Після Революції Гідності в Україні почали вибудовувати антикорупційну інфраструктуру, через що з'явилося немало нових органів.
Про це розповідає сайт "Українська правда".
Про "велику кількість" антикорупційних органів
Є така ілюзія, якою часто зловживають політики. От наплодили антикорупційних органів, тепер їх стало набагато більше, і все стало набагато гірше. Це не так.
До Революції Гідності з великою політичною корупцією боролись:
- СБУ, де кілька тисяч співробітників тільки цим і займались;
- міліція – це ще десятки тисяч людей, які ніби боролись з великою корупцією по всій країні;
- Генеральна прокуратура і просто прокуратура, де десятки тисяч людей також боролись з корупцією.
З відомим нульовим результатом. Бо коли сім няньок опікуються дитиною, у когось одного ока немає.
У чому була логіка реформи після Революції Гідності? Забрати повноваження боротись з великою корупцією у всіх, поклавши відповідальність на один орган. Ну, або два, якщо ми говоримо про кримінальну юстицію.
Не було сенсу давати комусь зі старих, бо вони історично довели свою неадекватність та продажність. Тому й створили Національне антикорупційне бюро (НАБУ). Це усього 700 людей, з яких 250 – це детективи, а інші це спецпризначенці, бухгалтери, аналітики.
Тому не стало більше органів. Їх стало менше.
Про злагоджену роботу трьох інституцій
Щоб хтось сів у тюрму за корупцію або за вбивство, має спрацювати три інституції – детективи, прокуратура, суди.
Якщо десь, на якомусь етапі в цих інституціях хтось щось продає, то справа помирає.
Якщо детективи не збирають докази, то прокурору немає з чим йти у суд.
Якщо прокурор інформує фігурантів про обшуки детективів, то, очевидно, фігуранти нічого не знайдуть.
Якщо суддя продає справу, то які докази не збирай, вони там у суді все одно розваляться.
Про Національне агентство із запобігання корупції
Попередньо ми говорили про кримінальну відповідальність, коли людей саджають у тюрму. І це були функції органів, які ми описали. НАЗК не займається кримінальними справами. Але НАЗК має інші п'ять важливих функцій.
Перша функція НАЗК – електронні декларації. НАЗК розпоряджається і управляє реєстром, куди ці декларації подаються.
НАЗК мало би перевіряти ці декларації. І не ручками, а збудувати електронну систему, яка бере дані з декларації і порівнює їх з даними попередньої декларації. Або бере дані цих декларацій і порівнює їх з даними іншого реєстру – чи десь хтось щось не забув вказати. Такою автоматичною перевіркою мають перевірятись мільйони декларацій, які подані у систему.
Система показує, що у цих деклараціях є проблема, і що щось не збігається. І тоді аналітик сідає і розбирається, що саме не збігається. Цю систему НАЗК відмовилась запустити, тому не працює система перевірки.
Що відбувається далі? В цій декларації є проблема. Якщо проблема маленька по ціні, то тоді це адміністративна відповідальність. Ти забув вказати – виправ. Не виправив – тоді адміністративний протокол, суд та звільнення.
Якщо забув квартиру вказати або дорогу машину, і якщо там майна на 800 тисяч гривень і більше – то це ознака кримінального злочину, і тоді НАЗК передає цю справу у НАБУ.
Тут проблема. Усі справи по електронним деклараціям і незаконному збагаченню, поки цей закон не вбили – ці справи НАБУ само робило. А НАБУ взагалі не має цього робити. У них 250 детективів, купа іншої роботи. Оцей масив первинної перевірки – ці мільйони декларацій, мало робити НАЗК, віддаючи в НАБУ ті, де є проблеми.
Інша важлива функція НАЗК – це перевірка партійних фінансів. Ми з вами як громадяни своїми податками фінансуємо політичні партії, які пройшли у парламент або набрали більше 2% на національних виборах.
НАЗК мало б перевіряти, як ці гроші використовуються і чи не використовуються інші гроші, які юридично не оформлюються – якісь чорні гроші. Відповідно, караючи за це партії політичні. Не робить цього НАЗК, і це важлива функція, яка провалена.
НАЗК мало б слідкувати за способом життя посадовців. Порівнюючи, як вони живуть та що у них в декларації. Не робиться цього.
А ще не робиться експертиза. А ще не робиться мережа представників у інших органах. Тобто НАЗК – це інституція, яка має дуже великі повноваження. Бо щоб посадити когось у кримінальному процесі, це кілька років треба. А викинути того, хто забув квартиру задекларувати, це дуже швидко.
Про повноваження НАБУ на прикладі мажоритарника, який забув задекларувати будинок та машину
Детективи НАБУ можуть дуже багато речей. Вони можуть збирати докази, запитуючи документи, опитуючи сусідів. Вивчати, чи перебував телефон мажоритарника і чи фіксувався станціями зв'язку навколо незадекларованого будинку. Як довго цей телефон там "ночував". Як довго хто катався на своєму незадекларованому авто.
Вони доказовою базою усе це доводять. Якщо ця машина оформлена на тебе, то це дуже просто. Якщо вона оформлена на секретарку чи офшорну компанію, але ти нею користуєшся, то треба це довести.
Про прокуратуру та Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру
Чому взагалі у світі існує прокуратура? Чому не просто детектив збирає докази і сам іде у суд? Тому що правильно, щоб хтось стояв над детективом або слідчим, хтось, хто має ширші повноваження.
Щоб він цими повноваженнями не зловживав. Щоб суддя погоджував обшук. Щоб обшукували тих, кого стосується справа, а не всіх підряд. Щоб документи виймали в компанії, яка фігурує у провадженні, а не у компанії конкурента твого кума.
Прокурор здійснює цей нагляд. Щоб слідчий і детективи у процесі провадження не переступали права людей.
Більше того, потім прокурору йти у суд з цими доказами, а це означає, що докази мають бути зібрані законно. Бо незаконно зібрані докази судом не беруться до уваги. Потрібна повнота доказів. Тому прокурор, розуміючи свою стратегію роботи у суді, дає вказівки детективам, які докази треба зібрати.
Якщо прокурор має ціль покарати винного, а не продати справу, то це правильно. І тоді є ця синергія роботи прокурора та детектива.
Бо детектив хоче якомога швидше зібрати докази і за іншу справу взятись. Прокурор каже: "Друже, ти, звичайно, молодець, але мені потім у суді з цією справою працювати. Давай ми ще оце і оце дослідимо, оцього опитаємо, щоб я точно справу у суді виграв".
Спеціалізована антикорупційна прокуратура – це самостійний структурний підрозділ всередині Генеральної прокуратури, але САП працює виключно з НАБУ. Також саме прокурори САП йдуть у суд та займаються підтриманням державного обвинувачення у справах, які вела НАБУ.
Про складнощі з депутатами
Візьмемо такий приклад. НАБУ назбирало доказів по депутату, який не задекларував будинок та машину, і готово вручати підозру. Депутат стає підозрюваним і це зовсім інший статус.
В цей момент прокурор САП пише генеральному прокурору, що ми хочемо вручити підозру депутату – звернись в парламент щоб парламент дав на це дозвіл.
Парламент має 10 днів, щоб парламентський комітет розглянув це рішення та публічно проголосував. Потім це йде у парламент на голосування, щоб парламент проголосував.
Іншими словами, якщо депутат вкрав пару мільярдів, він має мінімум два тижні, щоб втекти з країни і його неможливо затримати
І немає жодної легальної можливості його заарештувати.
Про відсутність складнощів з чиновниками
Для того, щоб притягнути до відповідальності чиновника, згода парламенту не потрібна.
Прокурор САП готує підозру за поданням детективів НАБУ, і цей прокурор або викликає тебе на допит і вручає тобі підозру, або тебе знаходить і цю підозру вручає.
Після цього починається відлік часу до завершення кримінального провадження, тебе допитують як підозрюваного, якщо доказів достатньо, то прокурор підписує обвинувальний акт – фактично передачу справи в суд.
До самої фізичної передачі справи в суд тобі як підозрюваному і адвокатам відкривають саму справу. З доказами. Щоб ви підготувались до суду. Після цього НАБУ зникає.
Далі прокурор САП з доказами, адвокати, судді, бо у справах НАБУ колегія – мінімум троє суддів.
Про Антикорупційний суд
Ніхто не чекає, що суд буде усіх саджати – так не буває.
Моє очікування, щоб суд розглядав справи, а не півтори року зачитував обвинувальний акт, як у випадку з колишнім главою ДФС Романом Насіровим. Щоб суд їх розглядав у публічний і зрозумілий спосіб, що коли виправдувальний вирок винесено, то ні в кого не було питань, що це справді виправдувальний вирок.
Про Державне бюро розслідувань
Чому ДБР з'явилося? Тому що у нас в ГПУ було дві взаємовиключні функції.
Вони робили процесуальне керівництво і нагляд за слідством і самі ж робили слідство. Що принципово неможливо. Тому що в тебе в одному кабінеті слідчий, а над ним сидить прокурор. Це не контроль – це тусовка.
Саме тому однією з ключових вимог було забрати в них слідство. Прокуратура має займатись тільки наглядом і представництвом у суді. Частину слідства прокуратури собі забрало НАБУ – це невеличка частина ТОП-корупційних злочинів.
Але у ГПУ лишилась ще купа інших справ – торгівля людьми, вбивства. І усі ці тяжкі злочини перейшли у ДБР.
- Якщо суддя зарубав бабусю, то це ДБР розслідує;
- Якщо суддя взяв хабар – це НАБУ;
- Якщо суддя порушив правила дорожнього руху – то це Нацполіція.
ДБР розслідує і антикорупційні справи, якщо, наприклад, патрульний поліцейський взяв хабар за те, щоб не посадити того, хто збив дитину на перехресті. Бо патрульний поліцейський – не високопосадовець, і хабар там навряд буде більше, ніж 800 тисяч.
Якщо сільський депутат взяв хабар у 1000 доларів, цим теж займається ДБР і прокуратура. ДБР – розслідує, нагляд здійснює прокуратура.
Джерело – Вгору
