В обласній бібліотеці імені Гончара 10 листопада відбувся вечір пам’яті на честь воїна-добровольця Романа Набєгова, що загинув в боях поблизу Іловайська 29 серпня 2014 року. На вечорі мати хлопця - Оксана Набєгова - презентувала перевидану збірку його поезій, прози та спогадів побратимів про Романа під назвою “Ні кроку назад”.
У цій збірці - записи зі щоденника Романа. У них яскраво бачиться не тільки мотивація добровільно піти на війну, а й формування особисті свідомого громадянина.
Стенд з екземплярами збірки віршів та прози Романа Набєгова “Ні кроку назад”.
Народився хлопець 11 листопада 1986 року в Херсоні. Мама Оксана Набєгова згадує, що її син з дитинства збирався стати правоохоронцем або ж військовим. Відслуживши строкову службу у військово-морських силах України в Севастополі, Роман став навчатися в Херсонському юридичному інституті. Закінчивши заклад, він згодом став слідчим Олешківського районного відділу УМВС України в Херсонській області.
Роман любив вивчати історію України та щиро радів звитягам українського народу і пропускав крізь серце його трагедії. Ґрунтовне формування його особистості, мабуть, відбулося саме в Севастополі під час служби на флоті. Там він написав найбільше віршів та прози. Вже під час навчання в університеті Роман сформулює свої переконання:
“Україна не просто назва держави, не просто набір звуків чи навіть слово. Україна - це моє життя. І не тільки моє, а ще мільйонів громадян, які поважають жовто-блакитний прапор, мелодійну мову, неосяжні степи, живі річки й співучі вітри.” - уривок із щоденникових записів Романа датованих 2008 роком.
У збірці “Ні кроку назад” чимало віршів та послань до Героїв Небесної Сотні. Хлопець не боявся публічно в соц-мережах висловлювати підтримку майданівцям. Роман був у перших рядах серед активістів у день повалення пам’ятника вождю більшовизму Леніну на площі Свободи в Херсоні..
Влітку 2014 Роман подавав чотири рапорти з проханням відрядити його в зону бойових дій, але марно. Це не зупинило Романа, він написав листа міністру внутрішніх справ з проханням відправити його на Схід:
“Мені не потрібні жодні матеріальні “надкомпенсації” та пільги. Все, чого я прошу у Вас, - це лише шанс гідно називатися співробітником міліції і в цей тяжкий час битися за свою країну, за людей, котрі тут мешкають і котрі, безумовно, гідні отримати європейський рівень життя. Я безмежно вірю у світлу перспективу української економіки та політичного світового статусу України, але зараз все, що мені потрібно, - це можливість відправитися на територію Донецької та Луганської областей в складі підрозділів, що беруть участь в придушенні бандитський формувань, які маючи зовнішню підтримку, приносять в нашу країну війну. Для будь-якого свідомого мешканця країни і особливо чоловіка, дуже важливо мати шанс проявити себе гідно у важкий і небезпечний час, особливо це стосується військових офіцерів чи правоохоронних органів.”
Після загибелі воїна, волонтери опублікували цей лист, назвавши його своєрідним маніфестом добровольця.
Листуючись в соцмережах, Роман дає чітку відповідь на питання: чому він вирішив рушати на Схід
“Я не розумію, чому на війні гинуть хлопці, котрим по 20 років і у котрих вдома жінка та маленька дитина. А я холостий, 28-річний міліціонер, що склав за своє життя дві присяги на вірність Україні та українському народу, сиджу в кабінеті та друкую протокол допиту алкоголіка, що поцупив 2 миски”
27 червня 2014 року хлопець вирушив в Київ на базу батальйону спецпризначення “Миротворець”, де став бійцем розвідроти.
Прапор батальйону спецпризначення Миротворець. Фото Романа під час несення служби на Сході.
Мама Романа знала, що він вирушив охороняти правопорядок на звільнених від сепаратистів та окупантів територіях, але не знала про його перебування на лінії вогню: “Про те, що Ромка був в Іловайську я дізналася аж 29-го серпня з новин, почувши назву його батальйону. В той день хлопці виходили “зеленим коридором”.”
Ввечері 29-го серпня 2014 року колона з українськими бійцями під час прориву з міста Іловайськ потрапила в оточення на в’їзді в село Горбатенко. Хлопці прийняли бій, але, на жаль, більша частина бійців була розстріляна військовими підрозділами РФ. Вбитих воїнів поховали місцеві в братніх могилах. Ексгумація тіла Романа Набєгова відбулася 15 вересня 2014 року місією “Чорний тюльпан”. Вже 26 вересня тіло воїна перезахоронено з військовими почестями в рідному Херсоні. На честь Романа Набєгова була названа Херсонська школа №50, в якій навчався хлопець.
На вечорі пам’яті на честь Романа Набєгова.
***
Не плачте над могилами
Коханих, рідних, ближніх,
Над плотями застиглими -
В поклонах Богу звичних.
Вже душі віщі стомлені
Стоять при вході Раю,
А сльози ваші зболені
На землю їх вертають.
…
Роман Набєгов 12.06.2008
Джерело – Вгору