Вибори-2015 для українців вже позаду. Хтось зітхнув з полегшенням, комусь не пощастило, а дехто тільки зараз осмислює наслідки свого свідомого вибору. Чи зіграло цього разу роль громадянське суспільство в невеликому регіоні – Херсонщині? Чи, можливо, замість нього зіграв роль хтось інший?При виборі місцевої влади кожен опиняється на роздоріжжі. Адже громада має довірити одній людині вирішувати проблеми свого двору, вулиці, району, селища, міста тощо. До того ж, нове законодавство цього разу зіграло медвежу послугу не лише виборцям, а й експертам з подібних питань. Система, в якій вирішальне слово лишається за партією та довжелезні бюлетені з невідомими прізвищами змусили людей в більшості випадків проігнорувати процес. Мабуть, цього б не сталося, якби на місцях панували принципи громадянського суспільства: загальна поінформованість, рівність усіх перед законом, верховенство права, взаємна відповідальність держави та громадянина. Однак, саме вищезазначених чинників і не вистачило виборцю. Йти усвідомлено обирати владу, котра не дотримає свого слова, люди вже не мають бажання. Звідси й низька явка. На Херсонщині вона цього разу була рекордною – спочатку 36,6 % (місцеві журналісти та експерти вже пожартували, що це «нормальна температура виборів»), а в другому турі (коли обирали міського голову Херсона) – 20,4 %. Менше громадян прийшли на дільниці лише в Донецькій та Луганській областях.
- Очікувалося, що явка буде низькою, але ж не настільки, - здивований голова Херсонської обласної організації Комітету виборців України Дементій Білий. – Проте подібному волевиявленню теж є причини. Це неактивна молодь, яка майже проігнорувала вибори, недовіра електорату до висунутих кандидатів та партій. У другому турі виборів мера в Херсоні зіграло свою роль і зняття кандидата, котрий був суперником діючому міському голові. Взагалі низька явка спостерігається по всій країні, це певна тенденція.
Деякі експерти з виборчого права, котрі слідкують за процесом кілька років, зазначають, що місцеві вибори необхідно проводити разом з національними. Громадськість й досі впевнена в тому, що всі питання вирішуються в Києві, тільки столиця може допомогти в скруті районам та містам.
- Люди просто звикли ігнорувати місцеві вибори, якщо вони не «прив’язані» до президентських чи парламентських, - впевнений координатор довготермінового спостереження за виборами Громадської мережі «Опора» в Херсонській області Максим Єлігулашвілі. – І це питання, певно, не до херсонського, а до українського виборця. Громадяни не вірять в те, що місцева влада здатна щось вирішити, може зробити реальні кроки та подолати корупцію чи інші проблеми в конкретному місті.
Розчарування, лінощі, байдужість – список того, через що виборці не прийшли на дільниці можна продовжувати безкінечно. Проблема тут, мабуть, не в громадянському суспільстві, а в його відсутності. Воно має орієнтувати людину на суспільно корисні справи, на самоорганізацію. Задля того, щоб в разі чого нагадати владі: «Ми є! Ось наше громадянське суспільство! І ми стоятимемо за збереження своїх прав та свобод!». Можливо, хтось вважає «суспільно корисною справою» саме те, що проігнорував вибори? Тоді, напевно, варто звернутися до досвіду інших країн в цих питаннях. Наприклад, в Австралії, якщо громадянин не прийшов на дільницю – його штрафують. Розмір грошової виплати залежить від того, які саме вибори (місцеві чи національні) несвідомий австралієць прогуляв. Демократія, за словами мешканців цієї держави, «має бути примусовою». Ті, хто зайнятий, голосують в мережі інтернет чи за допомогою мобільного телефону. Ось такий приклад громадянського суспільства може стати в пригоді й українцям.
Проблема наших виборців не лише в лінощах. Просто народ впевнений у тому, що замість нього хтось прийде на дільницю і проголосує. Натомість після «дня Х» всі можуть дозволити собі критикували владу, яку насправді не обирали. Звідси й постає питання: члени громадянського суспільства вважають себе виборцями? А навпаки? Чи всі ми критично мислимо, ставимось відповідально до свого вибору, сприймаємо дійсність так, як належить? Якщо, читаючи це, ви ствердно відповіли на всі вищезазначені питання, то знайдіть для себе відповідь ще на одне. Чому після кожних виборів, через місяць, півроку, а то вже й наступного дня, більшість членів громадянського суспільства України згадує фразу нашого першого президента, яка давно стала афоризмом? Леонід Кравчук колись сказав: «Маємо те, що маємо». І це стало не лише виправданням для влади та чиновників на найближчі 25 років. Для звичайних громадян це стало мало не кредо в повсякденному житті. Коли ми його зламаємо – тоді й дізнаємося більше про принципи та ознаки громадянського суспільства. Поки що їх в нашій державі не назбирається й п’яти з кількох десятків основних.
Олена Кучерява, «Новий день».