Нещодавно наш земляк, новокаховчанин Дмитро Молчанов в ультрамарафоні у Нью-Йорку здобув перемогу.
Йому знадобилося 4 години і 12 хвилин аби фінішувати на 60-кілометровій дистанції змагань New York City 60K від найвідомішого бігового клубу NYRR. Спочатку спортсменам треба було
подолати коло в 8,3 км, а потім вісім кіл по 6,4 км. Ліміт траси складав
9,5 годин. Для Дмитра це вже третій фініш цієї осені на марафонах та
ультрамарафонах. У вересні він фінішував в Берліні з результатом
02:44:53, а два тижні тому, на Нью-Йоркському, показав 02:53:47 на
фініші.
Така інформація з’явилась нещодавно чи не в усіх найпопулярніших медіа
країни. Побачивши це повідомлення, замислились: а чому ж ми,
новокаховчани, досі нічого не знаємо про свого талановитого
земляка-спортсмена? На щастя, у ХХІ столітті знайти людину у всесвітній
павутині не проблема, у якому б куточку земної кулі вона не знаходилась.
Тож нам вдалося встановити зв’язок з Нью-Йорком, де нині мешкає Дмитро і
поспілкуватися з ним. Хлопець охоче відгукнувся на наше прохання і
знайшов вільний час для розмови.
У свої 28 років цій людині, без сумнівів, є що сказати світові. А
почалось все у далекій і рідній Новій Каховці, де наш герой прожив
більшу частину життя.
— Ніколи не забуваю дорогий серцю дитячий садок і найріднішу школу №8.
Тут пролетіли найбезтурботніші роки…, — почав свою розповідь Дмитро. —
За освітою юрист, але еміграція кардинально змінює твій стиль життя.
Зараз шукаю себе в сфері медицини та працюю в медичному центрі з
пацієнтами, які мають проблеми з нирками. Також відвідую коледж,
здобуваю другу вищу освіту.
— А як же ви пов’язали життя зі спортом?
— Нехай мене пробачать мої вчителі фізичного виховання, але в школі біг я
не любив, хоча і був фізично розвинутим, проблем зі здоров’ям не мав.
Норматив у 2 км мені здавався цілковитим жахіттям та випробуванням. Та
якось випадково, приблизно 4 роки тому, мені запропонували подолати
дистанцію у 5 км під час одного з наймасовіших забігів в Україні, що мав
назву «Пробіг під каштанами» (м.Київ). І я погодився. Біглось тяжко,
але, на мій подив, я відчув неабияке задоволення! Не повірите: вже через
кілька днів я реєструвався на дистанцію в 10 км. І після цього
зрозумів: дороги назад немає, біг став невід’ємною частиною мого життя.
Через декілька місяців знайшов біговий клуб в Києві, де тоді навчався,
який мав назву Kyiv Marathon Running Club. Там
познайомився з чудовими людьми, спортсменами та тренерами, які і
прищепили любов до бігу. Відтоді переконаний: якщо тобі щось подобається
— маєш себе оточити людьми, які поділяють твої інтереси. І в даному
клубі мені це вдалося. Завдяки новому захопленню, наполегливій
підготовці вже у жовтні 2014-го я пробіг свій перший марафон у Мюнхені.
— І потім покинули країну?
— Так, на початку 2015-го життя закинуло мене аж до Нью-Йорка. В
невідоме місто, та що там — в абсолютно невідому країну. Звісно,
потрібно було починати все, як говорять, з чистого аркуша. І
найулюбленіше заняття — біг — мене врятував від депресії, тяжких думок,
дав змогу адаптуватися і звикнути, налаштуватися на новий ритм та спосіб
життя. А головне — допоміг знайти правильний шлях в буремному вирі
кардинальних змін, подарував чудових друзів та людей, які мене оточують.
А далі — новий виток життя — Ukrainian Running Club NY (Український
Біговий Клуб у Нью-Йорку). Тут українці Нью-Йорку бігають, беруть участь
у різноманітних змаганнях, розважаються і демонструють головне: наша
країна може викликати асоціації не лише із салом, Чорнобилем та
політичними кризами… Ми також і бігова нація, здорова, яка прагне краще
жити, досягати успіхів, перемагати.
За 4 роки брав участь у дуже багатьох змаганнях на різних дистанціях,
починаючи від 1 км і до марафону (42 км 195 м). За моїми плечима вже 7
масштабних марафонів: Мюнхен, Чикаго, Париж, Філадельфія, Бостон, Берлін
та Нью-Йорк.
— Поділіться враженнями від останнього…
— Чесно — я досі не можу повірити в свою перемогу! Останні кілометри
давалися дуже тяжко через значну втому. Знадобиться час, аби в повній
мірі усвідомити і зрозуміти, що трапилося. Але точно знаю — я щасливий,
тому що у мене була найкраща підтримка від моїх друзів! І завжди у такі
особливі миті я пишаюсь тим, що перетинаю фініш з моїм безцінним
українським прапором! Як би далеко ти не був від Батьківщини, куди б не
закинуло тебе життя — це так чудово знати і пишатися, що ти Українець!
Спілкувалася Наталія Левченко, НК-Онлайн