Сірий вологий ранок суботи. Його розцвічують золотом і багранцем листя дерев, що тихо, навіть без вітру, спадають на землю. Містян на вулицях мало – проїжджають поодиноко автівки і літні жінки йдуть в одному напрямку – на ринок. В таку погоду – та в теплому м’якому ліжку поніжитися б…
З півсотні чоловіків у камуфляжних строях їдуть до моря – будувати фортифікаційні споруди, – якщо військовою термінологією, мовою пересічного громадянина – рити окопи. Але перед тим – вправляння у стрільбі із автомата Калашникова та гранатомета.
Температура повітря плюсова, але море, туман і східний вітер забираються під одяг і вихолоджують тепло, тисячами невидимих голок заморожують відкриті ділянки тіла. На це ніхто не зважає. Куртки застібаються на блискавки, вдягаються пальчатки, шапки насовують на брови. Що там тієї погоди? Рота виконує накази командира:
- Шикуйсь, струнко!
Командир роти Олександр Коршун доповідає заступнику воєнкома Валерію Власиневичу про готовність до навчань.
На полігоні коротко і чітко ставлять завдання: чоти по черзі проходять чотири етапи військової підготовки. Спочатку – іструктаж із безпеки життєділяьності. Після цього – розбирання та збирання військової зброї. Й аж після теорії – практика. Всі стріляють із автомата. Й лише спеціально навчені самооборонівці – із гранатомета.
Вітер напинає державний прапор і білі та червоні прапорці на місцях стрільбищ. Військові коротко пояснюють, як потрібно враховувати напрям вітру, коли цілишся.
Тепер стає зрозумілим, що ж лякає мирне місто звуками пострілів. Це – гранатомет. Поряд із ним треба затуляти вуха. Яскравий спалах, незвичний і стрьомний звук. Через триста метрів – знову спалах і – чорний дим здіймається догори. Його розвіює вітер, стеле понад землею. У повітрі пахне порохом? Машинним маслом? Тхне війною. До цього треба звикнути.
Я молю Бога, щоб ці навички ніколи не знадобилися. Тому що вбити людину насправді важко. Як це осмислити і прийняти?
- На війні аби ти його, або він тебе, – лаконічно каже хтось із мужчин. Їхні розмови не про війну. Вони говорять про “гражданку”. Завтра – неділя. У когось – чергування на роботі, комусь треба вийти попрацювати, бо чекають комісію. А хтось – на рибалку. Єдиний вихідний вони використали для України.
Після стрільби – лопати. Рота охорони йде на опорядження окопів. Там уже працюють військові та цивільні чоловіки. Зовсім молоді й у літах.
- Мало людей, – каже Володимир Куріков. Він переніс два інфаркти. Але – в строю. – Треба, щоб усі скадовчани вийшли, тоді буде толк. Вчора працювали старшокласники. А де інші, панове?
Для тих, хто хоче долучитися до спільної справи: приходьте в неділю й щодня за канал із лопатою. Якщо час або здоров’я не дозволяють, шукайте інші шляхи допомоги, аж до матеріальних. Україні потрібні різні захисники.
Агресія Росії показала: український народ – не бидло. Партія регіонів силоміць не змогла загнати до своїх лав, на антимайдан мислячих скадовчан. Сьогодні нас примушувати ні до чого не треба. Так, районна влада не очолює патріотичний рух. Її майже не видно і не чути. Роту самооборони очолює звичайний шкільний учитель Олександр Коршун. Його заступник – звичайний підприємець Олександр Горяйнов. Рота охорони створена із самооборонівців. У ній чоловіки різного віку, різних спеціальностей. Серед них мало або й зовсім немає державних службовців, крім військових. Та це кращі люди Скадовського району. Глибоко інтелігентні та мислячі тверезо, логічно, перспективно. Вони все життя звикли покладатися на себе. І коли постало оте вічне питання: бути чи ні – Україні, вони не стали чекати рознарядки згори. Не сподіваються на телефонограму з районної адміністрації, районної чи міської ради. Вони, викроївши кілька годин свого відпочинку, взявши сотню чи й двадцятку гривень, які ніколи зайвими в родині не бувають, жертвують на українську армію, потихеньку готуються захищати свою державу.
Так само прості скадовчани, від старого до малого, збирають теплі речі і продукти харчування не лише для воїнів АТО, Чонгару, а й біженців та місцевих жителів Луганської і Донецької областей, які живуть під обстрілами денеерівських бандюків.
Прихильники ДНР, ЛНР, ХНР й іншої божевільно-маніакальної ідеї розтрощити Україну, мають знати: вони не доживуть до світлого майбутнього, спонсорованого ворогами України. Не довго їздитимуть віджатими автівками і витрачатимуть гроші, вкрадені в народу. Їм доведеться прийняти бій. І померти. Патріоти України знають, що відстоюють: власну державу. Чи варто помирати за імперські амбіції Путіна чи за сто баксів, тишком всунутих родиною біглого екс-презика тим, хто зрікся рідної держави, прапора, зрадив власний народ?
З питань співпраці із захисниками України, рідного Скадовська, Херсонщини, звертайтеся до Скадовського військкомату, Скадовської самооборони, роти охорони порядку, благодійного фонду “Разом”.
"Скадовська палітра"