать, що там нічого поганого немає, повертаються на КППВ, людина отримує лікарську довідку про смерть. За результатами, на жаль, повторної судмедекспертизи. Й далі потім може легально ховати труну на материковій частині України. Додатково плюс: отримують лікарську довідку про смерть, яку можна обміняти на свідоцтво про смерть без суду. І цей алгоритм – не такий складний. І щоб його проробити, необхідно провести всього декілька зустрічей.
- Кілька днів тому прикордонна служба зробила заяву про значне скорочення перетину українськими громадянами адмінкордону з Кримом. У вересні ви висту-пили за скорочення пунктів пропуску на півострів із трьох до двох. Ви пропонували закрити пункт пропуску «Чаплинка». Ви й зараз вважаєте, що закриття пункту доцільно?
- Наша позиція незмінна. Більш того, та позиція, з якою ми вийшли в серпні-вересні цього року, пізніше отримала додаткові документальні підтвердження. Ми отримали додатково позиції окремих міжнародних установ, які проводили наради, за якими, наприклад, ми чітко бачимо, що раніше така ініціатива висувалась облдержадміністрацією. Ми хочемо навести лад на КППВ. А для того, щоб навести лад, необхідно витрачати кошти, а для того, щоб витрачати кошти, треба обґрунтувати ці ви-трати. А для нас важливо, щоб КППВ фінансувався, бо сьогодні незрозуміло, ким фінансується КППВ. Це тупикова ситуація. Ну, наприклад, Верховною Радою було схвалено бюджет. Я не знайшов там спеціальних витрат на фінансування КППВ. До чого це призводить на практиці? Відсутність цих коштів означає, що великого цілеспрямованого проекту облаштування КППВ не буде на 2018 рік.
- Один із ефективних способів тиску на окупантів – це європейські інституції. Чи є у вас інформація, скільки позовів подали жителі Крима в ЄСПЛ? Наскільки я пам’ятаю, було два міжнародних позови в 2014 і 2015 роках. До речі, чи є по них перспектива? А населення почало подавати позови?
- Ситуація наступна. Є декілька міждержавних заяв проти РФ, висунутих урядом України. Серед них дві стосуються Криму, одна заява стосується Мінських угод, там є величезна кількість кримських питань. Щодо неї йде процес комунікації, де сторони висувають аргументи. Тобто триває юридичний діалог. І можливо, декілька років він триватиме. Те, що ЄСПЛ винесе якесь рішення – це 100%, питання в тому, наскільки й у якому обсязі воно буде відповідати вимогам, які Україна висувала. Бо, наприклад, коли почався конфлікт, перша заява писалася на колінках, далі це була все більш якісна робота, тут уже питання процесуальної доказової бази. Але це важливо. Бо сьогодні є певна проблема з координації органів, які видобувають цю доказову базу, зокрема на регіональному рівні.
Друге питання – це питання індивідуальних заяв. За даними, які ми отримали влітку 2017 року в Страсбурзі, є декілька сотень заяв кримчан, які безпосередньо стосуються агресії РФ. Чому заявників не так багато? Тому що, на жаль, немає належного рівня інформування про можливості такої роботи, величезний ступінь залякування на півострові, бо люди побоюються за свою долю, за долю своїх близьких.
Або це люди, які виїхали з Криму як повторно депортовані, які були змушені залишити півострів, або як особи, які знаходяться в СІЗО або в місцях позбавлення волі в Криму, яким, як то кажуть, немає чого втрачати. На сьогодні, на жаль, інша проблема полягає в тому, що величезна кількість так званих правозахисних структур не використовують ці механізми, вони їх або не пропонують кримчанам, або пропонують у мінімальній кількості. Бо ми маємо ситуації, що є величезні випадки порушення прав людини, питаєш: «Шановні, а ви подавали в Страсбург?» – «Ну, там були юристи з правозахисної структури, я їм надав ці документи, вони там щось думали, я не знаю, що там далі». Це реально проблема. Багато справ залишаються в підвішеному стані.
Ми готові сприяти людям, які хочуть подавати відповідні документи, ми готові комунікувати з центрами вторинної правової допомоги Херсонщини з тим, щоб їх адвокати працювали з людьми. Крім європейських інституцій є ще декілька інституцій, куди можна подавати позов. Вони не такі «розкручені». Й не всі готові працювати з ними. Це заяви в міжнародний кримінальний суд, до комітетів ООН, також є варіант для крупного бізнесу – це міжнародні арбітражі з питань вирішення інвестиційних спорів. На сьогодні є лише 8 справ українського бізнесу. На жаль, жоден державний орган із ними не працює.
- Головне управління Нацполіціі в АРК і Севастополі розташоване... в Одесі. Чому?
- Дійсно, є проблема. Бо поліцію в АРК утворювали «на колінах». Це свідчення того, що не було й досі немає чіткої стратегії та координації органів. Бо на той момент, коли утворювався цей орган, не було жодної структури, яка б сказала: «Шановні! Це невірно!». Бо питання Криму хтось має координувати – як органи виконавчої влади, так і інших органів. Наприклад, є органи СБУ, прокуратури та інших структур, які не є виконавчою владою. Й вони за визначенням не будуть координуватися якимись міністерствами чи відом-ствами. На той момент, ситуативно, це було вигідно. Чому ситуативно? Тому що в 2014 році проблемою було подати в розшук тисячі й тисячі кримських дезертирів. Їх справи знаходилися в Одесі. Необхідно було, щоб хтось виконував цю чорнову роботу – подання тисяч осіб у розшук, і тому там утворили цей підрозділ. Я пам’ятаю, як вони тулилися в приміщенні одеського УБОП. Але потім змінилося керівництво прокуратури АРК, прийшли інші, більш активні люди, але вже було набрано одеську команду, й звісно, їм зручніше працювати в режимі Київ – Одеса. На жаль, кримчанам це не дуже зручно, бо переважна більшість осіб, які виходять із окупованої території, знаходяться на території Херсон-ської області. Мова йде не про внутрішньо переміщених осіб, а про тих, хто прибувають із АРК. Коли підняли питання передислокації головного управління Нацполіції по АРК у Херсон, один із аргументів проти був такий, що більшість ВПО з Криму мешкають у Києві. Шановні! В Києві мешкають 10 тисяч ВПО з Криму, а в Криму мешкають 2 мільйони осіб, із яких щомісяця як мінімум тисяч 50 виходять за КППВ на материкову Україну. І хтось повинен слухати їх, бо вони постійно розповідають про злочини як з боку окупаційної влади, так і з боку перевізників, корумпованих чиновників на материковій Україні. Це хтось має робити. Відповідно, за логікою подій, Національна поліція має бути в Херсоні.
За три місяці роботи нам удалося цю ситуацію змінити, вони переїдуть у Херсон. Це рішення вже схвалено керівництвом Національної поліції. На сьогодні керівництво поліції шукає приміщення. Насамперед це стосується приміщення в Херсоні. Ми також сприяли цьому. Ми працювали з Фондом держмайна та з місцевою владою, ми самі ходили дивитися ці приміщення. Є більш-менш придатне, куди можна переїхати зараз. Сьогодні вирішується питання щодо його облаштування, й ми сподіваємося, що через місяць-другий там буде працювати поліція по АРК. Також є ідея передислокації групи поліцейських у Генічеський і Каланчацький райони. Це нормально, це абсолютно правильно, й коли це буде, то стане величезним кроком уперед.
- Нещодавно в одному з інтерв’ю ви говорили, що багато одиниць техніки українських підприємців із материкової України притягнуто до земельних робіт на будівництві Керченського моста й траси «Таврида». А також про те, що окупанти отримують питну воду з материкової частини України. Що рівноцінно вибуху медіабомби! Але до цього нікому особливо немає діла?
- Давайте по двох позиціях окремо. По-перше, щодо техніки. Є техніка, що використовується в будівельних земельних роботах і не тільки, це, наприклад, бетономішалки, й ми бачимо рух цієї техніки. Ми бачимо, як вона періодично виходить із КППВ на материкову Україну. На самому КППВ присутні митники та прикордонники. Митники кажуть: «Вона ж порожня, бетона ж у ній немає?». Все, ми маємо її пропустити – вона на українських номерах. Прикордонники перевіряють номери та пропускають техніку.
Далі питання до Нацполіції та СБУ. Шановні, а чому це техніка масово переміщується з Криму та в Крим? Ми мали минулого тижня ситуацію, коли після нашої уваги до КППВ і хоча б моніторингу того, що там відбувається, ми не могли їх затримувати, але ж ми бачимо номери, що це за фірма, когось намагаємося орієнтувати. Вони тоді пішли іншим шляхом. Вони заходять через Керченську переправу, через кордон із Росією в Україну. І партію бетономішалок там уже затримали. Після того, як то кажуть, тут їм стало трохи підсвітлено, вони бачать, що, на жаль, у нас є певна імпотенція окремих органів, які не можуть прийти до цих будівельних компаній і запитати, чому вони порушують законодавство? Вони самі себе покарали, бо бетономішалка незаконно перетнула кордон, і це вже кримінальна відповідальність. Я сподіваюся, що цю справу буде доведено до суду.
Далі, щодо питань води. На жаль, Центр журналістських розслідувань пішов дуже простим шляхом. Вони приїхали на дамбу Північно-Кримського каналу, побачили, що в каналі води немає, й сказали, що, мабуть, ви тут помилилися. Ні, шановні! Йшлося не про канал, це зовсім інші джерела водопостачання, на жаль, ця проблема триває. Ми чекаємо на відповідний аналіз спецслужб. Характерно, що росіяни про це – мовчать. Ну звісно, їм зручно, вони використовують воду з материка для своїх протиправних цілей. Але я сподіваюся, що тут здоровий глузд переможе та, відповідно, інтереси національної безпеки будуть захищені.
- Борисе Володимировичу, ваше відомство практично єдине, яке системно почало займатися проблемою окупованого Криму. Ось зараз у вас немає відчуття, що Крим на рівні державної політики практично нікому не потрібен? Чи не створюється враження, що закони про колабораціонізм, про правила провезення товарів через пункти пропуску, про ВЕЗ і багато-багато іншого тільки заважають чиновникам «працювати»? Немає внутрішньої потреби всієї державної машини зробити це реальні-стю. Немає консолідації органів влади. Інакше як пояснити трирічне пробуксовування в рішенні життєво важливих питань для кримчан?
- Ви знаєте, я можу це дуже просто пояснити, один реченням – у нас демократія. Демократія – це не завжди одні плюси, а є ще виклики. Ну, наприклад: є в нас парламент, чи є там у більшості реальна мотивація перейматися кримською тематикою? Кримчани не голосують на виборах, це не той електорат, за яким полюють політики, – він не цікавий так званій опозиції. Вони голосів не дадуть. Ви бачите ці шоу в Києві. Там є слово Крим? Десь є в вимогах цих протестувальників хоч згадка про Крим? Тому що їм це невигідно, бо вони не мають жодного електорального плюсу.
- Це політики.
А чиновники?
- А сьогодні у нас виконавча влада формується насамперед парламентом, і відповідно виконавча влада також є заручником ситуації. Якщо більшості депутатів не цікавий Крим, то тим урядовим політикам за визначенням не цікава кримська тематика, бо вона не цікава парламенту. Єдиний орган, кому дійсно цікаво, – це в першу чергу Президент України. І саме тому логічно, що представництво Президента займає таку наступальну позицію. Це нормально, коли питаннями оборони займається Міноборони, питаннями Криму займається представництво в Криму, а не якась там громадська інституція.
За визначенням, будь-який чиновник буде
займатися тим, чим йому скажуть займатися згори. Саме тому
представництво має займатися координацією цих питань, щоб про Крим не
забували, щоб чиновники постійно знали, що є таке завдання. Що люди
знаходяться в окупації, вони не можуть проголосувати, вони не можуть
прийти, скажімо, в Тернопільску ОДА та мітінгувати, бо вони в Криму.
Розумієте? Вони не прийдуть у Мінсоцполітики, туди прийдуть кримчани,
які мешкають у Києві вже три роки, а з Криму туди не приїдуть, бо це
фізично важко й небезпечно. І тому наші органи бачать, що кримчани там,
«за склом акваріуму», вони в іншому вимірі, й тому і чиновник, і
депутат,
і виконавча влада ставляться до них не так, як до громадянина, який мешкає, скажімо, в Херсоні.
- Які, на ваш погляд, першочергові закони повинна прийняти Верховна Рада? І чи відчуваєте ви тут підтримку народних депутатів від Криму?
- Я можу сказати, що депутати ВР, які працювали в Криму в свій час і є дійсно кримчанами, надають підтримку. Стосовно законодавчих ініціатив я би був дуже обережним. Оскільки в ВР відсутня мотивація серйозно досліджувати кримську проблематику. Ми з цим будемо боротися, але це тривалий час. Але мотивація схвалити якісний закон про Крим там відсутня. Я про це дуже добре знаю, бо, наприклад, був на обговоренні про тимчасово окуповані території, правда, ще до свого призначення, але я бачив, наскільки там усе далеке від фактажу. Навіть, знаєте, вони роблять географічні помилки, на карті його знайти нормально не можуть. У таких умовах очікувати схвалення якісного закону, особливо з депутатського середовища, важко. Але ми сподіваємось на конструктивну позицію уряду, й ми готові їх підтримати. На жаль, ми бачимо сьогодні постанову № 1035, слабку спроможність уряду в цій сфері.
Ми впевнені, що в особливо важливих питаннях голова держави, Президент України, буде подавати й законопроекти, й акти на розгляд уряду. З іншого боку, ми знаємо, що триває процес обговорення змін до Конституції України, зокрема 10-ї частини, і пов’язаний із цим процес схвалення закону про корінні народи.
Що тут нас турбує? По-перше – робоча група конституційної комісії, яка певною мірою не має публічності. Бо за останні два місяці ми не бачимо жодного публічного заходу, жодних засідання чи оприлюдненого документу. Є періодичні заяви, що там процес триває, що ось-ось будуть готові пропозиції щодо змін у Кон-ституції. Я так розумію, що ми їх побачимо, коли їх узгодить комісія, і далі будемо надавати оцінку. Так, саме під це підв’язано законопроект про корінні народи, який у ВР досі не зареєстрований, а ті, що зареєстровані, отримали критичні зауваження. Ми їх спрямували до Мінкультури. Зараз чекаємо від Мінкультури як органу, який відповідає за розроблення таких законів, більш конструктивної позиції. Ми чекаємо, що органи виконавчої влади нарешті припинять перекладати власну відповідальність на громадські інституції та народних депутатів і займуться тим, чим вони мають займатися. Зокрема розробленням текстів якісних законопроектів.
- Дякую за співбесіду.