Люди, знайомі з історією, знають: козаки оковитої не пили – козаки пили вино

Лідер гурту «Воплі Відоплясова» сам збирав виноград на виноградниках, сам відбирав грона для переробки і сам коркуватиме пляшки. Пояснив, що нове хобі – це його особистий внесок у розвиток культури вина в Україні. А презентуватиме напій Скрипка у Києві у листопаді. Про все це Укрінформ поговорив із самим співаком.

ПОТРІБЕН БУВ ПОШТОВХ — І ЙОГО ДАЛО ЗАКАРПАТТЯ

- Найперше питання до вас – чому вино і чому Закарпаття?

- Я нещодавно відкрив для себе закарпатські вина, раніше, звісно, дещо про них чув, навіть куштував — але це були домашні вина, не завжди такої якості, як хотілося б. Тому здивувався, якось спробувавши вино на місцевому термальному курорті, куди любимо приїжджати зі сім'єю. Я був вражений: о, то, виявляється, тут є гарні вина! Наступне моє здивування стосувалося уже потужностей цієї землі — у сенсі вирощування винограду. Про це я дізнався, потрапивши на виноградники під Береговим.

- Ну, тут треба довго розказувати. Це вийшло не спонтанно — у мене давно визрівала ідея робити власне вино, потрібен був поштовх і він стався цього року тут, на Закарпатті.

А любов до вина у мене прокинулася свого часу ще у Франції – я сім років там жив. Мене вразила ця частина їхньої культури, бо для нас, тодішніх вихідців із Союзу, для киян, вино завжди вважалося десертом: це от поїли, а в кінці можна випити келишок винця з цукерками чи шоколадкою. Коли я приїхав до Франції, зрозумів, що вони зовсім не так вживають вино, і для них було дивним, навпаки, коли я привіз туди наші радянські вина на пробу. То вони так, знаєте, куштували й інтелігентно відставляли в сторону.

У ФРАНЦІЇ ЗРОЗУМІВ, ЩО ВИНО — ЦЕ ЇЖА, А НЕ ДЕСЕРТ!

- Тобто, ви до культури вина призвичаїлися у Франції...

- Остаточно це сталося якось після рок-фесту в одному маленькому селі під Альпами. Після концерту ми пішли обідати — нам накрили в невеликій церкві, кам'яній, старовинній, на такому ж довгому старовинному дубовому столі з товстелезних колод. А на цьому столі стояли тільки круги хліба домашнього, такі ж круги сиру і фонтан вина. Ну, а ми, голодні хлопці, — дивимося і не розуміємо, чим нас зараз нагодують. І коли французи почали нарізати цей хліб, сир і давали запити вином — це було так смачно! І мене тоді пробило: я зрозумів, що вино — це їжа, а не десерт.

- Тобто, любов до вина прийшла через розуміння цієї культури?

- Так, але там був іще один нюанс. Моя друга історія, яка мене подружила з вином, така: мама завжди вчила мене правильно харчуватися, і от коли я приїхав у Францію, спостеріг парадокс: французи з біса неправильно харчуються, і при тому — стрункі й витончені. Ось типове меню француза: зранку кава з круасаном, намащеним маслом, в обід їдять мало — багет зі шматком сиру та синтетичною шинкою, ввечері – картопля з м'ясом, така величезна порція, – це при тому, що вечеря починається о 20-й і триває до опівночі. А тоді вони лягають спати. І худі. Я думав: ну, як так може бути? Мене почало розпирати вже за два тижні при такому режимі. І тільки тоді помітив, що в день середній француз випиває пляшку вина. Поступово я теж почав пити вино, як вони, — і схуд. Ця французька дієта почала діяти.

З того часу я люблю вино, вживаю регулярно, почав розумітися на винах, став навіть винним туристом.

- О, це саме той напрямок, який розвиває Закарпаття.

- І це доречно – за наявності такої землі, яка є тут. Адже це єдине місце в країні, де виноград вирощують без поливу – тобто, тільки те, що лозі дає земля і сонце. А щодо винного туризму – щоразу, як приїжджаю у якусь країну, знайомлюся з нею через вино. Зовсім недавно таким чином відкрив для себе Угорщину як винну країну. Хочу, аби через кілька років люди для себе таким чином відкривали Україну, зокрема Закарпаття.

- Розкажіть, як же ви перейшли від любові до вина до ідеї виготовлення?

- Я акуратно спілкувався із різними виробниками, і те, що проект стартував тут, на Закарпатті, пов’язане не стільки з якістю винограду – скільки з якістю спілкування: партнери відчувають ситуацію і готові йти вперед. Бо цей проект – не комерційний. Авторського вина артиста в Україні наразі ще не існує, це нова штука – і ми взагалі перебуваємо на початку ери культурного споживання вина в нашій країні. Українці для себе лише відкривають вино: у Києві реальний бум на вино – це тільки-тільки початок.

- Тобто, вам не довелося довго вмовляти місцевих власників виноградників?

- Ні, абсолютно. Співпраця у нас почалася цього року, це зайняло не так багато часу – я кілька разів приїжджав на виноградники. Спочатку ми вибирали схили, з яких збиратимемо ягоди, потім я був присутнім при зборі – контролював якість грон. Ми запланували два види вина – Трамінер, біле, та розе з Піно нуар. Це буде невелика серія – усього 10 тис. пляшок, які продаватимуться у ресторанах та винних бутиках під брендом “Шато Чизай”, але з етикеткою, де фігуруватиме назва “Країна мрій”.

- О, омріяна вами країна тепер матиме навіть своє вино!

- Бренд “Країна мрій” молодий, і вина наші теж молоді – цьогорічні. Я є фанатом рожевих вин. Рожеве вино унікальне і для всіх випадків підходить: його можна і з м'ясом, і з рибою, і з десертом, і влітку, і взимку. Але мало хто цінує і розбирається в рожевому вині, у нас в Україні ще бракує добрих рожевих вин, тому зупинився саме на рожевому. Також біле вино 2018 року винограду трамінер, це італійський сорт, якому дуже подобаються закарпатські землі, і він дає тут унікальний баланс між цукром та кислотою.

- А чим же, поясніть, вирізнятимуться ваші авторські вина з-поміж тих, що із цих сортів уже випускають на цьому заводі?

- Є три основні відмінності, насправді. По-перше, це вино буде зроблене із іншої раси дріжджів – вона культивована у Франції. Мій друг, відомий актор П'єр Рішар, який є знаним виноробом, у нього є своє шато, так от, я якось був у нього і куштував ті вина – мене зацікавив той факт, що різні вина були зроблені з одного виду винограду. Я тоді спитав, мовляв, у чому тут справа? Він пояснив: отут сонце падає так, а на цьому схилі вже інакше, і те саме вино, вирощене на тому ж ґрунті, від цього має різний смак. Плюс, додав Рішар, працюють різні дріжджі.

Отож, дріжджі, які ми використовували, також дають інший смак, вино по-іншому бродить. Якщо ви робите вдома вино — то використовуєте ті дріжджі, які вже живуть на винограді. Вони і переробляють потім цукор на спирт під час бродіння, і ви в результаті отримуєте напій. Дріжджі ці називаються “дикі” – більшість домашніх виноробів ними й користуються. У виноробстві у всьому світі використовують чисті культури дріжджів – їх виростили в лабораторіях, під правильною температурою, дали їм правильне харчування, і вони дають набагато кращий та рівніший процес бродіння, і в результаті ми отримуємо якісне вино. Культури дріжджів підбирають під певні сорти вина, під кількість сонячних днів, які були на пагорбі: треба влучити, насправді, аби отримати добрий результат.

НЕ МОЖУ ДОЧЕКАТИСЯ ДНЯ, КОЛИ КОРКУВАТИМУ ПЛЯШКИ

- Це перша відмінність, а що ще?

- Друга — сонце. Ми вибирали спільно з місцевими технологами найбільш сонячні ділянки, південні схили, і якщо гроно висить у тіні, то воно для мого вина не береться. Третє — вибірковий збір самого соку. Там є технологія, коли сік стікає під власним тиском і не чавиться до кінця, самотік видає тільки половину із вмісту соку в ягодах.

- Виноград уже місяць, як зібраний. Це мова про Трамінер, Піно нуар зібрали трохи більше двох тижнів тому. Він бродить, дозріває. Я навіть бачив фотки, де його уже куштують — воно ще непрозоре , але зброджене, тепер має відстоятися та відпочити, потім напій треба буде ще фільтрувати. Це вино ми плануємо презентувати на початок листопада. Листопад — місяць молодого вина.

- Можливо, тоді навіть в Ужгороді на фестивалі “Божоле” його можна буде представити?

- Ні, тому що, за умовами контракту, черговість презентацій прописана так, що спочатку вино презентуватиметься в Києві, а вже потім – на Закарпатті. Тому – хочете скуштувати першими, приїжджайте у Київ.

- Ви, я так розумію, за процесом стежите віддалено — кажете, фотографії вам показують...

- Ні, беру безпосередню участь. От виноград ми, наприклад, зібрали за кілька днів, це насправді не настільки велика кількість — ми плануємо 5 тисяч пляшок білого і 5 тисяч пляшок розе. Це кілька днів роботи. Тому я приїжджаю час від часу. Ми вже друкуємо етикетки, і я не можу дочекатися дня, коли самотужки буду його коркувати. Воно продаватиметься в дуже естетській паперовій упаковці — і скоро по всій Україні знатимуть, що є прекрасні закарпатські вина.

ВИНО — ЦЕ ТВОРЧІСТЬ, ЯК МУЗИКА І ПІСНЯ

- То для вас вино – це хобі?

Вино — це наша давня традиція, тут, на Закарпатті, вона існує сотні років. Так сталося, що ми якийсь період жили, коли вино було під забороною – і воно втратило ту якість і потенціал. Але зараз іде відродження.

- Сподіваєтесь на послідовників у цій новій справі?

- В Україні до мене ще ніхто не робив авторського вина. Вина домашні робить багато хто із зірок, але достойних напоїв, тим більше, – представлених для оцінки сомельє, для поставок у ресторанах – немає. Але я упевнений, що послідовники з'являться одразу.

Я хочу зараз своїм прикладом спонукати українців повірити в українське вино. Колись таким самим чином я хотів, аби повірили в українську пісню, і ми бачимо, що зараз – бум української пісні, це нарешті стало трендом! Сподіваюся, що з вином станеться так само. У вин наших — високий потенціал, маємо великий внутрішній ринок, люди починають більше його споживати. Для мене є дві важливі речі у вині. У всьому світі йде боротьба з алкоголем, я вважаю, що чомусь стільки років борються, а пити менше не стають. У чому річ? Сам підхід неправильний. От уявіть собі, що, наприклад, рожеве вино Піно нуар хлопці біля клубу випивають, а потім видирають штахети і починають ними бити вікна. Це неможливо уявити! Культура споживання алкоголю і якість цих напоїв – от що треба робити, а не просто забороняти якусь дешеву “водяру”. Ті ж французи дуже багато п'ють вина, але у них це не алкоголь, а продукт харчування. Тому і я, долучаючи українців до культури вина, приєднуюсь до руху за оздоровлення нації. Це мій внесок у майбутнє нації. Воно нібито парадоксально, бо ти наче випускаєш алкогольний напій, а насправді робиш корисну справу.

Ну й інша річ: вино – це наша культура, українська. Просто за останнє століття зросійщення нас змусили її добре забути. У нас розкручена оця козацька традиція випити оковитої. Люди, які справді знайомі з історією, знають, що козаки насправді ніякої оковитої не пили – бо в Україні не було традиції споживання горілки, яку винайшли в Росії набагато пізніше. Козаки пили вино, і було виноробство в Україні, на початку ХХ століття Київська лавра була одним із виноробних центрів. Вони продавали вина в Італію та Францію.

Тому споживати вино — це наша традиція. Давайте разом цього вчитися.