…Роботами французького художника-постімпресіоніста Поля Гогена можуть похвалитися лише найвідоміші музеї світу. На них полюють колекціонери, а на аукціонах за гогенівські шедеври легко віддають мільйони. Але сам живописець ніколи не мав професійної освіти, через що серед колег довго сприймався не інакше, як аматор. Митець прожив непросте життя, і великих грошей талант йому не приніс. Слава прийшла до Гогена вже після смерті. Його робити визнали такими, що істотно вплинули на мистецтво XX століття як таке. Художник працював у стилі наївного живопису, який з часом підхопила низка майстрів. На честь Гогена названо кратер на Меркурії.
А от Херсон має свого Гогена! Ні, я зовсім не про наявність робіт відомого постімпресіоніста, художньому музею ім. О. Шовкуненка вони, ясна річ, не по кишені. Херсонським Гогеном мистецтвознавці, причому не лише місцеві, називають художницю Олену Рибальченко. Жінці 89 років і, як той французький живописець, вона малює без мистецьких університетів за плечима, і її стиль — наївний реалізм.
…Тісна однокімнатна квартира вщент заповнена картинами, роботи господині всюди — на стінах, акуратно складені у стопки на шафі, замотані в поліетилен, стоять біля стіни. Місця для майстерні в оселі художниці немає, і під неї жінка пристосувала… кухню. Ось так, просто перед газовою плитою з каструлями, ставить табуретку і маленький столик. На ньому — майбутня картина, фарби, пензлі. Малює Олена Рибальченко на шматках звичайної фанери, знайдених на вулиці або кимось подарованих. Грошей на полотно у жінки немає, ледь перебивається від пенсії до пенсії, дуже крихітної, як і в більшості українських бабусь і дідусів.
Малює Олена, відколи себе пам’ятає, та й у сім’ї художники були. І, певно, якби не війна, дівчина б отримала професійну освіту, та й працювала б у якійсь із художніх майстерень. Але вийшло по-іншому. У 16 років втративши матір, а в батька була інша родина, Олена залишилася з маленьким братиком на руках. Тоді вони переїхали з Павлограда до Харкова. Щоб прогодувати обох, дівчина пішла працювати на завод, тоді було не до мистецтва. Але талант не сховати. Брат виріс і завів свою родину, сестра завжди була поряд, але особисте життя не склалося, була сама. Божий дар нагадав про себе, вже коли жінка переїхала до Херсона і вийшла на пенсію. Олена Павлівна сміється, коли пригадує пробудження в собі Гогена (Авт.): «Затіяла в квартирі ремонт і ніяк не могла впоратися з однією зі стін — крива і все тут, таку навіть шпалери не рятують. Тоді-то спало на думку, а якщо цю величезну, похмуру площу просто замалювати? Я взяла звичайну фарбу, таких кольорів, які були під рукою, і намалювала пейзаж. Вийшло, знаєте, навіть нічогенько».
Кажуть, «голь на выдумки хитра», свою скромну квартиру Олена Павлівна видозмінює так не вперше. В очі кинулися двері з середини помешкання, на них — яскравий лісовий пейзаж, і вже не видно ані віджилої себе фанери, ані стареньких замків, справжня тобі картина, яка задає настрій. Але то так, вимушений декор — посміхається художниця і розгортає поліетилен зі своїх справжніх шедеврів. «Несе Галя воду», «Ой на полі та й женці жнуть» — так-так, це шедеври українського фольклору, але намальовані. Свої картини пенсіонерка часто створює наспівуючи, тому вони так точно передають сюжет тієї чи іншої народної пісні. Сюжетні картини взагалі фішка Олени Рибальченко, саме у стилі наївного мистецтва в Україні так фактично ніхто не працює. І це давно оцінили мистецтвознавці. Величезна кількість картин херсонської художниці прикрашає фонди музею ім. О. Гончара у столиці. Їх відбирав особисто директор закладу, приїхавши додому до Олени Рибальченко. Є її роботи і в обласному художньому музеї ім. О. Шовкуненка. Найкраще з колекції нашої мисткині не раз експонувалося у Києві, Львові, Херсоні тощо.
Тож, виходить, херсонському Гогену пощастило більше, ніж самому Гогену, бо Олена Рибальченко застала своє визнання, а французький постімпресіоніст — ні. Втім, це як сказати — пощастило більше: Божий дар не тільки не приносить великих заробітків відомій художниці, а ще й забирає останні копійки. Їх треба витрачати на фарби й пензлі. Такі українські реалії, коли і геніям доводиться виживати… Втім, здається, сама наша героїня як людина творча цим і не стурбована — творить тим, чим може і на чому може. А ще — примудряється підгодовувати своїх друзів: дворових котів і голубів, які регуляр
но кучкуються під вікном її кухні-майстерні.
