Наприкінці березня 2014-го, у день сороковин Небесної сотні, біля «декомунізованого» пам’ятника вождю світового пролетаріату у Херсоні сотні небайдужих мешканців краю молилися за загиблими на закривавленому столичному Майдані героями. Потім над оновленим постаментом урочисто затріпотів Державний прапор України. Сам же п’єдестал обперезала орнаментована стрічка. А під нею — портрети і прізвища херсонців, котрі віддали своє життя на Майдані.
Так у Херсоні постав пам’ятний знак героям Небесної Сотні.
При відкритті знака не бракувало, як водиться, чиновницького пафосу.
«Ми ніколи не повинні забувати про їхній подвиг! Водночас, нам необхідно рухатися вперед, щоб жити в новій європейській країні, — заявив тодішній голова облдержадміністрації на мітингу. Ще красномовніше висловився тодішній в. о. мера Херсона Володимир Миколаєнко: «Сьогодні час прибирати! Час прибирати не тільки в місті, але і в наших серцях і головах. Ми вимели з площі Леніна, вимели з країни Януковича і тепер не зупинимося, поки не приберемо у всій країні!».
Благоліпні слова, хвилюючі, нічого не скажеш. Тільки ж чи щирими ті жагучі чиновницькі промови були?..
Пройшло чотири роки. Державний прапор час від часу міняють, а от про полеглих героїв, очевидно, забули або ж у місцевому бюджеті не вистачає коштів на те, аби поновлювати портрети патріотів.
Що ж воно виходить? «Вимели з країни Януковича», а вимести звичку відбуватися високопарними промовами ніяк не вдається. Вицвілі портрети героїв Небесної Сотні та підписи під ними — свідчення цьому. Тому залишається одне: від імені учасників того пам’ятного молебню попросити прощення у героїв Небесної Сотні за неподобство, розведене, між іншим, під вікнами «білого дому».
Сумно, панове…
Макс РАШПІЛЬ, Новий день