Її
називають Королевою херсонської сцени. Вона зриває овації, як тільки
глядачі чують її ім'я. Сильна, вольова, характерна і самодостатня
народна артистка України Олена Галл-Савальська вже 42 роки працює в
театрі.
Її творчий доробок нараховує чимало ролей, які навіть
сама артистка не рахує. У свій час, мама акторки – заслужена актриса
України Валентина Галл-Савальська,відмовляла доньку від театру.
У
1977-му артистка прийшла до Херсонського театру концертмейстром, але не
судилось їй лишитись у цій професії. На одних із гастролей захворіла
актриса і Олену Ігорівну попросили її замінити. Після того головний
режисер театру дав їй роль Фатіми у виставі про Алі-Бабу. Після цього
Олена Ігорівна вже не припиняла грати, а лиш набирала обертів.
13-го січня актриса святкує свій ювілей – шістдесятиріччя. Напередодні свята ми поспілкувались з Оленою Ігорівною Галл-Савальською про життя ...
- Ви жайворонок? Звикли вставати рано? Який для Вас ідеальний ранок. Що любите зранку: каву, сік, чай?
Так,
я встаю досить рано. Зранку завжди п'ю зелений чай. Каву зранку я не
п'ю. Більше я його практично не п'ю, хіба вже перед виставою, щоб він
трішки відкрив очі, а так тільки зелений чай. Каву це вже о 12-й.
- Як Ви ставитесь до сюрпризів?
Дивлячись який сюрприз, ти розумієш. Бувають же ж такі сюрпризи, що від них дурно. Ну взагалі полюбляю сюрпризи, так.
- Якийсь можете згадати найяскравіший подарунок від глядачів, який запам'ятався?
Боже,
їх скільки було, що я вже не запам'ятовую...Але є одна історія, яка
мене зворушила. Одного разу, після вистави «Два серця», де я Раневську
граю, до мене зайшла жінка і подарувала красиву вазу у вигляді серця.
Виявляється, що вона випадково потрапила до нас в Херсон, бо її чоловік
був тут у відрядженні. Прийшла вона в театр і побачила нашу виставу.
Після
цього запитала як мене звати і вже наступного разу прийшла на виставу,
де я була задіяна і зробила мені такий подарунок. Я так була вражена
приємно. Полюбляю в цю вазу ставити квіти...
- Що більше любите драму чи комедію?
Мені
все рівно, що грати - драму чи комедію, для мене різниці немає. Був
такий момент, що глядачі звикли бачити мене в комедійних ролях і потім
їм було важко сприймати драму.
- Скільки вже зіграли ролей?
Я
ніколи не вела підрахунку. Так як ніколи не зберігаю ні грамот, ні
нагород, принаймні стараюсь. По-перше, у мене мама пропрацювала стільки
років, і я розумію, що це все такий блеф. Розумієш? Головне сім'я,
здоров'я, а все інше від лукавого. І кожен раз вибачаюсь перед Господом
Богом, що я займаюсь цією професію...
- Якщо споглядати Ваш творчий шлях, не можна назвати його стандартним. Адже Ви прийшли в професію в 27 років?
Навіть у 33, здається. Тут треба подивитись «Алі-Баба» у якому вийшов. Це й була перша вистава.
- Вірите в якусь фортуну? Як до Вас приходили ролі?
Сто
відсотків. У моєму випадку ролі і потрапляння у якісь вистави – це
випадок. З Прісею так було. Ніколи я не брала участь у читках на
«Мельпомені Таврії». Але якось, мені зателефонували і попросили, щоб я
прийшла на читку до Олександра Марданя. Я погодилась, а в цей час мене
побачив Павло Ар'є, який теж туди зайшов випадково.
Як стало
потім відомо, що Павло Ар'є, вже на той момент, хотів ставити у нас в
театрі «Славу Героям», але коли побачив мене, то пішов до директора і
сказав, що буде ставити «Бабу Прісю», бо в театрі є Баба Пріся. Хіба це
не випадок? Це випадок, якби я не прийшла б тоді, то і не було б цієї
ролі, яку я дуже люблю.
- Який у Вас девіз в роботі?
Я
завжди кажу, що все приходить до тих, хто вміє чекати. Мій девіз у
театрі: «нічого не виривати, нічого не просити, усе потрібне прийде».
Сцена – це святе місце, вона все порозставляє на свої місця. Вона не
допустить нечесні справи.
Мене мама завжди вчила: не плюй, не
сварись на сцені. Цього робити не можна, бо вона помститься. Тих людей,
які рвуться туди різними брудними шляхами вона не допустить. Вона не
допустить успіху, не відкриє таїнства, вона не впустить до себе – це моє
тверде переконання.
- Є різні повір'я, пов'язані зі сценою, у що вірите, яких правил дотримуєтесь?
Ніколи
не переходжу на сцені перед виставою, завжди за кулісами стараюсь
ходити. Як падає "роль" – сідаю, а в мене між іншим кожен раз вона
падає, але я в це не вірю, то я така неуважна. І завжди на першій
репетиції. Думаю, та добре, не буду в це вірити, але все одно сідаю.
Концентруюсь перед виходом на сцену. Стараюсь з людьми поменше
спілкуватись, до вистави ні з ким не спілкуюсь. Багато чого роблю так,
як мама.
- Текст повторюєте?
Обов'язково. За день до цього, якщо велика робота – за два дні. Це типу ти сидиш вдома і граєш виставу.
- Чи розділяєте себе, як актрису і як вокалістку?
Ні.
Я взагалі вважаю, що актор сучасного театру повинен бути синтетичним.
Це така професія, коли завжди щось потрібно. Актор повинен і танцювати і
співати. В театрі треба співати «про що» і знати, що ти хочеш сказати
людям, коли співаєш якусь пісню. Ось це головне, а не просто вийти і
показати свій голос.
- Як ставитесь до молодих акторів, вокалістів?
Якщо
я бачу, що у когось з молодих є хоч якийсь натяк на талант, то я
нормально ставлюсь і стараюсь допомагати. Я у свій час бігала за
акторами старшими і просила, щоб підказали і допомогли, тому залюбки
допомагаю тепер тим, кому це потрібно.
- Як відновлюєтесь після вистав?
Ти розумієш, переважно я люблю парк. Люблю посидіти на природі. Помовчати. Треба ж накопичувати те, що віддала.
- Як працюєте над роллю?
Як
каже і сміється мій чоловік – вагітнію нею. Ось зараз ми працюємо з
Сергієм Павлюком над моїм так званим «бенефісом», який вийде у лютому.
Робота має назву «Зірка кохання». То я вже встаю вночі, щоб повторювати
текст ролі, пісні...
- Де Ви черпаєте своїх персонажів?
Я
спостерігаю за людьми. Я люблю сісти десь на лавочці, де я з собакою
гуляю, сиджу і дивлюсь. Адже в житті ходять готові персонажі, все тільки
з життя...
Спілкувалась Єлизавета КРАСНІЧЕНКО,
