Тамара — уродженка села Вільне на Рівненщині. Декілька років вона живе на "своїй малій батьківщині", тоді як її чоловік залишається в окупації на лівобережжі Херсонщини.
Жінка розповіла, що опинилася у Вільному ще до повномасштабного вторгнення — приїхала доглядати хвору маму. До того жила в Скадовську.
"Це був будинок моєї мами, моїх батьків. Я приїхала сюди, мама захворіла. Я доглядала її, а коли мама померла — залишилася. Так і не змогла виїхати. Бо там зараз Росія", — каже Тамара.
Тамара вчилася у Житомирі, звідти і її чоловік, але свій дім вони "знайшли" на півдні.
"Ми поїхали на море, нам там сподобалося. Залишилися, збудували хату. У нас була своя справа. Я працювала бухгалтером-економістом у колгоспі, а коли його розпаювали — отримали землю", — пригадала жінка.
Родина займалася сільським господарством — вирощували, зокрема, кавуни та соняшник, мали техніку і розвивали власну справу. Війна розділила подружжя. Чоловік Тамари залишився в окупації — у домі, який вони будували разом. Зв’язок між ними є, але нестабільний.
"Поганий зв’язок, через Telegram. Раз на два-три дні. Починає розказувати, що там робиться — і зв’язок перебивається. Каже тільки, що дуже гучно", — поділилася жінка.
За її словами, більшість людей із тих місць виїхали — насамперед фахівці та молоді родини.
"Повиїжджали вчителі, лікарі, молоді сім’ї. Залишилися переважно ті, кому нікуди було їхати, — зазначила вона.
Чоловік Тамари поки не залишає дім.
"Поки ще хата стоїть — він не їде. Не те що не хоче, але поки є дім — тримається за нього", — пояснила жінка.
Джерело – Суспільне
