Востаннє була на цьому місці років 7 тому. Візит чергового високопосадовця: велика делегація, гучні промови, обіцянки… Тоді вузеньку асфальтовану дорогу, загублену в полях, ще не побила трава, видно було, що, часто нею їздили. Сама ж територія, хоч і дещо віддалено, а таки нагадувала стратегічний об’єкт… А от сьогоднішній стан колишнього хімскладу, розташованого всього за 22 км від Херсона, в Білозерському районі, сказати, що шокує, — значить, нічого не сказати. Бетонної огорожі більше немає (одразу спало на думку: хтось же розібрав просякнуті отрутою секції, де вони: у когось на подвір’ї чи взагалі — десь у людному місці?). Саму будівлю складу теж розібрали, все, що залишилося, — купка битої цегли. Та найжахливіші асоціації викликає картина праворуч: циліндричні ємності колись мали однорідний колір бетону, тепер же на них — руді підтьоки, а знизу, даруйте, капає — просто на землю… Підходити ближче страшно. А запах… Він б’є в ніс вже за кількасот метрів. Оце і є так зване сховище отрутохімікатів. Тут, неподалік села Сонячного, їх зберігається майже 160 тонн! Відходи агропрослової галузі сюди десятиріччями звозили з різних районів Херсонщини. «Прокляте» місце, і чомусь саме шикарні чорноземи, визначили у радянські часи. Потім, коли розпалися колгоспи, під Сонячне за сто кілометрів «тарабанили» хімію, що стала непотребом. Здебільшого це дуст, яким обробляли поля. У Радянському Союзі таке «добро» ніколи не було в дефіциті, дуст десятками тонн валявся у господарствах. У незалежній Україні цей спадок став непотрібний. Кожна нова влада все обіцяла — небезпечні сховища з регіонів вивезуть і утилізують. Але обіцяти, як мовиться, не означає одружитися. На Херсонщині зберігається понад 1887 тонн небезпечних відходів. Крім Сонячного, це Мирне (Каланчацький район), Партизани (Генічеський район), Томарине (Бериславський район), ну і Нововоронцовський — без прив’язки до населеного пункту. Хімікати зберігаються у діжках: де бетонних, де поліетиленових. У тару відходи «заховали» на початку двотисячних. Тоді говорили так: кілька десятиліть простоїть, а тим часом знайдеться вихід, що робити далі. Кілька десятиліть вже майже минуло, але вихід так і не знайшовся. І якщо до 2013-го отрутохімікати хоч повільними темпами, але вивозилися на утилізацію, то останні 3 роки — ані руху.
В обласному департаменті екології та природних ресурсів лишень розводять руками, мовляв, що можемо вдіяти, якщо коштів катма? Начальник департаменту Юрій Попутько простягує мені купу друкованих аркушів. Це звернення до міністрів і нардепів, щоб посприяли виділенню фінансів на утилізацію. Яка відповідь? А хіба не видно, от хоча б тут, недалеко від Херсона?..
— На кінець 2014 року вартість утилізації всіх хімічних відходів, які зосереджені на території Херсонської області, становила близько 43 мільйонів гривень, але, на жаль, на той період ми не змогли… Ну не ми, а держава, не виділила нам ці гроші. Тепер же на ті ж самі роботи необхідно вже 93 млн. гривень. Уявляєте, як росте ціна з кожним днем? — скаржиться пан Попутько.
— І що, хімікати і далі лежатимуть просто неба на землі? — запитую. У відповідь — знову про листи, все нові й нові, стоси макулатури…
А доки «турбота» хазяїв кабінетів, від маленьких, регіональних, до просторих, столичних, зводиться до листування, реальний вплив хімії, а не на папері, щодня на собі відчувають мешканці населених пунктів, розташованих неподалік колишніх складів. Кладовище в селі Сонячному. За цифрами на табличках, що на хрестах, неважко зрозуміти: середній вік померлих — 40—50 років. А люди й не приховують — прописалася в їхньому краї онкологія.
— Поки воно не розкладалося, може, й, нормально було. А зараз, коли там рікою тече, а вітром, знаєте, як сюди несе? Нікому ми не потрібні, залишили нас тут на погибель. Ми-то як ми, вже життя прожили, а дітей дуже шкода, — зітхає в бік сільської школи пані Любов, виводячи корову на пашу.