Після «Річарда ІІІ» варто було подивитися саме «Дорогу Памелу». Усі тривоги минулого дня, навіяні шекспірівськими пристрастями, як рукою зняло. Дуже добра та світла вистава і розвеселила, і змусила замислитися, і подарувала частинку оптимізму та віри в людей. Бо доброта врятує світ.
Звикли до іншого визначення? Впевнені, що, за Достоєвським, світ врятує краса? Нехай буде так - краса, але краса душі. Врешті-решт, якщо б Федір Михайлович і автор п'єси «Дорога Памела» Джон Патрик зустрілися б, вони точно у цьому питанні дійшли б згоди. Бо ми якось звужуємо слова російського класика, розуміючи під красою лише зовнішнє, насправді ж все значно глибше та складніше.
І якщо Достоєвського нікому представляти не треба, то кілька слів про Джона Патріка нам не завадять. Це відомий американський драматург і сценарист, лауреат Пулітцерівської премії, за його сценаріями знімалися голлівудські фільми, його п'єси йшли на Бродвеї. Серед найпопулярніших п’єс – «Дивна місіс Севідж» (до речі, кілька років тому в нашому театрі за нею була дуже гарна вистава) та «Дорога Памела» (саме в такому перекладі нам відома «Everybody Loves Opal»).
З березня цього року «Дорога Памела» увійшла і до репертуару театра Франка - як бенефісна вистава до ювілею народної артистки України Олени Хохлаткіної. І цю зовсім свіженьку роботу херсонцям презентували в рамках гастролей 12 та 14 червня.
На сцені - захаращений підвал, де живе Памела - колись забезпечена та щаслива, а нині самотня жіночка невизначеного віку. Вона збирає речі та їжу по смітниках - але попри це не втратила людяності та гідності. Та ось в її домі з'являється трійця аферистів - і закручується карколомний сюжет. Мета нових друзів - «пришити» стареньку заради страховки, але її немов хтось оберігає. Та найголовніше, що поруч з цією тихою наївною «бабкою-кульбабкою», яка любить весь світ, бачить людей добрими, пробачає навіть підлість і ненавидить, коли хтось страждає, пройдисвіти змінюються. Але час від часу вони постають перед вибором: на який бік пристати - добра чи зла? Разом з ними і глядачам доводиться шукати відповіді на непрості питання, найголовніше з яких: чи є складні життєві обставини виправданням підлості та злочину? І це питання зараз вкрай актуальне.
Але попри всю серйозність вирішуваних проблем - це дуже добра і весела комедія з хеппі-ендом. У цій історії доброта врятувала людей та їхній внутрішній світ. Врятувала від скоєння злочину, від черствості, від злості. Може, хтось і скаже, що ця історія стара та наївна, що це лише американська різдвяна казка для дорослих - а може, саме таких добрих та душевних казок нам зараз і не вистачає?
І наостанок - про роль особистості в історії (нехай і не в глобальній). Памела нікого ні до чого не примушує - просто люди поруч з нею поступово стають чистішими та добрішими. Вона самим фактом свого існування впливає на тих, хто знаходиться поруч. Але ж існують і люди зовсім протилежного складу, і особливо гостро це відчувається після знайомства «Річардом ІІІ», поруч з яким люди перетворюються у негідників та вбивць...
Та повернемось до Памели. Спокійна, дотепна і щира, легка у рухах, немов неземна. Її слова та інтонації то викликають посмішку - то змушують сльози навертатися на очі (дуже вразила її своєрідна молитва - звернення до Бога). Образ цієї дивовижної світлої жінки створила на сцені Олена Хохлаткіна, яку багато хто з херсонців добре пам'ятає і по ролях у нашому театрі, і по яскравих виставах донецького театру, які ми змогу бачити на «Мельпомені Таврії». Зараз новий етап в її житті, і Памела стала першою великою роллю актриси у театрі Франка. До речі, режисер Дмитро Чирипюк створив виставу саме для Олени Хохлаткіної, і для втілення свого задуму підібрав актрисі дуже гарну акторську команду: Олег Стальчук, Олексій Зубков, Тетяна Шляхова, Назар Задніпровський, Олексій Петухов - всі вони просто чудові. Але все ж головна тут пані Памела та її доброта, яка рятує світ.
P.S. Під час гастролей була змога поспілкуватися з Оленою Хохлаткіною - тож невдовзі чекайте на інтерв'ю з актрисою.
${gallery:441e12edd8930c7152b28e2db4ab06cc}
Джерело – Вгору
