Серпневі дні, на які припало 30-річчя Незалежності України, у виставковій залі Херсонської обласної організації Національної спілки художників України надовго не затрималися. Чи, може, так здається?
Чогось, відчувалося, на цьому ювілейному вернісажі не вистачало. Глядачів? Реклами? Картин чи скульптур?.. Та ні — всього цього вистачало, може, навіть із лихвою.
Вчасно заглянула в зал місцева телевізія — шедеври і не зовсім ще тільки займали свої місця на стінах і під стінами виставкової зали. В короткому телесюжеті голова обласної філії НСХУ Олександр Ковач повідав про те, як створювався нинішній вернісаж, за якими критеріями: «Проводимо відбір тільки за творчим і якісним підходом до роботи, і майстерність враховується. Були часи, що тільки членів спілки запрошували на виставки, а не членів, непрофесійне мистецтво обходили стороною, їхні твори не завжди брали. Тепер вони мають можливість. Показуйте своє мистецтво! Але ж треба, щоб автори підходили до своїх робіт більш критично…».
Як, з якого боку підходити — легко, звісно, сказати. Не мною помічено: чим примітивніший митець, тим більше апломбу. Йдеться про малярство чи літературу.
Дивлюсь на невеличке полотно увінчаного лаврами автора і не вірю, що та зі школярськими «штрихами» робота створена саме ним, а не, скажімо, першокурсником худфаку місцевого держуніверситету.
А цю думку не покидала ще одна: «Ну навіщо в «один віз запрягати коня і трепетливу лань»?
Висловлене, зауважу, не в образу самодіяльним творцям. Уявіть, якби в Ермітажі виставили впритул роботи визначних чи знаних майстрів і самодіяльних художників. Уявили? Отож-бо! Чи не краще і доцільніше роботи самодіяльних творців виокремити, розмістивши їх на центральній стіні виставкової зали — аби одразу впадали у вічі? А так…
А членство у професійній спілці, то таке. Не секрет, що часто незаслужено заслужені звання — пережиток соціалістичного минулого і давно не показник таланту.
Чергова виставка «до круглої дати», буду відвертим, нічим особливим не вразила. І якби не мистецькі шедеври справжніх майстрів, таких, як Ксенія Стеценко чи Юрік Степанян, Анатолій Биков чи Юрій Шапко, то про цей вернісаж не гріх і забути…
Василь ПІДДУБНЯК.
Глибоко символічна і метафорична скульптура Юрія Шапка «Пам’ять» — із найвідвідуваніших на виставці.
Новий день