В Новий рік із сумнівним рекордом.
2018 рік Україна зустріла з сумнівним рекордом у сучасному історичному просторі – найменша кількість населення за всі роки незалежності. На момент підготовки цієї публікації, за статистичними даними, населення України становило 42 мільйони 303 тисячі 127 осіб (46% – чоловіки, 54% – жінки). За 2017 рік в Україні народилося 306 372 дитини, тоді як померли – 477 525 людини. Природне скорочення склало – 171 153 особи. Ще 1 070 тис.осіб емігрувало. Прикро, але і Херсонщина у цьому питанні знаходиться серед сумнівних «лідерів» і її чисельність катастрофічно скорочується.
В одній із своїх наукових робіт я наголошував: «Щоб населення країни мало тенденції збереження національного етносу, потрібно, щоб 100 жінок за своє життя народили 215 дітей. Це базовий, перевірений норматив відтворення продуктивних сил у будь-якій країні. А що у нас?
Незважаючи на встановлені державою виплати допомоги за народження дитини, у самому "супер - вдалому” 2008 році, на 100 жінок народилося 145 дітей (у 2001 році – 109). У 1990 р. цей показник становив 184 дитини – теж недостатньо, але все-таки набагато більше, ніж сьогодні. Для того, щоб у одного пенсіонера була гарантія отримання пенсії у достатньому для проживання розмірі, потрібно, щоб у країні проживало (у розрахунку на одного пенсіонера) 5 осіб працездатного віку, з яких 3 – гарантовано мали роботу (3:1). Зараз ми наблизились до співвідношення (1:1), 12.8 млн. пенсіонерів і 13.4 млн. працездатних осіб, які сплачують ЕСВ. Це катастрофа».
Мені приходилось піднімати це питання на рівні Уряду України та Президента, перебуваючи на посаді Голови ХОДА, та, і потім, в якості експерта з економічних питань, у своїх публікаціях. Кожен раз, говорячи про «демократію» та «розвиток держави», її керівники постійно забувають, що держава це не «умовна абстракція» - це конкретні люди, які й роблять державу такою, якою вона повинна бути – заможною. Уряд розуміє, що повністью відсутня мотивація спонукати жінотство до активних дій. Однак фантазіі Міністра соціальної політики переходять межі розумного і він в найблищі 2 роки очікує в Україні "БЕБЇ-БУМ". Чоловіки, бажаю Вам здоров'я! Але і при таких фантазіях ми тільки через 20 років збалансуємо індекси людського розвитку.
Судячи з усього, сьогоднішня влада взяла напрямок на те, аби «скоротити» людські «запаси» і зробити Україну «повноцінним» сировим додатком «робочої сили» для тих країн, які аж ніяк не зацікавлені у тому, аби ми насправді були незалежними і спроможними жити і розвиватися самостійно. Може Уряд України вирішив втілити план ”МОРГЕНТАЙ”- ліквідація промисловості, вирубка лісів, зменшення населення?
За прогнозами світових фахівців у найближчі 30 років частина населення землі у віці до 60 років (співвідношення до загальної кількості) збільшиться майже вдвічі. І слід зазначити, що в Україні ситуація значно гірша (за рахунок скорочення загальної кількості населення), ніж в Америці, Європі, Японії. Якщо там демографічну ситуацію називають кризовою, то у нас вона близька до "ТОЧКИ НЕПОВЕРНЕННЯ”.
Цифри свідчать, що населення України складало:
у 1993 році - 52,3 млн осіб,
у 2010 році – 45,8 млн осіб;
у 2013 році – 45,4 млн осіб;
у 2015 році – 42,6 млн осіб.
Тих, хто доживає до 70 років – 61,7% і це 18 місце у світовій табелі. Перед нами: Швейцарія (1 місце), США (3 місце), Польща (6), Грузія (9), КНДР (14), Білорусь (17). За нами: Росія (20), Афганістан (23) тощо.
При цьому, зрозуміло, що фактичне населення України ще менше, ніж про це свідчить статистика. Є такий чинник, як «споживання муки та хліба» (прим. за часів СРСР ці цифри були суворо засекреченими, адже за ними легко вираховувати фактичну чисельність населення у будь-якій частині країни). За підрахунками, виробництво хліба за період незалежності скоротилося в Україні у 2,2 рази, тобто середньостатистичний українець зараз споживає не більше, ніж 26 кг хліба на рік. Ці дані підтверджують мої тези щодо того, що з одного боку українці втрачають купівельну спроможність, а з іншого, що кількість населення стає меншою (прим. у 2010 році 1 особа споживала 45 кг хліба на рік). В Уряді це виправдовують тим, що більшість українців стали жити краще, а тому "випікають хліб удома” («чи їдять "чорну ікру…”). Смішно! При сучасній ціні на газ та електроенергію, один буханець такого хлібу стає просто «золотим». Вагомість своїх висновків хочу підтвердити ще й такими цифрами: виробництво борошна з 2008 до 2016 скоротилося у майже 2 рази: з 3,03 до 1,8 млн. тон (з урахуванням експорту), а пряме споживання борошна скоротилася з 2,8 до 1,43 млн. тон. По моїм прогнозам, сьогодні в Україні постійно проживає не більше 33.0 млн.осіб.
Неодноразово наголошував: без розвитку села і фермерства ми не зможемо рухатися уперед, ми не зможемо бути справді незалежною і суверенною країною. Звичайно, якщо перші особи держави не ставлять завдання: занедбати країну, скоротити чисельності населення взагалі і сільського зокрема.
Ще один з результатів мого наукового дослідження: «Демографічні прогнози для України невтішні. Чисельність населення України буде скорочуватися, і до 2030 року складе 40 млн осіб. Найнеприємніше навіть не це, а те, що співвідношення осіб пенсійного віку і осіб працездатного віку буде різко погіршуватися. Якщо у 2001 році кількість осіб пенсійного віку від загальної кількості населення складала 41,1%, то до 2025 року така кількість складе вже близько 50%, а до 2050 року – 76%. Для порівняння, наприклад у 1959 р. така кількість була 22,7%».
Сьогодні ми поки ще спроможні прогодувати і себе (вирощуємо достатній обсяг зернових і інших культур), і продавати на експорт. Та чи завжди так буде? Розглянемо перспективи розвитку ситуації з урахуванням вищезазначених тенденцій, прогнозів та тієї політики, яку веде, на жаль, сьогодні керівництво держави.
Усі «реорганізації», «модернізації», «об’єднання» і «укрупнення», або як нині модно говорити «оптимізація», це не що інше як приховане знищення. Ця робота спрямована на пряме скорочення населення. Що у перспективі? Зменшення тих, хто годує країну. Якщо зменшення населення на селі триватиме такими темпами і далі, то навіть за простими розрахунками, вже через 20 – 25 років це призведе до того, що 30% домогосподарств в Україні перетворяться у хутора – «вотчини окремих землевласників».
Хочу взяти на себе сміливість і припустити, що існує конкретна «ціль» (звичайно ж неофіційна), досягнення якої спрямовано на те, щоб віддати наші ринки під реалізацію продуктів, що вироблені за тисячі, а іноді десятки тисяч кілометрів від України! То чи не заради цього хтось цілеспрямовано знищується українське село? Навіщо ми вбиваємо власного виробника? Для того, аби відкрити ринки для імпортних товарів?
Чому йде шалена агітація щодо продажу землі? Хто спроможний її купувати? Ті, для кого вона лише джерело заробляння грошей. Що буде з землею через два – три десятки років, коли з неї візьмуть все і вона перестане бути родючою? З чим залишаться українці? Чи нас, як нації, на той час вже не повинно бути?
Один раз продавши землю, проївши гроші за рік чи два, люди схаменуться, та буде пізно! Це вже ми проходили через розпаювання господарств. Все розтягли по дворах: трактори, комбайни, корів, ферми, техніку і що? Кинули землю, а нові власники примусили працювати селян за мізерні зарплати, землю нещадно експлуатують до повного її «знищення». Чому блокуються проекти законів щодо закріплення землі за фермерськими господарствами через прозорі інструменти викупу цієї землі у пайщиків через «Земельний банк» з ресурсами на 20-30 років? Чому такі права викупу не передаються об’єднаним громадам? Куди повинні бути передані повноваження і ресурси? Чому не туди, де живе українець: село, селище, місто, чи об’єднана громада? Ні, навпаки, частка доходів місцевих бюджетів в зведеному бюджеті України продовжує зменшуватись, наприклад в 2016 році до 16.8% в порівняні з 18.5% в 2015 році. Прийняті Верховною Радою України Державні бюджети України на 2017 і 2018 роки значно збільшили зобов’язання і відповідальність місцевих органів самоврядування без їх підкріплення відповідними ресурсами (у порушення п.1 ст.85 Бюджетного кодексу України). До того ж і прийняття рішення про створення об’єднаної територіальної громади (ОТГ) не може носити поверхневий підхід, розкриваючи тільки бюджетну складову у такому створенні. На підставі проведених мною фундаментальних досліджень питання про створення ОТГ (чинної законодавчої бази, теоретичного підґрунтя, набутого багаторічного практичного досвіду), переконливо заявляю: методика формування спроможних територіальних громад (Постанова КМ України № 214 від 08.04.2015 року), порушує принципи прикладних наук, всі підходи по формуванню економічного потенціалу територій і індексів людського розвитку в ній є викривленими. У кожній реформі повинні бути чітко визначені поняття: об’єкт, суб’єкт і предмет реформування. Так, формат паспорту ОТГ, розроблений фахівцями Кабінету Міністрів України, свідчить, що Урядом поставлена мета просто об’єднати території, а не створити стандарти за якими має функціонувати така новостворена ОТГ. Повністю «розмита» вимога ст.105 Бюджетного кодексу України: «принцип збалансованого розвитку…» і «принцип єдності…». Базові трансфери і субвенції не враховують весь обсяг соціальних стандартів на одного мешканця, а визначаються в межах наявних бюджетних коштів.
Такі реформи свідчать про те, що влада напряму зацікавлена у тому, аби якомога більше сіл та селищ перестали існувати, аби якомога більше українців поїхали з рідних місць світ заочі, для того, аби звільнити площі під будівництво нової інфраструктури – для нових господарів.
Тож, проблема села не тільки у тому, що чисельність тих, хто там живе скорочується за рахунок міграційних процесів: більшість родин намагаються відправити своїх нащадків, не вбачаючи будь яких перспектив щодо, навіть можливості, створення добробуту, якомога далі від рідної оселі, – село намагаються знищити й суто фізично (формуючи базові школи, медичні округи…). На Херсонщині, в 2007 році, в 36 селах не народилось жодної дитини.
Наскільки такі дії є насправді «патріотичними»? Думаю, що відповідь на це питання повинні дати вже найближчі вибори, якщо доведені до злиднів українці, знайдуть в собі сили не продавати за 400 грн. свій голос. До планових виборів залишився рік, втім, ніхто поки не зняв питання позапланових.