Серед складових реформи медичної сфери в Україні чи не найменш помітним у медіа-просторі все ще залишається процес автономізації закладів охорони здоров'я.
Йдеться про зміну статусу постачальників медичних послуг (лікарень, поліклінік), які з бюджетних закладів і установ трансформуються в комунальні неприбуткові підприємства.
Про це важливо говорити, адже процес трансформації вже майже закінчено, але він все ще залишається не до кінця зрозумілим для керівників і персоналу реформованих закладів. Особливо, коли це стосується питань бухгалтерського обліку.
Як і для чого здійснюється автономізація?
В осерді медичної реформи лежить нова система фінансування. Раніше заклади охорони здоров'я утримувалися через розподіл субвенції між органами місцевого самоврядування і фінансувалися у залежності від кількості ліжко-місць, медперсоналу тощо. Наразі надходження залежать від кількості надання реальних послуг населенню. Перехід відбувається поступово: на першому етапі зміни стосуються первинної ланки медичної допомоги, на другому – спеціалізованої амбулаторної (поліклініки), а на третьому – спеціалізованої стаціонарної (лікарні).
Зміна системи фінансування призвела і до відповідної зміни статусу закладів охорони здоров'я, які реорганізувалися у некомерційні підприємства. Цей перехід здійснено для того, щоб Національна служба здоров'я України (НСЗУ) могла укладати з ними контракти. Натомість нові підприємства тепер мають можливість отримувати кошти напряму і навіть можуть розпоряджатися ними на власний розсуд, але виключно в рамках своєї діяльності (наприклад, коли йдеться про збільшення оплати медичним працівникам). Власне тому це все ж підприємства, але без комерційного характеру господарювання.
Звідси й назва "автономізація" – отримання медичними підприємствами більшої фінансової свободи і відкриття простору для впровадження нових рішень. Варто наголосити на тому, що, по-перше, мова не про зміну форми власності – після автономізація заклад не стає приватним, а й надалі належить територіальній громаді; по-друге – фінансова свобода стосується виключно грошей, які виділяє НСЗУ, а от до грошей, які виділяються з місцевих бюджетів, підприємства доступу не мають. У висновку, ми отримуємо курс змін, який менше зачіпає усталені структурні особливості медичних закладів і більше орієнтує на зростання їх фінансових можливостей і відповідальності.
Важливі зміни для бухгалтерського обліку
Обов'язкове складання фінансового плану. На відміну від закладів охорони здоров'я зі статусом "бюджетні установи", які планують власну діяльність у відповідності до норм бюджетного законодавства, на комунальних неприбуткових підприємствах (заклади-КНП) планування відбувається у відповідності до норм господарського законодавства України. Йдеться про низку вимог, які встановлюються Господарським кодексом України щодо діяльності державних комерційних або комунальних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом. Для новостворених медичних закладів-КНП це означає, що серед їх обов'язків – складання і виконання річного та щоквартального фінансового плану на кожен наступний рік. Водночас, складання кошторису для закладів-КНП вже не є актуальним.
Поява "власних" грошей". У відповідності до Бюджетного кодексу медичні заклади-КНП не можуть мати статусу розпорядників бюджетних коштів за визначенням, але можуть отримувати фінансування з державного чи місцевого бюджету в статусі одержувачів бюджетних коштів. Тобто, фактично, вони не можуть використовувати бюджетні кошти поза цільовим призначенням. Натомість за договорами з НСЗУ заклади-КНП надають послуги з медичного обслуговування і отримують за це плату – тому ці гроші можна спрямовувати на розвиток підприємства, оновлення обладнання, навчання працівників тощо (за умови, що надання медичної допомоги здійснюється у повному обсязі). Як бюджетні, так і "власні" гроші заклади-КНП мають включати до фінансового плану.
Ускладнення бухгалтерського обліку. Реорганізація медичних закладів значно посилила їх фінансову відповідальність – якщо до реформи державні фінансові перевірки стосувалися переважно цільового використання бюджетних коштів, то наразі до цього додається також елемент доцільності витрат додаткових коштів підприємства, які отримані від наданих послуг. Зросло також значення бухгалтерського обліку, адже подання звітності і формування фінансових планів вимагає від бухгалтера різнопланових умінь і постійної самоосвіти. Варто врахувати, що все це відбувається на фоні браку кадрів в регіонах, а також не завжди гнучких фінансових можливостей. У керівництва лікарень, поліклінік залишається не так багато варіантів:
– передача бухгалтерії на аутсорс за договором – це варіант для тих некомерційних підприємств, де працює мало працівників і де надається невелика кількість послуг. Вагомою перевагою є те, що не треба оплачувати штатного працівника чи платити за програмне забезпечення, однак щодо останнього існує ціла низка небезпек, пов'язаних з неякісним бухгалтерським софтом (витік даних, їх втрата тощо).
– створення власної бухгалтерії – це переважно одна людина, однак в деяких випадках може створюватися цілий відділ на чолі з головним бухгалтером (наприклад, якщо в закладі-КНП високі прибутки і значна кількість клієнтів). Якщо великі підприємства можуть собі дозволити наймати досвідчених бухгалтерів з необхідним багажем знань, то для регіонів це нагальна проблема. Тому доводиться вкладати гроші в бухгалтерські програмні рішення, щоб компенсувати як брак умінь, так і недостачу персоналу.
Нова реформа вимагає від медичних закладів уважного ставлення до бухгалтерського обліку й контролю його належного здійснення, незалежно від обставин.
Джерело – Вгору
