У російському полоні залишаються сотні викрадених окупантами цивільних жителів Херсонщини. Сотні скалічених доль, сотні розірваних родин… Історія кожного полоненого – тяжкий біль і ще більша ненависть до окупантів.
Станом на початок 2026 року була підтверджена інформація про 1441 цивільного жителя Херсонщини, яких росіяни викрадали або які вважаються безвісти зниклими. 793 з них уже звільнені, але в полоні досі залишаються 648 наших земляків. Такі цифри озвучив начальник Херсонської ОВА Олександр Прокудін, передає «Укрінформ».
Водночас реальна кількість цивільних у російському полоні може бути набагато більшою. Лівобережна частина області вже понад 4 роки під окупацією, за цей час зникло дуже багато українців, яких країна-агресор незаконно затримує й засуджує за фейковими звинуваченнями у «шпигунстві» й «державній зраді».
Громадський центр «Цивільні в полоні» повідомляє, що загалом понад 16 000 цивільних українців вважаються безвісти зниклими внаслідок війни та окупації. Тисячі з них незаконно утримуються в місцях несвободи на території РФ та ТОТ. Лише частина випадків підтверджена через Міжнародний Комітет Червоного Хреста.
У соцмережі центр регулярно публікує інформацію про викрадених окупантами українців, перебування в полоні яких підтверджено. Серед них – чимало жителів Херсонщини.
Далі – лиш декілька історій полонених російськими окупантами жителів Херсонської області, опублікованих на сторінці громадського центру.
Юлія Соколова
Майже рік тому, 13 квітня 2025-го, окупаційний «херсонський суд» засудив її до 9 років за «шпигунство». У липні 2023-го, коли почалися перші затримання, дівчині було лише 18 років. Вона перебувала під домашнім арештом, проте до неї регулярно приходили силовики й забирали кудись на допити, звідки вона щоразу поверталася ще більш зломленою, каже її бабуся.
Після кількох місяців стеження, обшуків і допитів Юлію зрештою заарештували 7 січня 2024 року. Родина понад місяць не мала від неї жодної звістки. 14 лютого її перевели до СІЗО № 2 у Сімферополі. Ще через 10 місяців її перевели до в’язниці в Чонгарі. Дуже рідно від неї надходили листи, в яких дівчина писала, що хвора й виснажена. За час полону її зір упав до -4, вона зазнала опіків, що лишили по собі шрами. Наразі перебуває у ВК-5 Саратовської області.
Андрій Миколайович Серьоженко
Цивільний полонений з Голої Пристані. 13 травня минулого року російський суд засудив його до 17 років у колонії суворого режиму. Звинуватили в «пособництві в акті міжнародного тероризму» та в «незаконному зберіганні, перевезенні й носінні вибухового пристрою».
29 червня 2022 року Андрія викрали з дому й вивезли в невідомому напрямку. Понад 2 роки родичі не мали інформації про стан та місце його перебування. Нині чоловік – у СІЗО в Грозному Чеченської республіки.
Ірина Ґедзик
Цивільна полонена 1980 року народження. 3 лютого 2026 року окупаційний «херсонський суд» визнав її винною у «шпигунстві». Жінку засудили до 10 років позбавлення волі у колонії загального режиму. Розгляд справи проходив у закритому режимі.
25 червня 2024 року Ірину викрали з власної квартири в місті Каховка. Раніше, у квітні 2022 року, окупанти незаконно затримували її чоловіка – Юрія Ґедзика, проте згодом його відпустили.
Дар’я Павлова
27-річна цивільна полонена, 24 липня 2025 року окупаційний «херсонський обласний суд» засудив її за «державну зраду» до 12 років і 6 місяців позбавлення волі.
У вересні 2021 року киянка поїхала до Генічеська, щоб доглядати бабусю. За словами її матері, вперше російські військові прийшли до Дар’ї 20 грудня 2023 року. А 8 жовтня 2024 року її затримали.
Батько Дар’ї добровільно вступив до лав ЗСУ, щоб особисто боротися за визволення доньки з окупації. Мати вважає, що це могло стати однією з причин її затримання – під час обшуку росіяни знали, що батько дівчини пішов на фронт. На жаль, він загинув під час виконання бойового завдання.
Анатолій Гроня
56-річний цивільний полонений з окупованої частини Херсонської області. 23 січня 2026 року окупаційний суд засудив чоловіка за підготовку «диверсії» до 18 років позбавлення волі.
«Багато родин роками не мають жодного підтвердження про долю своїх близьких. Розголос – це не просто інформація. Розголос – це інструмент тиску. Тиск – це шанс на життя», – зазначають у центрі «Цивільні в полоні» й закликають підтримувати полонених земляків, виходячи на акції та вимагаючи їхнього звільнення.
Головне фото ілюстративне із соцмереж
Джерело – Гривна
