Херсон — не єдине місто в Україні та й в світі, що страждає від любителів сучасного "наскельного живопису”, але у багатьох інших містах з цим, принаймні, активно борються.
Вандали розмальовують стіни, лавки... І їх "шедеври”, на жаль, лишаються там надовго.
Комунальники не вважають за потрібне швидко прибирати наслідки "творчості”. Чиновники у відповідь на запитання про занедбаність міста зазвичай кажуть: "А що ми можемо зробити, коли люди у нас — такі?!”.
Але люди "такі” скрізь. Тому і з’явилася "Теорія розбитих вікон”.
Якщо люди бачать, що інші особи порушують правила і їм це сходить з рук, то вони вважають, що можуть діяти так само. Тобто, якщо на подвір’ї хтось насмітив, то швидко знайдуться які також викинуть сміття. Якщо на газоні припарковано кілька автомобілів, то точно знайдуться й інші водії, які залишать там і своє авто — звісно ж, "на хвилинку”.
Найвідоміший приклад застосування теорії на практиці — реформа нью-йоркського метрополітену. У 1980-х рівень злочинності у місті був дуже високим, а метро у Нью-Йорку стало одним із найнебезпечніших місць.
Ситуація змінилася, коли директор метрополітену Девід Ганн запросив до співпраці одного з авторів "Теорії розбитих вікон” — Джорджа Келлінга. Спочатку вони взялися за дрібні порушення, у тому числі і за графіті.
При цьому ніхто не намагався спіймати за руку "митців”. Їм навіть дозволяли впродовж кількох діб розфарбовувати вагони. Але з депо такі вагони виїжджали лише після того, як працівники метрополітену стирали усі новостворені графіті. Жоден розмальований вагон на роботу не виїжджав. Так "художники” зрозуміли, що їхніх "шедеврів” ніхто не побачить, тож немає сенсу витрачати час і зусилля. І вагони нью-йоркського метро стали чистими.
У Голландії соціологи Гронінгенського університету провели експеримент. На вулиці з великою кількістю магазинів біля стіни будинку, де люди паркували свої велосипеди, стояв яскравий добре помітний знак, що забороняв малювати на стінах. Спочатку стіна була чистою. Експериментатори повісили на кермо кожного велосипеда (всього велосипедів було 77) папірець з рекламою вигаданого магазину. Дослідники спостерігали за діями велосипедистів. На вулиці не було урн, тому людина могла або викинути папірець на землю, або повісити на інший велосипед, або взяти з собою, щоб викинути пізніше. Перші два варіанти розглядали як порушення прийнятих норм, третій — як їх дотримання. Із 77 велосипедистів лише 25 (33%) повелися некультурно. Потім експеримент повторили за такої ж погоди і в той же час дня, але попередньо розмалювали стіну. Цього разу насмітили 53 особи із 77 (69%). Порушення заборони малювати на стінах виявилося вагомим стимулом, що провокує людей порушувати інше загальноприйняте правило — не смітити на вулицях.
І у Херсоні якщо б комунальники швидко ліквідували "наскальний живопис”, його було б набагато менше.
Кілька років тому, перебуваючи у Вроцлаві, я бачив, як польські комунальники зафарбовували свіженамальоване графіті на стіні неподалік від готелю, де я жив. І потім протягом тижня, проведеного мною у цьому місті, ця стіна лишалася чистою.
Моя знайома розповідала, що вона деякий час жила в місті Дніпрі у будинку, яких входив до одного з ОСББ. І місцеві активісти з маніакальною впертістю прибирали зі стін "шедеври”, які залишали любителі граффіті. Знайома казали, що вона чула, як ці молодики обурювалися, але з часом обшили спроби щось писати чи малювати на будинках цього ОСББ.
Чому б не спробувати таку практику і в Херсоні?
Вячеслав Гусаков, Вгору