Свідком цього зворушливого випадку стала постійна читачка "Нового дня". Побачене вразило її настільки, що історією жінка вирішила неодмінно подітися з улюбленою газетою.
Ганна давно не була в обласному центрі, але так вже склалося, що саме в квітні мусила навідатися до Херсона. Місто жінку вразило, не те слово. Бо ж нарешті побувала в тому здоровенному ТРЦ, при в’їзді. Відчуття, говорить, змішані: з одного боку — шик дорогих магазинів, фонтан у приміщенні і маса чудернацьких кафе, з іншого ж — розуміння того, що колись на цій території вирувало одне з найбільших у світі виробництв — бавовняний комбінат. Впоравшись зі справами, погостювавши у дітей, жінка зазбиралася до рідного села. І хто б міг подумати, що саме дорога принесе Ганні найяскравіші враження і змусить замислитися над тим, що в житті найважливіше…
Рейсовий автобус Херсон — Нижній Рогачик не був переповнений, день не вихідний, охочих їхати мало. На платформі увагу Ганни привернули двоє пасажирів, які, з усього видно, збиралися на той же автобус, що й вона. Старший чоловік кавказької зовнішності щосили намагався втримати на сидінні молодшого. Той був настільки п’яний, що постійно кидав голову на плече приятеля. Якимось дивом молодик таки опинився в автобусі. І той без запізнень вирушив за маршрутом. Пасажирові «під шафе» водій одразу визначив місце — на задніх сидіннях, щоб нікому не заважав. Утім, негативних емоцій таки уникнути не вдалося. Яких тільки коментарів не було в автобусі. У відповідь на все це супутник проблемного пасажира тільки зітхав, а сам молодик час від часу відкривав очі, а з його вуст зринало одне лише слово — «вибачте!». Ганна придивилася до подорожнього: дивно, от не схожий він на п’яницю, досить вже пристойно одягнений, вибрите обличчя, нормальна сумка. От тільки де й навіщо так набрався? Втім, з розумінням до нетверезої людини поставилися далеко не всі пасажири. Вже на першій офіційній зупинці, автовокзалі в Новій Каховці, люди поставили ультиматум: або проблемного пасажира негайно висаджують, або далі автобус не їде. Водієві, ясна річ, не залишалося нічого іншого, як прийняти перший варіант. Дещо шокована людською жорстокістю, Ганна вилетіла на платформу, чомусь так шкода стало того безпорадного хлопчину. Втім, невдовзі жінка заспокоїлася, побачивши таку картину: літній чоловік дуже благав вокзального таксиста взяти п’яного пасажира, а доставити того треба не куди-небудь, а в село за 100 кілометрів, завести у двір і передати родичам. З усього було видно, водій забарився:
— Що я з цього матиму? Ти ж сам розумієш, батьку, клієнт проблемний, їхати далеко, дороги розбиті, та й назад — порожняком, хто ж у ніч поїде на таксі, з глухого села?
— Плачу 500 гривень, тільки відвези, будь ласка!
— 600. Треба 600, — відрізав таксист.
— Але ж у мене тільки 500… І, зрозумій, ну як його тут залишити, пропаде ж хлопець, ти ж бачиш, він лика не в’яже…
— Добре вже, буде так, як ти просиш, батьку, — сказав водій.
Хлопця, якому, судячи з усього, за кілька годин дороги не стало ані на граминочку краще, «завантажили» на заднє сидіння авто з шашечками.
— Та ти не переживай, батя, все зроблю у кращому вигляді. Давай номер мобілки, як дістануся пункту призначення, наберу тебе, відзвітую. Щасливої дороги!
Позбавивши пасажирів від тягара (хоча ну чим він заважав, той хлопець, просто спав, періодично бурмочучи своє нікому не потрібне «вибачте»?), літній чоловік зайшов до автобуса. Так по-християнськи вчинив, подумала Ганна і якраз у той момент помітила на шиї подорожнього хрестик. Не втрималася й запитала:
— А це Ви свого родича чи друга на таксі посадили?
Відповідь приголомшила всіх, хто її почув: «Ні, дочко, цього хлопця я вперше бачу. Його зустрів на автовокзалі в Херсоні. Помітив, що багато п’є у кафе, і вивів на перон. Почав розпитувати: хто той і куди шлях тримає? Він, виявляється, в АТО служив, місяць, як повернувся. Таке мені про війну почав розповідати, що якби був молодший і нікуди не їхати, чесно, сам би горілкою так і залився… А ще, каже, дуже вразили його обласні чиновники. До них, як до людей, приїхав питання вирішити (яке саме питання там було — земельного наділу чи, може, надання статусу учасника АТО, старий не уточнив), а вони відфутболили і все… За що там воюємо, батьку? А згодом, розумієш, бідолаха просто «вирубився». Ну як я його покину? От і вирішив: нам же все одно по дорозі, довезу вже малого додому. Ну набрався, з ким не буває? Правда, особисто передати рідним не вдалося. Ну нічого, головне, що все в нього буде добре».
Про себе чоловік розповів дуже коротко: нічого особливого, мешкає в Херсоні, їде в одне село, могилку батьків прибрати, скоро ж поминальна неділя. І замовк. За якийсь час Ганна вийшла на своїй зупинці, побажавши «батькові» щасливої дороги. Стомлена, якось одразу заснула, а от на ранок… На ранок тільки й думала, що про ту автобусну пригоду. Це ж треба, хлопець-захисник, пішов на війну нас боронити, жахів там надивився, легко міг загинути, а його так хаяли, зовсім незнайомі люди. За що? А цей «батько» — який же милосердний, першого-ліпшого не залишив у біді. Нехай йому Бог допомагає!
Марина САВЧЕНКО.
P. S. Від себе ж додамо: є у цій історії ще одна мораль — не варто судити, якщо не знаєш, як людина опинилася в тій чи іншій ситуації і що їй довелося пережити. Бо ж ніхто не відає, що з ним самим буде завтра і які люди зустрінуться на шляху. Боронь Боже, не виявиться поряд «батька» на вокзалі, ладного викликати рятівне таксі за власні 500 гривень…
"Новий день"