Психологічна допомога сьогодні вже не є чимось незвичайним, як було ще принаймні 10 років тому. Однак у суспільстві все ще існує стереотип, що психотерапія — це щось для слабких, і якщо ти не можеш впоратися сам, тебе можуть засудити. Війна підсилила цю стигматизацію: навколо стільки горя, що часто свої проблеми здаються не достатньо серйозними, аби йти з ними за допомогою. Всі ці упередження ми спробували розвінчати з психологинею Центру допомоги врятованим у Херсоні Мариною Козерацькою. 

Психологічна допомога сьогодні вже не є чимось незвичайним, як було ще принаймні 10 років тому. Однак у суспільстві все ще існує стереотип, що психотерапія — це щось для слабких, і якщо ти не можеш впоратися сам, тебе можуть засудити. Війна підсилила цю стигматизацію: навколо стільки горя, що часто свої проблеми здаються не достатньо серйозними, аби йти з ними за допомогою. Всі ці упередження ми спробували розвінчати з психологинею Центру допомоги врятованим у Херсоні Мариною Козерацькою. 

Чому люди бояться звертатися до психолога

За словами Марини Козерацької, існує кілька причин, чому люди бояться звертатися за психологічною допомогою. Перша — страх, що людину знецінять. Коли людина отримує травматичний досвід, мозок вмикає захисний механізм — “те, що зі мною сталося, не є достатньо серйозним, іншим буває гірше”. Психіка може блокувати певні спогади. За цими думками, за словами психологині, зазвичай стоїть те, що раніше людину не почули, не підтримали або байдуже зреагували на якусь ситуацію. 

Ще однією причиною є сором і самозвинувачення: “я сам винен, я неправильно зреагував, спровокував, потрібно було вчинити інакше”. І хоча це не відповідає дійсності, сором ізолює і змушує ховатися від тих, хто може допомогти. 

Часто люди не звертаються до психолога, бо мають бажання забути та жити далі. Або мають відчуття, що мусять справитися з проблемою самостійно. Це особливо притаманне людям 40+ років, які виховувалися на установках про те, що людина має бути сильною і сама справлятися з усім, а слабкість — це щось неприпустиме. Марина зазначає, що це також є природним захистом психіки. І може допомагати людині в короткостроковій перспективі. Однак накопичений негативний досвід, непроговорені проблеми надалі можуть проявлятися через тривогу, напругу, флешбеки, роздратування. 

“Часто люди не говорять про пережите насильство через страх, що стане гірше. Людина боїться, що якщо почне говорити про проблему, то її накриє переживаннями знову, і вона не витримає”. Такі думки можуть виникати через те, що контакт з травматичним досвідом може бути досить інтенсивним. Але справа в тому, що в терапії ми не кидаємо людину в біль, ми спочатку вибудовуємо точки опору для того, щоб коли людина буде готова, піти туди”, — відзначає психологиня. 

Часто людей зупиняє страх, що про це розкажуть. Особливо, за словами Марини, це притаманне для людей з невеликих населених пунктів. Є побоювання, що дізнаються односельчани, інформація вплине на сім’ю, роботу, соціальний статус. Тому дуже важливо підкреслити, що  допомога психолога є конфіденційною. 

Досить часто людей зупиняє відсутність розуміння, як працює психологічна допомога. Вони бояться бути неправильно сприйнятими. 

“Частина людей все ще не знає, які дії кваліфікуються як СНПК — сексуальне насильство під час конфлікту та 

ГЗН — гендерно зумовлене насильство. Але взагалі люди в більшості випадків мовчать не тому, що не потребують  допомоги, а тому що занадто довго були з цим наодинці”, – зазначає Марина. 

Що чекає людину, яка звертається до Центру допомоги врятованим у Херсоні

Побутує думка, що під час першого контакту з психологом людина одразу буде змушена відповідати на незручні запитання та згадувати пережите. Марина Козерацька спростовує це твердження. 

За її словами, першочергово людина поспілкується з кейс-менеджером та заповнить базові документи для отримання психологічної допомоги. Під час консультації її проінформують про можливість отримати соціальну допомогу чи грошову компенсацію та проінформують про весь спектр послуг Центру. 

“Для людей, які постраждали від сексуального насильства, є функція реабілітації, яку ми реалізуємо в партнерстві з організацією «Неємія». Це реабілітація для родин і реабілітація для жінок окремо. Ми можемо разом подати заявку цю і вже «Неємія» проводить відбір і зв’язується з людьми”, – відзначає Марина. 

За її словами, існує також кілька способів, як зв’язатися з Центром. Це може бути дзвінок, особистий візит або ж мобільний виїзд спеціаліста до населеного пункту. Представники Центру часто здійснюють виїзди на різні населені пункти, повідомляючи про це сільську раду. У такому випадку людина може зв’язатися з психологом безпосередньо в своєму місті чи селі. 

Марина підкреслює: під час першого контакту з Центром не відбувається жодних допитів. Людина заповнює анкету, де відповідає на базові запитання, аби спеціалісти могли кваліфікувати випадок гендерно зумовленого насильства чи сексуального насильства під час конфлікту. Це базові запитання, які не викликають тригерів. 

Візити можуть бути в онлайн- або офлайн-форматі. Всі дані людини є конфіденційними. 

Зустріч з психологом також відбувається м’яко та без тиску. 

“Часто люди приходять і не знають, з чого почати, — відзначає психологиня. — Тож ми починаємо з того, що питаємо “Як ваші справи? Як ви себе почуваєте? Як ви спите?” Ми ніколи не починаємо розмову з фрази “Ану розповідай, що з тобою сталося”. Перш за все, нас цікавить, як людина почувається тут і зараз, що з нею зараз відбувається”. 

На певному етапі, за словами Марини, спеціалісти Центру долучають правоохоронців. Часто люди звертаються до психолога вже після зафіксованого поліцією факту сексуального насильства. Якщо ж першочергово людина до правоохоронців не зверталася, Центр ознайомить з алгоритмом дій та надасть необхідний супровід. 

“Поліція має бути залучена в даному випадку і для того, аби зафіксувати злочин, і для того, щоб людина могла податися на компенсацію чи інші грошові виплати. На всіх етапах допитів ми спілкуємося зі слідчими, а за бажанням клієнта надаємо супровід, якщо людина відчуває, що самій їй буде важко відповідати на запитання”, – розповідає Марина. 

Тривалість терапії залежить від психологічного стану людини та складності випадку. Психологиня відзначає, що в когось вона може займати 8 сесій (по сесії раз на тиждень), а в когось це триватиме пів року або більше. 

Однозначно Марина рекомендує не лишатися з проблемою наодинці та не створювати ідеальну картинку, нібито все гаразд. Перший крок до того, аби прожити травматичний досвід — зізнатися самому собі, що вам важко. 

“Не потрібно бути достатньо травмованим, щоб звертатися за психологічною допомогою. Не потрібно знати, що сказати. Звертатися можна навіть якщо пройшло багато часу з моменту події. Навіть якщо людина намагалася забути. Навіть якщо вона не впевнена, що ситуація серйозна. Я завжди кажу, що людині не потрібно проходити це все наодинці. Те, що з вами сталося – це важливо, і те, що ви відчуваєте, має значення. Будь-який досвід потребує бережного контакту”, — підсумовує психологиня. 

Як звернутися до Центру допомоги врятованим: 

за телефоном: 

+38 (050) 626-13-79

+38 (066) 349-36-81

Центр працює стаціонарно у місті Херсон та у формі виїздів фахівців.

Центри допомоги врятованим створені за ініціативи Офісу Віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, сприяння Урядової Уповноваженої з питань гендерної політики, у партнерстві з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні, завдяки фінансовій підтримці урядів Австрії, Бельгії, Іспанії, Швеції та у співпраці з місцевими органами влади.

Партнерський матеріал