Вона відкрилася 27 листопада — персональна виставка Олександра Жуковського «Догори дригом».
І хоч художник він надзвичайний і яскравий, відомий не тільки в Херсоні, не тільки в Україні, і часто бере учать у всіляких виставкових заходах, але «персоналка» в нього таки перша.
Загалом, від Жуковського завжди очікуєш чогось незвичайного, вражаючого і оригінального. З чого тільки не створює він свої шедеври! Традиційні полотно й олійні фарби, акрил, звичайна хлорка на звичайній тканині, трафаретні відбитки, дзеркало, якісь дерев'яні частини меблів, старі скатертини — та навіть якісь шматки текстилю в нього в хід йдуть (все це можна побачити в експозиції). А потім стоїш і дивуєшся: ну треба ж таке! Поруч усміхається скульптор Юрік Степанян: «Прекрасний молодий талановитий товариш! Я наполягав, щоб він у Спілку художників вступив».
Передчуття чогось незвичайного було і цього разу, і воно справдилося. Назва експозиції «Догори дригом» матеріалізувалася в буквальному сенсі слова у виставковій залі на площі Свободи...
Олександре, чому «Догори дригом»? Що у вас сталося?
Догори дригом буває, коли що щось пішло не так. А в мене з самого початку все не так пішло. Я готувався завчасно, але перед виставкою навалилося дуже багато роботи, саме творчої - там малювати, там малювати. Ми з Сашком Печорським до Києва встигли з'їздити будиночок Поліни Райко розписати. Ідей було багато, але потім все відсіялося. І в останній момент я вирішив, що буду робити хаос повний. Захотілося показати, що робив і такі, і такі речі. Багато чого вже давно ніхто не бачив. Звичайно, хотілося зробити щось свіженьке, але вийшло теж цікаво, бо роботи залежуються на полицях, а їм потрібний рух. У мене так бувало в житті, коли щось йшло не так, але в принципі до якогось результату призводило.
А що там з будиночком Поліни Райко?
При київській залізниці зробили велику виставку UKRAINE WOW, спеціально під це побудували копію будиночка Поліни Райко, але розмірами менший, ніж справжній, вкрили його солом'яною стріхою і зробили його як мазанку. Всередині ми розписали його в стилі Поліни Райко - але нам дозволили це робити з невеликими відхиленнями, тому що знають, що ми, в принципі, такі ж наївні художники, як і вона.
Ви досі вважаєте себе художником наївним або відчуваєте, що перейшли на якийсь інший рівень?
Я думаю, що саме наївним художник і повинен залишатися, зберігати свою наївність - це як дитячий малюнок, прекрасний і одночасно наївний. Переростати цю планку дуже складно. Напевно, про мене хтось може сказати - наївний я або не наївний.
А за самовідчуттям?
Це складно. Я просто відчуваю себе в душі художником. У мене йде постійний пошук - від реально повного «трешака», навіть занепадництва (все неясно, все незрозуміло і, можливо, комусь навіть нецікаво), до мало не класичних речей, які я намагаюся робити шляхом проб і помилок.
І скульптура?
Свого часу я захоплювався виробами з кримського каменю - бачите, він реально золотий, дуже красивий, дуже податливий - і в той же час дуже крихкий, ламкий, з ним дуже важко працювати. Я навчився, і такі скульптурки навіть купували, а це те, що у мене залишилося.
Кажуть, ваші картини купили і Елтон Джон, і друг Енді Уорхола - це правда чи просто херсонська легенда?
Про «Енді Уорхола» - це реально. Є у нас друг Саша Євстаф'єв, він організовував нам промоушн, з ним ми робили кілька шикарних виставок на Фабриці і потім вирішили продавати роботи через майданчик eBay. Він все організував - і не встигли ми виставити, як через три години Саня мені телефонує і каже, що чувак з Чикаго хоче купити картину «Енді Уорхол» (змішана техніка, хлорка з чорною тушшю).
А Елтон Джон — купив чи не купив?
Це ціла історія. Колись я жив в Білозерці, у матері в будинку, а вона любила творчість Елтона Джона - «Елтон Джонька» його називала. «Саня, намалюй Елтона Джоньку, - каже. - Він тобі грошей заплотіт». Коли вона померла, через кілька років мені попалася в журналі фотографія Елтона Джона відомої жінки-фотографа, у тут він веселий такий, бажає всім щастя, там навіть назва була якась типу Миру вашому дому - так я її і назвав. У мене була ідея подарувати її Елтону Джону, бо мати хотіла, щоб я намалював картину і подарував. Ми зняли ціле відозвернення про те, що я хочу йому подарувати картину, намагалися вийти на людей, пов'язаних з ним - але не достукалися, він же мега-зірка.
Зате в Херсоні залишилася легенда.
І сама картина досі в Херсоні. Вийшов такий собі фейковий проект.
Не варто занепадати духом, все ще попереду.
Так, скільки було таких речей, коли дива трапляються! Я вірю в те, що коли цілеспрямовано думаєш про щось позитивне, хороше, то це з часом і відбувається. А найголовніше диво - діти. В них все життя наше чудове.
До речі, дитячі малюнки на стінах — чиї?
Тих, хто надихає тата на творчість. Це мій син Сашко (Сан Санич) і дочка Ангеліна (Ангелок). Дочка Настя старша, і у неї творчість пішла в «кондитерку». Вона робить гарні тортики, тістечка, вже два роки кондитером працює.
А чому тут дивуватися - ви ж самі-то у художники прийшли з кухарів...
Це гени. У мене тато був фотографом, і тяга до прекрасного мені дісталася від нього.
Власне, як і всі художники, малюю з дитинства. Садок, школа, потім це забувається. Але потім я знову згадав, що люблю малювати. Зараз-то все можна купити, а тоді було складно, я почав добувати якісь предмети - малював на ящиках, якихось дерев'яних штуках, малював на всьому, що потрапить під руку. Так воно і затягнуло.
Багато картин висить догори ногами. Навіщо? Чи люди це зрозуміють?
Я всіх вас заспокою: до кінця експозиції всі картини будуть висіти правильно. Якщо протягом місяця люди будуть приходити, то вони побачать, що кожен раз картини будуть перевертатися.
А може ви ще будете замінювати одні роботи іншими?
Такий варіант теж можливий. Мені не хотілося зробити нудну виставку. Мені хотілося, щоб люди прийшли і посміхнулися, пораділи. Коли йдеш по вулиці і бачиш сумні обличчя - це напружує. Хочеться передати своє сонечко всім оточуючим. Бери його, як вогник, і йди далі. Мистецтво має нести позитив.
А чи має, на ваш погляд, мистецтво бути актуальним?
Мистецтво багатолике - як весь світ, як життя. Життя наше неоднозначне, і мистецтво таке ж - воно повинно бути мінливим і обширним, як весь всесвіт. Розширюючи межі свого світовідчуття, світогляду, ти теж трошки виходиш з соціальних та інших аспектів життя. Шаблони потрібно розхитувати.
Особисто ви реагуєте на події останнього часу - в творчості?
Це важка історія. Не хотілося занурюватися в ці речі конкретно. Всі знають, що йде війна і країна не в особливо веселих настроях. Тому завдання художника (можливо, це не факт), щоб трошки своїми барвами розбавити цю невеселе життя. А в принципі, люди багато і самі придумують. Ти в душі будеш відчувати, що є інша сторона медалі - не тільки все ось так погано. А можна, роблячи виставку, спробувати людей надихнути на творчість: може, завтра вони захочуть відкрити в собі якісь таланти, і від цього світ стане тільки прекраснішим.
${gallery:cc614604483b5f30b046d028c983854c}
Джерело – Вгору
