Цим світлим великоднім тижнем не можемо не познайомити улюблених читачів «Нового дня» з цікавою людиною, нашою безмежно талановитою землячкою. Аза Сергіївна Матко створює дивовижні писанки. Мисткиня, яка не має спеціальної освіти, винайшла власну технологію, і її роботи не лише високохудожні, а й довговічні.
…Йдучи на інтерв’ю до 76-річної майстрині, очікувала побачити таку серйозну, може й, дещо сувору бабусю, схожу на представниць її покоління. І яким же було моє здивування, коли з одного з балконів п’ятиповерхівки визинула жінка із рудим каре. Аза Сергіївна дуже сучасна пенсіонерка – має смартфон і… акаунт у Фейсбуці. Але про це трохи пізніше. З господинею квартири спілкуємося на кухні. Фарби, кісточки, клей, лак – на столі все, необхідне для її роботи. Аза Сергіївна створює писанки. За свій журналістський досвід я бачила немало крашанок, минулоріч навіть у національному музеї писанок побувала, де великодні атрибути зібрані з усіх куточків України, але, зізнатися чесно, таких робіт ще не бачила.
Справа в тому, що херсонська художниця винайшла власний метод створення писанки, завдяки якому ті можуть зберігатися десятиліттями! У це важко повірити, але на шедевр звичайне яйце, вже порожнє, бо вміст попередньо видувається, перетворюють… газета і мука. Майбутня писанка обклеюється малесенькими паперовими клаптиками, рецепт клейстеру відомий усім, хто навчався у радянській школі і залучався до колективного утеплення вікон у класах – мука і вода. Сама ж технологія мені нагадала пап’є-маше, колись нас так навчали робити декоративні тарілки.
«Довго думала, як же укріпити шкаралупу, таку тонесеньку, що писанка псується за щонайменшого удару, а це ж робота, частинка душі, дуже жаль її втрачати. Так і прийшла до отакого методу. До речі, годяться лише газетні клаптики, інший папір просто розповзається», — ділиться секретами майстриня.
Сама собі сиджу і думаю: так, від мучного клейстеру яйце стає не просто міцним, а дубовим, але ж як на такій кострубатій поверхні можна щось малювати? Аза Сергіївна посміхається, наче прочитавши в моїх очах нотки скептицизму. Вся справа у наждачці, заготовка під писанку ретельно відшліфовується, аж до ідеальної поверхні. Потім художниця нанизує яйце на спицю, звичайну, в’язальну, і тепер працювати із заготовкою зручно і руки чисті. Далі — акварельна фарба, яку наносять трьома шарами і кожному треба дати час висохнути. Наступний етап – лакування, для писанки на темному тлі береться звичайнісінький меблевий лак, в іншому разі покриття слід брати з художнього магазину. І лише після того, як лак, теж нанесений у декілька етапів, застигне, варто приступати до розпису.
Сюжети писанок майстриня вигадує сама. Аза Сергіївна не приховує – досить довго вивчала значення орнаментів і символів, зокрема українських, і знає, автентику кожного регіону, але класичних писанок не робить. У її роботах можуть поєднуватися – квіти й орнаменти, церкви й знаки-обереги.
«Ось це дуже старовинний образ праматері, жінки-берегині, її завжди малювали з кількома парами рук, піднятими до неба, з молитвою про добробут рідної землі», — розповідає художниця.
Ось на писанці засніжені гори і маленькі карпатські хатинки – це до Різдва розписувалося. Цікавлюся, а чи є така, щоб от чисто херсонська писанка, про нашу землю? А як же, є! У таврійських степах здавна мешкали плазуни – у міфології істоти містичні, тому на нашій писанці художниця побачила царя-вужа, а ще – царівну-лебідь. Робота вийшла особливою, не схожою на решту писанок із колекції Ази Матко.
Орнаменти на писанках херсонської пенсіонерки виходять з напрочуд тонесенькими лініями, на додачу – дивовижне відчуття кольорів і композиції.
Парадокс, але настільки високохудожній стиль належить автору без художньої освіти. У родині Ази Матко не було художників і звідки в неї дар, жінка не знає, натомість пригадує – малювала з дитинства. А воно ж припало на жахливий історичний період. Аза народилася у 41-му, батько пішов на війну, так і не побачивши доньки, до трьох років дівчинка хворіла рахітом. На фронтах Другої Світової родина втратила всіх чоловіків. Певно, через це й захворіла мати дівчини, з якою вони залишилися удвох. Доля самої Ази Матко склалася драматично. У молодості наша героїня зустріла рокове кохання, яке наклало відбиток на все її життя. Він був югославський моряк, який у неймовірно вродливу херсонську вчительку закохався з першого погляду. Вони мріяли бути щасливими і, здавалося б, попереду було довге життя удвох. От тільки в радянських 60-х дівчина не могла, не мала права(!) покохати іноземця, не те, що вже створити з ним родину, пару розлучило КДБ… Використали підлі перевірені методи – брехлива кореспонденція, провокативні телефонні дзвінки… словом, красень-югославець, до цього готовий за один день одружитися з Азою, тепер про неї й слухати не хотів. Він більше не працював на суднах, які заходили в херсонський порт. Забути ті очі вона так і не змогла, заміж не вийшла, хоча могла – чоловіки завжди звертали увагу на струнку красуню-розумницю. Але… доля є доля. Той роман всього життя з гірким присмаком надихнув письменника Едуарда Тополя, пережите Азою Матко описане в оповіданні «Югославсько-херсонська трагедія: КДБ і танці»…
Непроста, жорстока доля не зламала, а навпаки – загартувала нашу героїню.
Ця неймовірна жінка, що аж ніяк не виглядає на свій вік, здається, наскрізь світиться позитивом. У неї купа друзів, якими охоче спілкується і при зустрічі, і в інтернеті. Світлини своїх робіт художниця викладає на персональній сторінці у соцмережі. Люди пишуть відгуки, всі зачаровані майстерністю херсонської пенсіонерки. А недавно нашій землячці присвятили пісню. Слова до неї свого часу написала відома поетеса з Херсонщини, яка дружила з Азою Сергіївною, на жаль, нині покійна Наталя Коломієць. Киянин Віталій Сухов поклав вірші на музику, а столичний співак Сергій Кім виконав пісню. «Женщина с улыбкой Монна Лизы…» — посвяту своєму коханню вона слухає зі сльозами на очах. І хто знає, можливо, це про нього вона згадує, створюючи свої унікальні, дуже позитивні, теплі писанки?… Певно, в цьому і є її щастя – не загубитися у цьому жорстокому, такому несправедливому світі, а дарувати людям радість, адже Бог дав великий талант.
Марина Савченко, Новий день